Християнський погляд на гроші
  • Нед, 08/09/2013 - 22:53

Тематика багатства і ставлення християн до матеріальних благ хвилює сучасну людину і є завжди актуальною. Гроші, які є невід’ємною частиною економічної сфери не є чимось нейтральним, чи чимось таким, що за своєю природою спрямоване проти суспільства.

Гроші є частиною людської діяльності, вони є результатом цілеспрямованих дій людини в її житті. Соціальна доктрина Церкви навчає, що індивідуальний прибуток людини - це законна мета, але вона ніколи не може бути єдиною. Поряд із нею існує й інша, також фундаментальна, але вищого порядку - суспільна користь, служіння та сприяння спільному благу і цілісному розвитку людини.

Щоб вирішити проблему грошей, особливу увагу потрібно звернути на потреби людини в суспільстві, бо ми живемо в ринковій економіці, де кожна людина вибирає сферу для своєї діяльності. Серед християн побутує думка, стереотип, що гроші - це зло. «Віддайте кесареве кесарю, а Боже Богові» (Лук. 20,23-25), саме так Господь пропонує вирішувати проблему духовності й грошей - проблему, яка хвилює людство вже не одне тисячоліття. Сформувати чітку життєву позицію, стійке переконання про те, що є справжнім духовним пріоритетом - одне із нагальних завдань сучасного християнина і ціннісним орієнтиром у вирішенні цієї проблеми служить християнська мораль, яка черпає свою мудрість зі Святого Письма. 

Розуміння матеріальних благ у Старому Завіті. У Старому Завіті знаходимо двояке ставлення до економічних благ і багатства. З одного боку, визнається цінність матеріальних благ, необхідних для життя. Достаток – не багатство чи розкіш - розуміється як Боже благословення. В дидактичних книгах бідність описується як негативний наслідок ледарства і недостатньої працьовитості (пор. Прип. 10, 4), але також як природний факт (Прип. 22, 2). Не досягне багатства ні п’яний, ні жадібний, ні лінивий. З іншого боку, засуджуються не стільки матеріальні блага і багатство, скільки їхнє неправильне використання. Однак, навіть вважаючи злом бідність пригнобленого, слабкого і нужденного, ця традиція вбачає у ній символ становища людини перед Богом. Від Нього походить усяке благо як дар, яким необхідно розпоряджатися і ділитися [1] .

Кожна віруюча людина повинна розуміти в чому полягає християнське розуміння грошей та небезпеки, що несуть за собою матеріальні статки. Однією з найбільших небезпек, що несе у собі посідання надмірного багатства, є зловживання владою чи службовим становищем. Важливо, щоб людина набуваючи багатство не ставила гроші на перше місце у своєму житті: «…але щоб пам’ятав Господа, Бога твого, бо Він дає тобі силу набувати багатства» (Втор. 8, 18). Саме Бог дає особливе розуміння отримання багатства і грошей. Багатство існує, щоб ним ділитись. Блага, навіть якщо вони законна власність якоїсь людини, завжди мають універсальне призначення. Будь-яке несправедливе їхнє громадження аморальне, оскільки прямо суперечить тому, що Творець призначив усі блага для всіх людей [2].

Євангельський погляд на багатство. У Новому Завіті особливою турботою Бога оточені бідні. Бідність - це навіть привілейований стан, щоправда за умови цілковитої довіри і посвяти Господеві. Нагірна проповідь Ісуса Христа (Мт. 5,7). представляє умови входження до Царства Божого, закликає збирати собі скарби на небі, ніж просто матеріальні речі, які дуже часто можуть бути викрадені чи зіпсуватись: «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають» (Мт. 6, 19-20). Небесні скарби триваліші: «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6, 21).

Євангельська притча про багача і Лазаря (Лк. 16, 19-31) дає нам зрозуміти глибокий зв'язок між використанням майна і його наслідки по відношенню до себе та інших. Святий Євангелист Лука хоче підкреслити дуже важливий момент стосунків між людьми, відношення багатого до бідного. Християнство - це релігія любові і милосердя, де не потрібно очікувати, а діяти. І хоч багач не заперечує бідного Лазаря, не заподіює йому зла чи зумисної шкоди, проте, будучи багатим, він не помічає Лазаря, тому що його серце було затьмарене багатством. Церква не ставить під сумнів багатства, але критикує та засуджує його егоїстичне використання. Біблійна традиція як Старого та і Нового Завітів засуджує несправедливість, шахрайство, пригнічення бідних (Іс. 58,3-11; Єр. 7, 4-7; Ос. 4, 1-2). Церковна наука вчить і закликає кожну людину, управляти своїми матеріальними благами як даром отриманим від Бога і ціль їх призначення – це помноження та правильне використання, як вчить нас цього притча про таланти (Мт 25:14-30).

Корінь усякого лиха - грошолюбство. Гріх полягає в надмірній залежності від багатства і бажанні приховати його для себе. Святий Василій Великий закликає багатих відкрити свої скарбниці: «Як велика річка розливається тисячами каналами по плодючій землі, так і ти тисячами шляхів допровадь своє багатство до домівок бідних» [3]. Грошолюбством називається пристрасть до грошей і матеріальних благ. Святі Отці навчали, що любов до багатства не притаманна людині від природи, а виникає як викривлене прагнення людини до вічного життя [4]. Пристрасть до збагачення, яка опановує особу,робить її рабом грошей; збагачення стає самоціллю і веде до інших гріхів. Така пристрасть породжує оману самодостатності людини в її покладанні лише на матеріальні блага. Святий Йоан Золотоустий навчає: «Не багатство зло, а любов до накопичення і грошей. Щось одне – грошолюб, а щось інше – заможний. Грошолюб – не заможний; він у всьому має нужду і тому не може бути заможним. Грошолюб є сторожем свого майна, а не його власником; рабом, а не володарем» [5], він не здатен бачити потреби інших, часто засліплений своїм власним багатством – неправомірно використовує гроші тільки для себе.

Головне призначення грошей – служити людині. Багатство тільки тоді здійснює свою функцію служіння людині, коли воно йде на користь іншим і всьому суспільству. Як твердить Іван Золотоустий, багатство належать окремим людям, щоб вони були гідні заслуги, ділячись ним з іншими. Багатство - це добро, яке походить від Бога; його власник повинен використовувати і пускати його в обіг, щоб і нужденний міг скористатися з нього [6]. Бідні, таким чином, дають нагоду багатим творити добро. «Хто чинить бідному добро, той Господові позичає, і він йому відплатить за його добродійство» (Прип.19, 17). Через чесноту жертовності й милостиню людина стає здатною належно управляти своїми матеріальними благами та багатіти в Бога. Святий Йоан Золотоустий закликає: «Нехай у вашому домі зберігається не золото, а те, що дорожче від усіх багатств, – милосердя і чоловіколюбність» [7]. Також Папа Іван Павло ІІ у своїх Енцикліках неодноразово порушував тематику грошей та економічного розвитку суспільства, де і закликав, що власну купівельну спроможність необхідно використовувати, зважаючи на моральні вимоги справедливості і солідарності, а також на соціальну відповідальність. Людина не повинна забувати про «обов’язок милосердя, тобто про обов’язок віддавати “надлишок”, а іноді навіть урізати від власних потреб бідним, щоб забезпечити їх найнеобхіднішим» [8]. Тож можемо сказати, що багатий християнин залишається християнином лише за умови належного розпорядження благами: милостиня, допомога бідним, сиротам.

Християнське спасіння полягає у цілковитому звільненні людини - звільненні не лише від нужди, а й від володіння. «Бо корінь усього лиха - грошолюбство, до якого деякі вдавшись, від віри відбились» (1 Тим 6, 10). Отці Церкви більше наполягають на необхідності навернення і трансформації сумління вірних, аніж на зміні соціальних і політичних устроїв свого часу. Вони закликають тих, хто працює в економічній сфері і володіє благами, вважати себе лише розпорядниками благ, які довірив їм Господь [9]. Людина здатна розбудовувати такі ділянки культурного життя як мистецтво, наука, економіка, для яких потрібні кошти та зусилля цілої спільноти. Але саме Церковна спільнота, зі своїм розумінням та Євангельським ставленням до матеріальних благ – вносить динамізм у життя суспільства, вказуючи напрямок розвитку та вдосконалення, який перевищує дочасні горизонти людського життя [10].

У широкому розумінні проблема грошей – це не стільки питання про багатство, скільки проблема відносин у свідомості людини між його духовним світом та його побутом, матеріальним боком життя. Припустимо, що людина на певному етапі свого розвитку проходить випробування безгрошів’ям, а на певному – надлишком грошей. І часто подолати друге випробування виявляється значно важче, ніж перше. Східні мудреці давнини вважали, що своїм духовним розвитком більше займається людина середнього достатку: бідняк занадто захоплений пошуком шматка хліба, а багатий перебуває в ілюзії, що за гроші він може придбати все, в тому числі й духовність та порятунок своєї душі.

1 Компендіум Соціальної Доктрини Церкви, п.323;
2 Компендіум Соціальної Доктрини Церкви, п.328;
3 Святий Василій Великий, Homilia in illud Lucae, Destruam horrea mea, 5: PG 31, 271.
4 Катехизм УГКЦ Христос – наша Пасха, 764.
5 Йоан Золотоустий, Гомілії про статуї. 2,5.
6 Компендіум Соціальної Доктрини Церкви, п.329;
7 Йоан Золотоустий, Коментар на Послання до римлян. Гомілія 1, 14, 11.
8 Іван Павло ІІ, Centesimus annus, 36: AAS 83 (1991), 839.
9 Компендіум Соціальної Доктрини Церкви, п.328;
10 Пор.: Катехизм УГКЦ Христос – наша Пасха, 930-931.

Інформаційна служба Комісії УГКЦ Справедливістьі Мир