22 серпня 1939 Адольф Гітлер, пояснюючи своє рішення вторгнутися в Польщу, запитав: «Зрештою, хто сьогодні говорить про знищення вірмен?»

Через 100 років після геноциду вірмен в Османській імперії та через 65 років після цієї заяви Гітлера було б цілком доречно поцікавитися, чи в достатній мірі світ обізнаний про переслідування християн, про їх дискримінацію, про відсутність поваги по відношенню до свободи віросповідання і, в цілому, про можливе зникнення християнства на території арабських і мусульманських країн Близького Сходу.

Безсумнівно, Всесвітня рада церков, організація Churches for Middle East Peace, архиєпископ Дезмонд Туту (Desmond Tutu) і лідери протестантських церков, надмірно стурбовані порушеннями прав людини в Ізраїлі, або не знають, або просто не звертають уваги на долю християнських спільнот в арабських і мусульманських країнах. Мені зовсім незрозуміло, чому ці організації не відчувають ніякого занепокоєння з приводу етнічних чисток християн, які проводять ісламісти.

Ці організації та західна преса ігнорують той факт, що чисельність християнських спільнот в країнах Близького Сходу (крім Ізраїлю) стрімко знижується частково через низький рівень народжуваності та еміграції, але в основному через дискримінацію і переслідування з боку мусульман. Вони не звертають ніякої уваги на те, що 15 мільйонів християн на Близькому Сході зіштовхнулися обличчям до обличчя з 300 мільйонами мусульман і зі зростаючою загрозою з боку ісламських екстремістів.

Ця проблема існує вже дуже давно. Християни довгий час були жертвами дискримінації, насильства, переслідувань і депортації в усіх країнах Близького Сходу, це триває донині у всіх державах цього регіону, крім Ізраїлю. Можна привести безліч прикладів подібного переслідування. 31 жовтня 2010 після захоплення заручників екстремісти влаштували різанину в католицькому храмі Багдаду, в результаті якої 58 осіб загинули і 75 були поранені. В результаті вибуху біля коптської християнської церкви в Олександрії, Єгипет, загинув 21 віруючий і ще 79 були поранені.

Нинішнє важке становище християн в Сирії та Іраку - в районі Мосула, православних і католиків, ассірійців і халдеїв - є нагадуванням про події столітньої давності і суворим попередженням на майбутнє.

Нинішні переслідування християн дуже схожі на сумну історію гонінь і тих подій, які по праву можна назвати геноцидом - незважаючи на те, що цей термін з'явився дещо пізніше - вірмен, ассірійців, понтійських і анатолійських греків, який проводили мусульмани Османської імперії. Починаючи з 1890-х років і аж до закінчення Першої світової війни мусульмани вбивали і переселяли ассірійців, що проживали у Верхній Месопотамії, яка сьогодні є частиною південного сходу Туреччини і північного заходу Ірану. За деякими оцінками, в ході геноциду, що отримав назву сейфі, загинули 300-750 тисяч ассірійців. Більшість жертв належали до Ассірійської (несторіанської) церкви Сходу, розквіт якої припав на 9 століття. У 14 столітті на її членів почалися гоніння, і вони були змушені переселитися в гірські райони і в провінцію Хаккярі на території Туреччини, в район курдів в Іраку і в західні райони Азербайджану.

Історія геноциду вірмен добре всім відома, хоча Туреччина досі заперечує її. З квітня 1915 вірмен винищували в районах Хаккярі, Курдистані та Азербайджані. Дослідники сходяться на думці, що в ході геноциду 1915-1916 років загинуло 1-1,5 мільйона вірмен. Здорових чоловіків або вбивали, або засуджували до рабської праці. Жінок і дітей відправляли вмирати в сирійську пустелю. Тоді ж з'явилися концентраційні табори. Турецькі військові ґвалтували вірменських жінок.

Доля езидів, курдської етноконфесійної групи, яка сповідує незвичну, змішану форму релігії, може служити серйозним попередженням для всіх. Їх чисельність досягає 700 тисяч чоловік, і вони живуть в основному на півночі Іраку, а також у Туреччині та на Кавказі. В серпні 2014 вони стали жертвами ісламської держави Іраку і Сирії. Понад 40 тисяч езидів були змушені піти у гори. Принаймні, 70 тисяч езидів втекли з країни.

Сьогодні мозаїка християнської спільноти Близького Сходу складається з безлічі шматочків. Коптська церква має 5 мільйонів послідовників у Єгипті, де також налічується 250 тисяч католиків. Кількість християн-маронітів становить близько 4 мільйонів, і приблизно половина з них живе в Лівані. Кількість православних греків, які проживають в різних країнах, досягає 2 мільйонів чоловік. Чисельність вірменів, що живуть у Вірменії і колишніх республіках Радянського Союзу, становить 6 мільйонів. Православна і Католицька церкви Сирії мають близько 350 тисяч послідовників. Ассірійська церква Сходу налічує близько 300 тисяч віруючих, а кількість халдеїв (ассірійців-халдеїв) досягає 500 тисяч чоловік. Представники обох цих груп розмовляють арамейською мовою.

Халдеї є членами автономної Східної католицької церкви і визнають владу папи римського. Найвідомішим халдеєм став Тарік Азіз (Tariq Aziz), колишній заступник прем'єр-міністра Іраку при режимі Саддама Хусейна.

Християни в усіх країнах постійно піддавалися гонінням. Після війни в Іраку 2003 чисельність християн-ассірійців різко знизилася з 1,4 мільйона до 300 тисяч осіб. Вони опинилися в центрі боротьби між сунітами і шиїтами і були змушені або втікати, або переселятися. Революція в Єгипті 2011 привела до запеклих зіткнень між коптськими християнами (10% населення країни) і мусульманами. В Лівані правління християн-маронітів, які в даний час складають всього 20% населення, підійшло до кінця, однак там досі тривають сутички між шиїтськими угрупованнями Хезболла і залишками партії фалангістів. Безліч християн продовжують емігрувати з Лівану.

Найсерйознішою загрозою для християн Близького Сходу стала Ісламська держава. Свідоцтва жителів міста Мосул на півночі Іраку викликають жах. Після захоплення міста бойовики Ісламського держави почали проводити масові вбивства, повсюдно ввели закони шаріату, розграбували і спалили християнські церкви і змусили жінок надіти хустки. 24 липня 2014 бойовики Ісламської держави зруйнували гробницю пророка Йони. Якщо у  минулому чисельність християн в Мосулі досягала 130 тисяч чоловік, то зараз їх залишилося менше 2000. Найімовірніше, цих християн або змусять перейти в іслам, або змиритися зі статусом людей другого сорту, або просто вб'ють.

Сумно те, що ісламський екстремізм не тільки є фізичною загрозою для християнства, а й веде до зникнення культурного плюралізму та релігійної терпимості. Це стало своєрідною реакцією на процес модернізації, яку християни прийняли в значно більшій мірі,  ніж мусульмани.

Панівні християнські церкви Заходу, очевидно, не хочуть полегшити страждання християн Близького Сходу. Багато відчули радість, коли в 2010 році Сенат і Палата представників США ухвалили резолюції, що закликають адміністрацію Обами покласти край переслідуванням християн і представників етнічних меншин в Іраку. Однак, ми вже давно мали зробити те ж саме для всіх християн Близького Сходу.

Майкл Кертіс (Michael Curtis)