«Хто бо думки мої батогом приборкає?»
  • Втр, 17/12/2019 - 00:04

Воля і розум – це ті риси людини, які роблять її подібною до Бога. Однак після гріхопадіння наших прародичів у їхній роботі стався збій, плоди якого пожинаємо по сьогодні. Воля свобідно обирати добро ослабла, а розум притемнився. Тому й помиляємось так часто; нездатні адекватно оцінити реальність, живемо ілюзіями; до тверезих думок не прислухаємось, а всілякі нісенітниці сприймаємо надто серйозно; потрапляємо під владу якихось власних викривлених уявлень або просто надокучливих думок. І поки не дозволимо Богові втрутитись у той хаос нашого мислення, все наступатимемо на ті ж граблі.

Ісус Христос у Таїнстві Хрещення звільнив нас від первородного гріха. Але з наслідками цієї біди ми ще повинні боротися. Звісно, з Божою допомогою, про яку постійно з вірою треба просити у молитві.

У Книзі Мудрості Ісуса сина Сираха є кілька стихів короткої молитви (Сир 22,27-23,6), якими автор звертається до Творця в боротьбі зі злими помислами, нахилами та висловлюваннями, - такій знайомій і часами нестерпній для кожного з нас.

Ми часто зопалу говоримо таке, за що пізніше шкодуємо. Вкотре піддавшись цьому пориву, і побачивши його невтішні наслідки, хочеться вигукнути: «Хто бо поставить на мого рота сторожу, і на губи мені – належну печать, аби не впав я з-за них, і мене не погубив мій язик!» (Сир 22,27).

Богонатхненний автор Книги Сираха теж, ймовірно, застановлявся над питанням контролю своїх думок і свого язика, теж бачив, наскільки це важко зробити власними зусиллями. І коли вкотре переконався, що «язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він – зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою» (Як 3,8), від усього серця закликав до Господа, Який як Отець і Владика життя нашого (пор. Сир 23,1) зможе нам з ним зарадити.

А також з тим, що його розгнузданості передує, - лихим думкам. Знаємо з власного духовного досвіду, як важко навчитися позитивно мислити. Не в сенсі постійного повторення: «Все буде добре! Все буде добре!» (хоча, якщо з нами Бог, а ми з Богом, що може бути недоброго!), а щоб думати про «усе, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи щобудь похвальне» (Флп 4,8). Про божественні речі. Бо замість них лізуть до голови думки протилежного змісту.

Тож наступне питання, з яким Сирах звертається до Бога: «Хто бо думки мої батогом приборкає» (Сир 23,2а). Як пізніше Ісус за допомогою бича з мотуззя впорається з усім тим, що було негідного у Єрусалимському храмі (пор. Йо 2,15). А храмом Божим, в якому Дух Божий перебуває (1 Кр 3,16), є також кожен з нас! І кожен з нас у своєму способі мислення потребує радикального Ісусового втручання.

Каже Господь: «Із серця бо походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства. Це осквернює людину» (Мт 15,19-20). Тож далі автор у молитві запитує в Бога, хто таке серце приборкає повчанням мудрості (пор. Сир 23,2б). Бо розуміє, що слід спершу очистити середину чаші й миски, щоб і назовні були чисті (пор. Мт 23,26).

Коли наше серце, наші думки будуть віддані святим, мудрим речам, то й лихе слово легше буде стримати. Коли зір наш не буде гордовитим (пор. Сир 23,4), а змисловість і розпуста не володітимуть нами (пор. Сир 23,6). Богонатхненний автор, просячи допомоги в Господа, саме цим пристрастям приділяє особливу увагу, бо вони найбільше заколочують розум, і важко піддаються приборканню.

Опанувавши їх та все, що від них походить, не залишимось у нашому невігластві, і не пропустимо гріхів своїх губ, і помилки наші не будуть побільшені, і гріхи наші не будуть помножені, і не впадемо перед нашими ворогами і не зловтішатиметься наш ворог над нами (пор. Сир 23,2в-3). Про усе це просить у своїй молитві Ісус, син Сираха. А з ним і ми, які в цій невидимій боротьбі постійно потребуємо Божої підмоги.

Василь Калита