Хто врятує одне життя, той врятує світ
  • Чтв, 01/02/2018 - 18:21

Лікувально-діагностичний Центр святого Луки продовжує допомагати соціально незахищеним людям, щоб вони змогли отримати якісну та безкоштовну медичну допомогу.

Цього разу діагностику пройшов пан Мирослав Кріль, учасник бойових дій на Сході України, який свого часу захищав нашу країну в складі батальйону «Айдар».

Нам вдалось поспілкуватись з паном Мирославом.

— Пане Мирославе, кілька слів про себе, де і коли Ви служили?

— Історія розпочалась ще з Майдану, я служив там у восьмій «Афганській сотні» зі своїми побратимами. По завершенні подій, котрі відбувались в Києві, ми цілим взводом відправились у зону АТО, захищаючи Батьківщину в рядах батальйону «Айдар». На той період часу, це був липень 2014 року, нашим командиром був Олег Михнюк, котрий зараз посмертно нагороджений і має звання Герой України.

— Що підштовхнуло Вас до того, щоби відправитись в зону бойових дій?

— Важливо, що я йшов не сам, поруч були дорогі мені люди, на котрих можна було з певністю покластись. Попри те, кожен був добровольцем, кожен з нас відчув поклик серця — захищати рідну державу, і тут я справді не перебільшую.

Жодного з нас ніхто про це не просив, тим більше не змушував. Було чітке усвідомлення: якщо ми не захистимо східні рубежі України, то прийде час, коли доведеться воювати в центральній частині Батьківщини, а згодом — і на Заході.

— В суспільстві побутує думка, що медицина і Церква не є сумісними. А як Ви вважаєте?

— На мою думку, цьому однозначно бути. Адже Церква, котра покликана дбати про спасіння людини, вибирає правильну стратегію, акцентуючи увагу на соціальному служінні. В той момент, коли Церква виявляє милосердя, допомагає потребуючим, то напевно в особливий спосіб проповідує те, чого вчить Бог.

— Ми зараз знаходимось в Лікувально-діагностичному центрі Святого Луки. Як Ви дізнались про цей медичний заклад?

— Ще наприкінці 2015 року, коли я демобілізувався, до мене зателефонувала моя знайома пані Валентина Казьмірук (вона на той час уже була головним лікарем ЛДЦ св. Луки) і розповіла мені про те, що нещодавно відкрився медичний заклад при Івано-Франківській Архієпархії УГКЦ.Пані Валентина запропонувала пройти повну діагностику організму, що мені в той час надзвичайно допомогло. Ось приклад того, коли медицина може бути «поруч» з Церквою.

— Будучи на лінії фронту, часто дивлячись смерті в очі, чи не втрачали Ви надії та віри в Бога?

— Можу сказати про це не тільки з власного досвіду, але й зі слів знайомих. Ті, що брали участь у бойових діях, мало не щодня бачили смерть, а найгірше, коли це смерть твоїх дорогих друзів. У той момент усі починають вірити в Бога, щоденно моляться та переконуються, що Господь кожного дня продовжує наше життя. А тому зранку чи ввечері дякували за ще один прожитий день. Важливу роль також відіграли священики-капелани, які завжди нас підтримували, вислуховували, а найважливіше — просто були поруч кожного дня!

Прес-служба Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ