І теплим супом, і добрим словом: як франківські волонтери годують знедолених
  • Птн, 11/05/2018 - 09:21

“Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть”. Волонтери християнської організації “Спільнота святого Егідія” ось уже 15 років раз на тиждень годують безхатьків, знедолених і нужденних – щосереди о 19.00 у сквері біля вокзалу та біля Художнього музею, що в центрі міста.

Кожного разу готують аж 60 порцій. Частину харчів жертвують декотрі їдальні, а щось волонтери купують за власний кошт. Є й такі, що готують у себе вдома, а потім доставляють на місце роздачі. Багато нужденних приходять не так по теплу їжу, як по добре слово.

У середу о 17.00 всі збираються у приміщенні дзвіниці, що біля Художнього музею. Будуть готувати сандвічі. Булочки розрізають навпіл, одну половинку намащують майонезом, кладуть шматок сиру та ковбаси, накривають другою половинкою. І так 150 разів. Основною стравою буде те, що принесуть із їдалень, зазвичай це картопля чи макарони з рибою або котлетою. А ще є волонтерка, яка нині наготувала багато їжі в себе вдома. Звідтіля принесуть два пластикові відерця: одне з гречкою, а в другому – квасоля з м’ясом. Ну і,
звісно ж, гарячий суп, який неймовірно смачно пахне…

Коли всі сандвічі поскладані до великих пакетів, можна розпочинати коротку молитву. До речі, декотрі безхатьки теж приходять на цю молитву. Ось зайшли кілька чоловіків, одна жінка… Тихенько вмощуються на лавці, беруть книжечки із псалмами та якось умиротворено застигають у часі. Від декотрих тхне куривом, але атмосфера в кімнаті благодатна.

А ви знали, що слово “не бійся” в Біблії написане 365 разів? – вигукує одразу по закінченні молитви безхатько Андрій. – А скільки днів у році? Правильно – 365! А що це означає? Бог каже, аби кожен день ми розпочинали і проживали без будь-якого остраху… Правда ж?

Історія з півстоліття

Цього року мирянському руху “Спільнота святого Егідія” виповнюється аж півстоліття. П’ятдесят років тому на периферіях Риму двадцятирічний юнак Андреа Рікарді започаткував традицію, яка з часом поширилася на весь світ, несучи розраду знедоленим. Ліцеїст почав збирати групу однолітків, щоб слухати і втілювати в життя Євангеліє через виконання заповіді любові. Прикладом для наслідування молодим людям стала християнська громада, описана в Діяннях апостолів, та досвід святого Франциска з Ассізі. Першим служінням спільноти стала так звана “Школа для всіх”, яка проводила заняття для бідних дітей із римських передмість, де було також багато мігрантів. У 1973 році група почала збиратися на вечірню молитву в храмі Святого Егідія у римському районі Трастевере і від назви цього храму отримала свою. Сьогодні це міжнародний рух, до якого приєдналося понад 60 тисяч людей на всіх континентах світу.

“Спільнота святого Егідія” проводить активну соціальну роботу, допомагаючи знедоленим: бездомним, стареньким, дітям, інвалідам, хворим на СНІД, ув’язненим, мігрантам.

Традиційним став і різдвяний обід із безхатьками, який започаткували ще в 1982 році, коли Спільнота зібрала навколо святкового столу невелику групу вбогих у римській базиліці Santa Maria in Trastevere. Це були самотні люди похилого віку, яких члени Спільноти добре знали, і деякі бездомні, що жили на вулицях Рима. Відтоді минуло чимало часу, і з кожним роком різдвяний стіл ставав дедалі більшим. З римського району Трастевере ця традиція поширилася на всі країни, де існує “Спільнота святого Егідія”, включаючи Україну. Головне – створити сімейну атмосферу, адже деякі приходять сюди не тільки за їжею, а й просто за спілкуванням. До речі, дуже важливо, що під час дійства волонтери обідають за столом разом із безхатьками, а не гуртуються собі окремо.

“Спільнота святого Егідія” в Івано-Франківську діє вже 15 років. Аби закупити продукти, волонтери скидаються власними грошима, трохи їжі погодилися давати кілька місцевих їдалень і духовна семінарія. Доброчинний задум великою мірою живе завдяки грошам і часу самих волонтерів. Також завжди знаходяться іванофранківці, які беруть відповідальність приготувати в себе вдома казанок супу. Його важливо доставити до місця роздачі протягом години – аби люди їли ще гаряче. Дехто з волонтерів згоджується просто піти закупити продуктів і принести їх, бо має вільний час, – і це теж величезна
допомога.

Влітку волонтери влаштовують пікніки для безхатьків – у районі села Микитинці біля Церкви Всіх Святих Українського Народу. Там їх не лише частують смаколиками, але й тішать розважальною програмою: запрошують виконавців, письменників, спортсменів…

“Дякую дуже…”

В Івано-Франківську діє два пункти роздачі їжі – по 30 порцій на кожен: біля Художнього музею і в сквері біля залізничного вокзалу. Йдемо до другого.

Важчі пакети несуть хлопці, а дівчата вкотре перераховують, чи нічого не забули. 16-річна Ірина Тимчук уже два роки в Спільноті. Живе у селі за 20 км від Івано-Франківська. Тим не менше, щосереди приїжджає, аби приготувати і роздати їжу. Потім швиденько на останню маршрутку – і додому. До ночі вчить уроки, але не відчуває, що стомилася. Каже, навіть уявити не може свого життя без цієї доброчинної ініціативи.

Це дуже великий позитивний заряд любові і натхнення, – додає дівчина. – Коли даєш людині пластиковий стаканчик із гарячим чаєм чи кілька кухлів супу, а вона цим так тішиться… Це щось неймовірне.

Якщо в середу не прийду сюди – здається, що тиждень минув намарно, – каже 27-річна Уляна Римарук, яка в Спільноті вже десятиліття. – Здається, що допомагаємо ми, але насправді ці люди допомагають нам – дарують чисті емоції щирості і вдячності.

Коли приходимо у сквер, там уже вишикувалася черга, багато нужденних роками приходять сюди поїсти. Майже кожен із власною тарою – пластмасовим контейнером або слоїком. Одноразові ложки дають волонтери. Зазвичай їжі не лишається. Часто люди підходять кілька разів, по добавку. Декотрі беруть для своїх чоловіків, жінок чи дітей – волонтери вірять, бо знають кожного в обличчя. Здебільшого це люди старшого віку. Є і пенсіонери, які просто не мають за що купити їсти, бо вся пенсія йде на ліки.