«Теорії роду» та гомосексуалізм у своїх твердженнях про рівність між людьми відштовхуються від позиції, яка називає відмінність – йдеться найперше про різницю між статями – підставою для дискримінації. Такий підхід відразу блокує можливість подальшого об’єктивного погляду на питання гомосексуалізму та різних його аспектів: індивідуальних, культурних, соціальних. Натомість вся дискусія постійно зводиться до питання прав людини, до боротьби проти дискримінації, до відстоювання рівності. ЛГБТ рухи стверджують, що різниця між чоловіком і жінкою несе в собі підстави для несправедливості. Часто вони подають таке порівняння: різниця між статями – це нерівність, а нерівність – це несправедливість; отже, статева різниця – це несправедливість. Проблема полягає в тому, що ці рухи стверджують, буцімто статевість чоловіча і статевість жіноча є ідентичними. Вони зрівнюють ці дві дійсності, нехтуючи сам факт, що насправді статевість чоловіка і статевість жінки різняться між собою. Але ж стверджувати, що дві різні речі є між собою ідентичними, і називати їх одним іменем – це хіба не дискримінація?

Не можна досягнути рівності, заперечуючи різницю між статями. Насправді в цих ідеологіях йдеться не про повагу до гідності людини, а про відстоювання нейтральності статевої ідентичності та ще більше про руйнування обмежень і принципів у сфері статевості.

З точки зору антропології, ліквідувати приналежність до певної статі означає применшити власне тіло та прийняти «спірітуалістичний» погляд на людину; це означає заперечувати природу і в площині статевості тягнути людство до такої собі нейтральної статі, яка нібито має принести мирне співжиття на землі.

Очевидним є факт, що вимоги та твердження т. зв. «ґендерних студій» покликаються до «коригуючої» справедливості: природну статеву відмінність як таку вони вважають недоліком – отже саме вона є джерелом несправедливості. Фактично, в такій перспективі до осягнення рівності прямується дорогою негативу: через заперечення чогось – в даному випадку статевої ідентичності, – а не через ствердження, чи принаймні визнавання особи тим, ким вона є.

Деякі теорії стверджують, що різниця між чоловіком і жінкою породжена гетеросексуальною сутністю такого поняття як влада, а приналежність до того чи іншого роду є всього лише певною соціальною конструкцією. Відтак, якщо ми заперечимо цю різницю, то людина отримує можливість самовільно визначати свою ідентичність. Наслідком такого бачення є екстремальний пошук свободи, ототожненої із самовизначенням. За цим приходить проголошення права отримати все, що заманеться. І якщо технологія може уможливити щось, чого бажає людина, то цьому однозначно потрібно сприяти. У такій системі саме людині належить прерогатива викарбовувати себе і своє призначення у світі. Свобода перетворюється у марення всемогутності: зміна статі, генетичні маніпуляції, батьківство за будь-яку ціну (сурогатне материнство, штучне запліднення і т. д.).

Заперечення різниці статей, применшення її значення, згладжування меж тягне за собою знецінення величі людської статевості. Статевість і прокреація стають підвладні суспільному домінуванню. Цей контроль здійснюється через применшення значення сім’ї. Щораз частіше зустрічаємо заперечення того, що найперше сім’я є відповідальною за те, скільки дітей вона має народжувати, і тільки сім’я втішається першістю у питанні виховання, зокрема, коли йдеться про статеве виховання та близькі стосунки. Як наслідок, маємо міжнародні програми планування сім’ї, які під гаслами репродуктивних прав проводять кампанії дещо іншого спрямування, та програми статевого виховання, які набувають статусу обов’язкових дисциплін в школах. У такій ситуації однаковість перетворюється на контроль.

Несхожість є невід’ємним виміром нашої ідентичності. Відмінність не є «перешкодою» у пошуках добра і правди. Те, що насправді встановлює контроль одних людей над іншими, що затьмарює і спотворює наші взаємозв’язки, – це наше відчуження, віддалення нас самих від того, що означає бути людиною. Таким чином людина стає «чужинцем» для собі подібного.

Лише через визнавання і пошану людської гідності ми можемо досягнути рівності між різними культурами та творити передумови для суспільного й особистісного зросту кожної людини. Щоб поглиблювати мирне співжиття у суспільстві, дуже важливо захищати й утверджувати права людини, але ці права повинні мати за основу правду про людську особу та її незаперечну гідність. Справедливість – це не просто чиїсь переконання: вона продиктована глибиною ідентичності людського особи.

Любов не є лише звичайним почуттям. Це велике зобов’язання, яке має свій проект. Воно базується на правді буття іншої людини. Якщо дві особи зійшлися разом, то цього ще замало, аби можна було говорити про відносини за принципом іншості. Необхідною передумовою для цього є те, щоб такі стосунки мали за основу і враховували якраз статеву відмінність.

Людське тіло – це не інертна матерія. Воно має глибоке символічне та культурне значення і є інтегрально залучене у реалізацію правдивої свободи людини. Статевість проймає і позначає все тіло людини. Тому неправильно вважати статеву відмінність соціо-культурним витвором, який можна трансформувати на підставі суб’єктивного вибору, цілковито розділяючи при цьому ідентичність людини від її біологічної структури.

Персоналістична антропологія стверджує, що особа – це нероздільна єдність тілесного, психічного та духовного вимірів. Людина не лише має певну визначену стать: вона є чоловіком або жінкою. Статевість не може бути прирівняна до якоїсь речі чи предмету, бо вона є невід’ємним виміром людської особистості. Тому найперше потрібно осмислювати її сутність і покликання, а не зупинятися виключно на функціональному аспекті. Статевість є фундаментальним компонентом людської особистісності, виключним способом буття, проявлення себе у світі, комунікації з іншими; статевість визначає почуття людини, її самовираження і спосіб переживання людської любові. Здатність любити, яку ще називаємо самодаруванням, основою свого втілення має подружній характер людського тіла, в якому вписана чоловічість і жіночість людської особи. Саме ця відмінність дозволяє творити правдиву єдність у любові з іншою особою.

_______

* Даний текст представляє основні ідеї статті: G. Brambilla, «Aspetti antropologici dell’omosessualismo tra biopolitica e utopia», in Temi scelti di Bioetica: Sessualità, Gendered Educazione, G. Brambilla (a cura di), Edizioni Scientifiche Italiane, Napoli 2015

о. Орест Демко

докторант Папського університету Regina Apostolorum, Рим