Єпископ Павло Гончарук про Різдво і дар перебування в присутності Господа
  • Срд, 28/12/2022 - 18:37
Очільник Римо-католицької Харківсько-Запорізької дієцезії єпископ Павло Гончарук розповів про гуманітарну ситуацію в Харкові та в інших частинах дієцезії, а також поділився своїми роздумами про те, якого значення набуває святкування Різдва в цих умовах, коли падають ракети, коли навколо зруйновані будівлі й нерідко доводиться перебувати без світла, в холоді, з болем у тілі від перенесених ран і зі стражданнями в душі через втрату близьких.

«Відзначення Різдва заохочує нас замислитися над основами нашої віри та пригадати про присутність Господа. Воно нагадує нам про важливість бути з Ним, бо Він з нами, навіть якщо іноді ми Його не помічаємо через власні турботи», – на цьому в інтерв’ю для ватиканських медіа наголосив Преосвященний Павло Гончарук, єпископ Харківсько-Запорізький РКЦ в Україні.

Несвяткова атмосфера

Харківсько-Запорізька дієцезія включає сім із двадцяти п’яти областей України: Харківську, Луганську, Донецьку та Дніпровську на сході, Запорізьку на півдні, Сумську на півночі та Полтавську в центрі України. У Запоріжжі, де є співкатедра, проживає єпископ-помічник Ян Собіло. Частина території дієцезії перебуває під російською окупацією з 2014 року, інші території були окуповані після 24 лютого, коли почалася повномасштабна війна, на багатьох ділянках проходить лінія фронту, а інші населені пункти зазнають безперервних бомбардувань.

Описуючи контекст, в якому цьогоріч відзначається народження Божого Сина, очільник Харківсько-Запорізької дієцезії сказав: «Є люди, які дають собі раду, є ті, які зовсім не дають собі ради і не мають нічого, деякі живуть по підвалах в холоді. Багато людей досі мешкає в зонах активних бойових дій, в таких, наприклад, як Бахмут. Вони живуть по підвалах і деякі вже більше місяця не виходять на вулицю. Тому гуманітарна ситуація дуже тісно пов’язана із ситуацією кожної людини, яка мешкає на території нашої дієцезії і вона різна в кожній частині дієцезії. Найважча ситуація, безумовно, у прифронтових населених пунктах і в деокупованих, де зруйнована вся інфраструктура, і немає ні газу, ні світла, зруйновані будинки, багато людей не мають ні праці, ні коштів на утримання, а якщо навіть є кошти, то не працюють магазини».

Труднощі з гуманітарною допомогою

«Але дуже дякуємо Богові за те, що є багато добродіїв, багато волонтерів, які приїжджають, і кожен у різний спосіб намагається зарадити цій ситуації», – зауважив ієрарх, додаючи, що порівняно з першими місяцями повномасштабної війни, тепер гуманітарної допомоги надходить менше, а з настанням холоду потреби людей зросли. Окрім того, як пояснив єпископ, є логістичні проблеми: щоб доставити вантаж, наприклад, з Польщі до Харкова (понад 1000 км в один бік), водіям доводиться стикатися з несприятливими погодними умовами та бути уважними на ділянках, які раніше були окупованими, оскільки на узбіччях доріг дотепер мажуть бути вибухові матеріали. Ще одна трудність полягає в тому, що багато складів було знищено, тому гуманітарна допомога повинна вже бути попередньо розфасована. Часто не вистачає коштів на перевезення вантажів, і починає бракувати також волонтерів, які допомагають розвантажувати і роздавати допомогу, бо в багатьох з тих, які допомагали на початку, закінчилися заощадження і вони почали десь працювати.

Одні виїжджають, а інші приїжджають

У Харкові значні руйнування будинків, пошкоджена інфраструктура, а також обстріли, які дотепер здійснюють російські війська, спонукає мешканців виїжджати. Преосвященний Павло зауважив, що одні виїжджають, а інші приїжджають – відбувається постійний рух, бо «люди очікують, сподіваються, наприклад, що включать світло». «Коли світла нема три доби, – розповів він, – тоді люди виїжджають кудись на деякий час: чи до знайомих в тому самому місті, чи в інші міста, або в навколишні села. Деякі просто мешкають в підвалах. Вчора я розмовляв з одним двадцятирічним хлопцем. Його будинок повністю зруйнований, батько загинув, і він залишився сам. Отже, він не має ані дому, ані батьків, не має де жити, і щодня повинен думати про найнеобхідніші речі: у що одягнутися і що з’їсти. Він живе на одній із станцій метро. І таких історій дуже багато, але, слава Богу, він живий і не поранений, бо багато є тих, хто отримав поранення, або залишилися з інвалідністю».

Час, аби пригадати про присутність Господа, який дає силу

Якого змісту може набути святкування народження Божого Сина в цих важких і часто нестерпних умовах? «Різдво, – підкреслив єпископ Павло, – заохочує нас замислитися над основами нашої віри та пригадати про присутність Господа. Воно нагадує нам про важливість бути з Ним, бо Він з нами, навіть якщо іноді ми Його не помічаємо через власні турботи». Наш співрозмовник додав, що «досвід присутності Господа, Його подих, через Йому відомі засоби, дає нам силу, радість, мир і надію – все те, що допомагає нам долати ці труднощі та витримати удар, якого завдає нам дійсність». У цих важких умовах, приходить усвідомлення того, наскільки великим є дар віри, який допомагає перебувати в присутності Господа. «Нам не є легко, – зазначив єпископ, – нам дуже важко, і психологічно, і фізично. Приходить відчуття безпорадності, відчуття несправедливості, відчуття болю – дуже важко, але нас це не нищить, і ми знаємо кому це завдячуємо: ми завдячуємо Господеві, Який дає нам силу це витримати». 

Не залишати наодинці дітей

Преосвящений Павло Гончарук також просить не забувати про українських дітей, які найбільше страждають від цієї війни й іноді не можуть передати словами свій біль. На жаль, діти дотепер перебувають зі своїми батьками в зонах активних бойових дій. На свято святого Миколая різні організації, такі як, наприклад, Карітас, їхали до цих дітей, щоб подарувати їм подарунки. «Ми намагаємося підтримувати дітей, – наголосив наш співрозмовник, – бо ставлення до дітей, розпочинаючи від моменту зачаття, показує наше ставлення до життя». Діти, за його словами, дуже страждають внаслідок всього, що тепер відбувається в країні, хоча і дуже часто не вміють висловити на словах свої почуття й емоції. Тому важливо не залишати їх наодинці з цими переживаннями, а спілкуватися з ними. Єпископ додав, що підтримки потребують також діти, які були змушені покинути свої домівки і тепер перебувають далеко в інших областях, чи інших країнах.

Байдужість є проти любові

Звертаючись до католиків усього світу, очільник Харківсько-Хапорізької дієцезії просить не залишатися байдужими. Він пояснив, що зіткнувшись із людськими стражданнями, ми іноді почуваємося безсилими, нам нелегко знайти спосіб допомогти іншим, іноді ми втомлюємося від цього пошуку і намагаємося втекти. Ця втеча, за словами єпископа, проявляється як байдужість. Тому важливо зрозуміти, чому ми діємо у той чи інакший спосіб. «Байдужість є проти любові, – підкреслив ієрарх. – Натомість, якщо я хочу допомогти, то я маю озирнутися навколо та запитати себе: “Що я можу зробити? Як можу допомогти?”. Є багато різних форм допомоги. Те, що доступне кожному – це молитва: індивідуальна чи спільна. Важливою формою допомоги є також говорити і не забувати про те, що відбувається, виявляти співчуття і приділяти свій час тим, хто страждає. Можна також брати участь у різних акціях допомоги. Інколи достатньо просто вислухати людину й обійняти її, бо в деяких випадках слова бувають не лише зайвими, але й неправильними. Тому той, хто хоче, нехай у знайде ту форму, якою зможе виразити свою небайдужість і свій вибір на корить правди, справедливості, добра, милосердя і любові. Основне – не залишатися байдужими».