Єпископ Радослав Змітрович: «У сім`ї завжди є така проблема: як жити любов’ю»
  • Чтв, 23/04/2015 - 23:53

Розмова з єпископом-помічником Кам`янець-Подільської дієцезії Радославом Змітровичем ОМІ про проблеми сучасної сім`ї, шляхи їх вирішення, понтифікат Папи Франциска та діяльність РКЦ в Україні.    

Екселенціє, вже минув певний час після візиту Ad Limina. Який найяскравіший спомин, що досі гріє Ваше серце?

Це передусім зустрічі з Папою Бенедиктом та Папою Франциском. Прекрасна зустріч з Папою Бенедиктом, його обличчя, мир та доброта. Це була коротка зустріч, але повна світла і добра. Якщо йдеться про Папу Франциска, то мене вразила його заанґажованість у все те, чим живе Церква в Україні, переживання про те, що діється на нашій землі. Коли він слухав нас, то була помітна рішучість і готовність до конкретних та термінових дій, щодо вирішення різних питань. Папа просив усю цю інформацію для нього записати.

Тобто, це не була просто формальна зустріч з понтифіком?

Так, це не був просто візит ввічливості, або ж формальна зустріч. Було помітно, що Папа хоче діяти.

Єпископе Радославе, чим для Вас багатий понтифікат Франциска?

На мою думку, говорити про це можна багато. Передусім я звернув би увагу на те, що в ньому є багато Євангелія, Папа особливо показує нам красу Доброї Новини. Зрозуміло, що попередники Франциска це саме також приносили. Але стиль Франциска є інший.

Щось ще?

Так. Це є близькість до бідних, вразливість на убогих, а також місійність Церкви. Це є важливо. Папа так багато про це говорить. І ці слова кличуть нас до навернення. Нас, які є в Церкві, які живемо в ній. Папа теж говорить про клерикалізм. Він називає це хворобою, коли ти Божі дари і Церкву використовуєш для себе, а не служиш цій самій Церкві та людям. Зрозуміло, що кожен з нас потребує навернення. І Папа про це постійно говорить.

Екселенціє, Ви є головою Комісії у справах родин при Конференції єпископату України. Які Ваші очікування від Синоду про родину?

Хочу, щоби Синод приніс нам почуття єдності в захопленні місією, яку ми маємо в сучасному світі. Захоплення красою родини, християнської родини. Теж мрію, аби Синод вдихнув в нас мужність для свідчення про цю красу, про красу зв’язку чоловіка та жінки як подружжя.

Які, на Вашу думку,  проблеми сучасної сім’ї?

У сім`ї завжди є така проблема: як жити любов’ю. У сучасному світі доходить до того, що ми живемо у світі, який втратив розуміння цінностей, пов’язаних із життям родини та подружжя. Багато подружніх пар, які, так би мовити, «загубились». Вони не знають, що є добре, що – погане. Важливо, аби ми не втратили цього природного відчуття – чим є сім`я, чим є родина, чим є подружжя.    

Ситуація в Україні є не з простих. Багато родин стоять на порозі бідності. Як виглядає ситуація у Вашій дієцезії?

У нашій дієцезії ситуація подібна, як і в інших регіонах країни. З одного боку, важче, бо немає праці, немає великих заводів, немає заробітку і складно знайти роботу. У Кам’янець-Подільській дієцезії  багато людей живе в селі, зрозуміло, що там роботи немає. З другого боку, в селі легше, оскільки люди ближче до землі. Мають якусь картоплю, сало, щось з їжі.

Через війну збільшилась кількість неповних родин. Матері залишаючись самі, а вони, в більшості, самі залишаються з дітьми, мають виховувати дітей за маму й тата, шукати гроші, аби прогодувати родину і часом навіть допомогти чоловікові на війні. Як мудро чинити в цій ситуації?

Це дійсно велика проблема. Потрібно робити все можливе, щоби тато був на місці. Якщо, наприклад, тепер війна, то необхідно підтримувати зв'язок: через телефон, через молитву, гарно говорити дітям про тата. Нещодавно я підвозив машиною одну жінку, матір чотирьох дітей, її чоловік поїхав добровольцем в АТО. Вона дуже гарно про нього розповідала, що він патріот, дуже добрий у неї. Це прекрасний приклад для дітей. Зрозуміло, що дружина дуже переживає за нього, казала, що він мусить повернутись. Якщо в такій ситуації є ця єдність між чоловіком та дружиною через любов, через телефонні розмови, це дуже допомагає також дітям.

Екселенціє, для нашої країни також актуальна проблема заробітчан. Що можна тут зробити? 

Стосовно заробітчан, то потрібно зробити все можливе, аби такого явища не було. Ми закликаємо наших людей, аби вони цього не робили, не можна покидати свою сім’ю, виїжджаючи до Італії чи до Польщі на довгий час. Бо це руйнує сім`ю. Потрібно бути обережним з аргументом: «Я поїхав заради родини». Бо коли повернешся, цієї сім`ї може й не бути. Дивімося реально.  Зрозуміло, що чоловіки переживають, хочуть нагодувати та забезпечити сім’ю. Це жертва також з боку чоловіків, це не просте життя, але… Потрібно шукати варіанти. Може, навіть менше заробляти, але бути з сім’єю – це є  дуже важливим.

Єпископе Радославе, чи можна сказати, що в наш час багато родин більше піклуються про матеріальне, ніж про духовне?

Важко сказати. Я би сказав, що в багатьох родинах є проблема жити вірою.  Тому що людина зациклюється на матеріальному, коли є бідність, але також це можливе і в умовах багатства, часом навіть більше.  

Чи є вихід з такої ситуації?

Потрібно відкрити те, що ми називаємо вірою, цей зв'язок з Богом, мудрість, яку Він дає.

Не потрібно відділяти від людини матеріальне та духовне. Адже християнство поєднує в собі все: і працю, і страждання, і хвороби. Але справа у тому, аби все це переживати з вірою. І відносини чоловіка з жінкою, і піклування про утримання і виховання дітей, ростити їх та бути з ними. Завдання Церкви, віруючих родин та наше – допомагати один одному відкривати віру.  

Україна також має проблему з алкоголізмом. Як її долати?

Тут можна багато що сказати, але я хочу зосередитись лише на одному аспекті. Йде мова про алкоголізм чоловіків, які не вміють бути чоловіками, бояться брати відповідальність, і від неї тікають в алкоголь.

В чому Ви вбачаєте причину цього?

Причиною цього часто є те, що вони розпещені своїми мамами, прив’язані до них. Дуже часто мати має проблеми у відносинах з батьком, тому всю свою любов спрямовує на синочка. Вона не вміє інакше. Всю любов мати віддає синові, піклується про нього, захищає його. Така є материнська натура, жіноча натура. І коли такий синочок створює власну сім`ю, виникають проблеми, а він не може з ними впоратись та втікає в алкоголь або розваги. І це повторюється з покоління в покоління.

То може це зачароване коло, яке не вдасться розірвати?

Тільки Господь, коли входить в життя людини, родини може це зупинити та відновити в чоловікові мужність, аби він міг взяти хрест. Ніхто і ніщо не може так по-справжньому допомогти, як Бог та віра. Потрібна також спільнота, де людина дозріватиме у вірі.

Тобто потрібно шукати спільноти, що діють при парафіях?

В Україні маємо багато різних спільнот. Це і рух «Домашня церква», і неокатехуменальна дорога, інші спільноти. Це є формація у вірі, аби ми могли відкрити велику силу, яку отримали. Це дар хрещення. Тільки треба створити таке середовище,  щоб людина могла жити цим хрещенням. Сама вона  не зробить цього, поки вона не має мужності брати відповідальність.

У великому місті є різноманітні спільноти, а що робити, коли в селі їх немає?

У парафії багато залежить від священика. Адже він також може організувати спільноту, групу, родинні кола. Це є великою підтримкою. Якщо священик має ревність допомогти, то він також може і запропонувати щось, і проінформувати.

Наприклад, у Гвардійську відбуваються реколекції для чоловіків. Приїжджаючи туди, вони отримують підтримку, відчувають відповідальність, усвідомлюють, як важливо бути справжнім чоловіком. Отже, важливо перебувати в середовищі віри, в парафії, де люди можуть отримати допомогу і самі допомогти.

Екселенціє, як голова Комісії у справах родини при Конференції єпископату, розкажіть, що наша Церква в Україні робить для родин?

Все, що робить Церква – це для родини. Наприклад, маємо всі таїнства – це все служить родині. Не можна розрізнити: ось це – для родини, це – не для родини.

А все ж таки, що є такого, більше спрямованого на добро родини?

Це ті самі спільноти, реколекції, конференції, катехези тощо. Тепер ще добру родини має служити й те, що Конференція єпископату вирішила, що час підготовки до шлюбу має бути довший, 6 місяців.  Це все служить добру майбутньої родини. 

У нашій дієцезії проводяться вікенди для пар, які готуються до шлюбу і які вже є в шлюбі. Це є великою допомогою. Адже молоді пари наречених можуть почути про досвід досвідченого подружжя. Священикам іноді важко таку підготовку зробити у парафії. А такі зустрічі приносять добрі плоди. Переживаючи такий вікенд, пари моляться, спілкуються, слухають катехези. Це одна з тих багатьох маленьких речей, які ми робимо, але це допомагає родинам.