Єпископ-помічник Київсько-Житомирської дієцезії ділиться думками про важливість підтримки священиків, на яких лежить нелегке завдання духовної опіки вірними в час війни, розповідає про стан парафій та про переміни, що відбуваються в духовному житті людей. В контексті того, що на Заході дещо знижується увага до ситуації в Україні, єпископ говорить також про роль постійних закликів Папи молитися за Україну.

«Бог – це найбільша цінність в нашому житті й наші безсмертні душі – це найбільший скарб, який нам Господь довірив, і наше призначення це перебування з Богом, тому головне Його не втратити», – зазначає в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News єпископ-помічник Київсько-Житомирської дієцезії РКЦ в Україні та Президент «Карітас-Спес Україна» преосвященний Олександр Язловецький, ділячись думками про особливості душпастирської діяльності в час війни. Ієрарх нещодавно побував у Римі, де взяв участь в Генеральній Асамблеї організації Caritas Internationalis, що проходила від 11-16 травня 2023 року.

Турбота про священиків

Наш співрозмовник зауважив, що в час війни вірні потребують особливої духовної опіки, але підтримки потребують і священики, бо вони також мають проблеми і хвилювання, вони також хворіють, мають рідних на фронті, вони також страждають і від депресії. «І тому, в ці складні часи для нашої держави, ми, єпископи, зрозуміли, що великий виклик полягає в тому, аби допомагати священикам, – підкреслив він. – І тут не йдеться тільки про матеріальну підтримку, бо, як кажуть, люди їм не дадуть пропасти, тому що люди люблять своїх пастирів, особливо, якщо вони добрі пастирі. Але потрібно дбати про них, щоб вони не почувалися самотніми, що мали з ким поділитися». Єпископ додав, що часто священикам бракує свого – священичого – середовища, а в центральній та східній Україні священики мешкають далеко одні від одних.

Владика Олександр розповів, що перед війною вони раз в рік організовували зустріч для всіх священиків, які служать у Київсько-Житомирській дієцезії. «Але тепер ми зрозуміли, що їх треба частіше збирати, тому ми почали організовувати різні зустрічі, конференції. Ось, наприклад, нещодавно ми запросили американських військових капеланів, які говорили про посттравматичні синдроми у військових. Потім говорили теж про самотність священика. Це завжди нагода разом поспілкуватися, попити кави, побути разом. Священики охоче спілкуються між собою, і це надає, так би мовити, нового подиху».

«Втратили все, але віднайшли Бога»

Турбота про священиків, за словами ієрарха, є важливою, бо вони є немов “продовженням рук” єпископа. Навіть згідно церковного права, настоятелем парафії є єпископ, і священики й диякони служать там від його імені. «Священики стараються допомогти людям, як можуть, – підкреслює він, – а час війни – це нагода для Святого Духа торкнутися серця чи розуму людини, привести людину до Бога. Наприклад, багато людей втратили все і залишилися без нічого, в них відбулася переоцінка цінностей і в їхньому житті з’явилося слово “Бог”. Тоді вони починають ходити до храму. Одна сім'я мені сказала: “Ми втратили все, але ми віднайшли Бога. Хто знає, чи ми б Його шукали, як би ми і далі жили у добробуті”. Тому це нагода для Бога, так би мовити, притягнути людину до Себе навіть через страждання, через чудеса, які Він так численно робить у нашому житті. А з іншого боку, війна – це місце для диявола, який спокушує, який говорить: “А де Бог? А чи є Бог? Чи справді Бог милосердний? А чи цей Бог любить тебе, якщо Він таке допустив? А це, мабуть, якесь покарання від Бога? А якщо покарання, то за що?” Отже, треба з людьми спілкуватися, бо якщо вони не здатні дати відповіді на ці запитання, навіть якщо ми знаємо, що це – неправильні запитання, то зрештою вони віддаляються від Церкви, від Бога, ображаючись на Нього. І тому священики стараються пояснювати ці речі, по-іншому подивитися на дійсність, і їхня допомога є важливою».

Єпископ додав, що тепер окрім священиків, потрібні також добрі психологи, бо часто священикам доводиться надавати людям не лише духовний, але й психологічний супровід, тому що багато людей мають симптоми депресії й існує ризик самогубств.

Бог – найбільша цінність у нашому житті

Відповідаючи на запитання про те, як війна вплинула на його духовність, владика Олександр зазначив: «Я в процесі. Звісно, єпископ має давати приклад іншим і плекати геройські чесноти, але я теж людина, і буває так, що і мені сумно, але молитва допомагає повертати спокій в душі. Війна змушує переосмислити цінності, змушує задуматися над найголовнішим, над тим, що Бог – це найбільша цінність у нашому житті, і наші безсмертні душі – це найбільший скарб, який нам Господь довірив, і наше призначення – це перебування з Богом, тому головне – Його не втратити».

Часто натхненням для молодого єпископа стають розповіді про духовний досвід інших: військових, які повертаються з фронту, чи переселенців. «Вони розповідають про те, як вони відчували допомогу Бога, коли їх бомбардували, як вони давали Богові певні обіцянки, як молилися і зуміли вийшли з оточення, як всі разом на передовій визнавали віру. Це також історії переселенців, які говорять про Боже Провидіння, про те, як Бог турбується нами: як вони їхали у невідоме без жодних коштів, і випадково зустрічали людей, яких Господь ставив на дорозі і які їх підтримували, їм допомагали, і вони ставали друзями і навіть у деяких випадках стали майже рідними».

Зміни на парафіях

Розповідаючи про теперішній стан парафій, єпископ-помічник Київсько-Житомирської дієцезії зазначив, що це залежить від регіону, але загалом, як говорять священики, кількість вірних на парафіях не зменшилася. Попри те, що частина парафіян виїхала (це, переважно, жінки, літні люди, діти), але багато вже хто повернувся, і, з іншого боку, з’явилися нові парафіяни – переселенці з інших областей.

Папа Франциск нагадує світові про війну в Україні

У закордонних медіа увага до теми війни в Україні зменшується. В цьому контексті постійні заклики Папи молитися за український народ набувають особливого значення. «Я вважаю, – зазначає єпископ Язловецький, – що якби Папа Франциск не привертав постійну увагу до України під час своїх промов, постійно просячи про молитву за нас (він часто вживає вислів “багатостраждальна Україна”) то, мабуть увага була би меншою. Не можна сказати, що нам не співчувають чи нас не підтримують, але просто люди втомлюються, і ця тема зникає з новин. А вистачить Папі сказати про Україну, як одразу медіа знову звертають увагу на те, що відбувається в Україні. Ми в Україні часто недооцінюємо роль Папи в медіа, бо в нас католиків не так багато, натомість тут, в Європі, Папа дуже впливовий, слова Папи публікують і їх коментують. Тому ми справді йому дуже вдячні за те, що він робить. Я б тут закликав також наших українців, а особливо, католиків, мати пошану до Святішого Отця, любити Його, бути вдячними, не сумніватися в Його щирих намірах, тому що якщо навіть іноді йому не вдається щось сказати так, як би нам хотілося, то не треба одразу “братися за каміння” і “каменувати”, бо це завжди батько, якого Христос поставив над Своєю Церквою, і який – я вірю в це – дійсно щиро нас любить і хоче допомогти нам. І якщо йому в чомусь щось не вдається, то не слід відразу це перекреслювати».

Увага до України на Генеральній Асамблеї Карітасу

Незважаючи на те, що в Європі в цілому менше говорять про Україну, під час Генеральної Асамблеї Caritas Internationalis цієї уваги не бракувало. Владика Олександр зазначив, що представники з України – він та отець В’ячеслав Гриневич від РКЦ та пані Тетяна Ставнича і отець Андрій Нагірняк від УГКЦ – були постійно оточені людьми, які розповідали про їхню допомогу українцям, висловлювати підтримку, солідарність і запевняли у молитвах. Також про ситуацію в Україні згадували майже у всіх доповідях.