«Тема Житомирської унії 1715 року є прикладом маловідомої сторінки вітчизняної історії. Таких сторінок у нашій історії багато. Довгі десятиліття пропаганди, організованої спершу Російською імперією, а згодом Радянським Союзом, бачили серйозну небезпеку у висвітленні істинної історії. Планові пропагандистські заходи були дієвими та досягли поставленої перед ними мети. Це ставить перед нами два ключові завдання: вияснити історичну правду та донести її до українського народу», – про це говорив 3 червня 2016 р., Владика Йосиф Мілян, Єпископ-помічник Київський, під час наукової конференції «Правобережна Україна на переломі ХVII-XVIII століть до 300-ліття житомирської унії 1715 року.

Зазначимо, що на першому пленарному засіданні Владика виступив з доповіддю на тему «Київська архиєпархія: 300 років в Єдності з Вселенською Церквою». На початку архиєрей зазначив, що 20 Квітня 1995 р., о. Архимандрит Рафаїл Турконяк був призначений Блаженнішим Мирославом-Іваном Кардиналом Любачівським, Апостольським Адміністратором Української Греко-Католицької Церкви на Центральні і Східні терени України, а вже згодом грамотою Глави і Отця УГКЦ Блаженнішого Мирослава-Івана Кардинала Любачівського «і за згодою Святішого Отця Папи Івана Павла ІІ» було проголошено Києво-Вишгородський Екзархат як підвалини майбутньої розбудови ієрархічних структур в Східній, Центральній, Північній та Південній Землі України.

Єпископ також зауважив, що 6 грудня 2004 року відродилась Київська архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви, яка об’єднала християн східного обряду, які за його словами залишаються вірними ідеалу єдності з Апостольським Престолом і наслідником Святого Петра: «Відродження архиєпархії є лише одним моментом у двохтисячолітній історії київського християнства, привнесеного на київські пагорби Апостолом Андрієм. Церква Христова в Києві є сестрою найдавніших стовпів християнства – Риму, Олександрії та Антіохії, а тому заслуговує на детальне висвітлення своєї історії та збереження своєї традиції для майбутніх поколінь».

Ведучи далі Єпископ відзначив, що цього року виповнюється трьохсотлітній ювілей маловідомої, але визначної події в історії Української Церкви, – Житомирської унії: «Ця подія, історичне, суспільне, культурне і передовсім релігійне значення, якої є темою нашої конференції, була виявом відвічного прагнення українських християн – плекати єдність Вселенської Церкви і леліяти любов усіх членів Містичного Тіла Христового. Вся історія Української Церкви – це історія формування самобутності українського християнства в єдності з Апостольським Престолом Святого Петра. Ця історія була позначена не тільки ранами на тілі єдності Вселенської Церкви, яких завдавали вороги Української Церкви та українського народу, але й відновленням заповіданої Христом єдності, як тільки зникали диявольські атаки ззовні», – наголосив архієрей..

Владика також зауважив, що яскравою сторінкою в історії Української Церкви стала проповідь солунських братів Кирила і Методія: «Хоч вони й не відвідували Київ, однак мали неабиякий вплив на християнізацію Русі. Не варто забувати важливий факт з їхніх біографій. Коли апостоли слов’ян, всупереч тогочасній традиції Церкви, переклали богослужіння слов’янською мовою, вони заклали підвалини нового типу християнської культури».

У доповіді було звернено увагу також на період, коли загострилися відносин між Римом і Константинополем. За словами Єпископа ці події 1054 року розірвали Церкву і цим самим було завдано Їй найбільшої рани, якої зазнала Вона за всю свою історію. Про те прагнення зберегти єдність Київської Церкви з Апостольською Столицею поширювалися по всіх українських землях: «Найбільш успішним і плідним виразом прагнення єдності Вселенської Церкви та перебування в єдиному еклезіальному тілі стала Берестейська унія. Її історія добре відома не тільки дослідникам, а усім, хто цікавиться справжньою історією Церкви й українського народу. На основі історичних даних тих часів можна зробити висновок, що єпископи виражали не тільки власні бачення майбутнього Церкви, а й користувалися у своїх унійних прагненнях величезною підтримкою духовенства і мирян», – наголосив архиєрей.

«Передаючи розгляд теми у фахові руки, дозволю собі лишень висловити кілька побажань. Тема Житомирської унії 1715 року є прикладом маловідомої сторінки вітчизняної історії. Таких сторінок у нашій історії багато. Довгі десятиліття пропаганди, організованої спершу Російською імперією, а згодом Радянським Союзом, бачили серйозну небезпеку у висвітленні істинної історії. Планові пропагандистські заходи були дієвими та досягли поставленої перед ними мети. Минуло чверть століття державної незалежності України, проте в ментальному просторі до свободи ще далеко. Правдива історія сьогодні наче замкнута в тісних рамках наукового співтовариства. На сторінках дисертацій та монографій, в доповідях на наукових конференцій і семінарах, у фахових статтях ми можемо зустріти правду, але погодьмося, що сторінки наукових текстів перегортають небагато українців. А тому правда про минуле залишається закритою від широких мас. В сучасних умовах вітчизняного освітнього простору годі сподіватися державної підтримки для закладення патріотичних основ виховання нації. Це завдання, як і в минулих століттях, лягає на плечі інтелігенції. Програмний лозунг, до реалізації якого покликані ми – Церква та наукова еліта – проголосив Христос: “Пізнайте правду, і правда визволить нас” (Ів.8:32). Ці слова стосуються не тільки сакральної царини, а й соціально-політичної дійсності. Якщо б ми впродовж усіх років незалежності через засоби освіти, науково-популярні середники, засоби масової інформації та інше доносили до широкого загалу правильне висвітлення української минувшини і цим долали наслідки чужинської пропаганди, можливо сьогодні нам не прийшлось би платити кров’ю за незнання, не було би й тих тисяч обманутих, які сьогодні відстоюють чужі ідеали. Все це ставить перед нами два ключові завдання: вияснити історичну правду та донести її до українського народу», – наголосив архиєрей.

Завершуючи Владика побажав усім науковцям, які жертвують свої зусилля і таланти у вивчення феномену Житомирської унії, Божого благословення, наснаги і терпіння: «Бажаю Вам відкривати правду – це Божа місія. Немає більшого щастя, аніж реалізувати у своєму житті Божі завдання. Нехай ця конференція стане яскравим проблиском правди у світі темряви заради щастя і добра Української Церкви і українського народу».