Інструкція щодо проведення розслідувань у справах святих (MATER SANCTORUM)
  • Суб, 18/07/2015 - 10:24
Вступ
Частина I.
Справи беатифікації і канонізації
Титул I Загальні положення
Титул II. Слава Святості чи мучеництва і слава знаків
Титул III. Позивач справи
Титул IV. Постулятор справи
Титул V. Компетентний Єпископ
Частина II. Попередній етап справи
            Титул I           Представлення запиту
            Титул II.         Сучасні Справи і давні Справи
            Титул III.        Справа про героїчні чесноти або про мучеництво
            Титул IV.       Запит
            Титул V.        Схвалення запиту
            Титул VI.       Консультації з іншими Єпископами
            Титул VII.      Публікація запиту
            Титул VIII.     Відсутність застережень ("Nulla Osta") з боку Святого Престолу
Частина III. Розслідування справи
            Титул I.          Посадовці Розслідування загалом
            Титул II.         Окремі Посадовці Розслідування
                                    Розділ I.        Уповноважений Єпископа
                                    Розділ II.       Промотор Справедливості
                                    Розділ III.      Нотаріус
                                    Розділ IV.      Медичний експерт
            Титул III.        Місце проведення засідань
Частина IV. Збирання документальних доказів
            Титул I.          Цензори-богослови
            Титул II.         Експерти з історії та архівознавства ("Історична Комісія")
                                    Розділ I.        Експерти
                                    Розділ II.       Пошуки і збирання документальних доказів
                                    Розділ III.      Звіт експертів
                                    Розділ IV.      Свідчення експертів
Частина V. Збирання доказів від свідків
            Титул I.          Запитальники
            Титул II.         "Щоб не втратились докази" ("Ne pereant probationes")
            Титул III.        Виклики в суд на засідання
            Титул IV.       Перше засідання або засідання для Відкриття Розслідування
                                    Розділ I.        Учасники
                                    Розділ II.       Акти першого засідання
                                    Розділ III.      Нотаріус першого засідання
            Титул V.        Участь Промотора справедливості
            Титул VI.       Участь Медичного експерта
            Титул VII.      Участь постулятора і/або віце-постулятора
            Титул VIII.     Свідки та їхні показання
                        Розділ I.        Хто може бути свідком
                        Розділ II.       Хто не може бути свідком
                        Розділ III.      Усні свідчення
                        Розділ IV.      Письмові заяви свідків
                        Розділ V.       Свідчення лікуючих лікарів
                        Розділ VI.      Медичні Експерти 'ab inspectione'
            Титул IX.       Використання диктофона і комп’ютера
            Титул X.        Процедура Розслідування на прохання
                        Розділ I         Допит свідків
                        Розділ II        Зберігання і надсилання актів
Частина VI. Закриття Розслідування
            Титул I.          "Заява про відсутність культу"
            Титул II.         Публікація Актів
            Титул III.        Переклад Актів
            Титул IV.       Засвідчена копія оригінальних Актів
            Титул V.        Звіряння і співставлення Актів ("Collatio et Auscultatio")
            Титул VI.       Носій
            Титул VII.      Останнє Засідання або Засідання для Закриття Розслідування
                        Розділ I.        Останнє засідання в цілому
                        Розділ II.       Акти Останнього Засідання
            Титул VIII.     Завершальні Акти
                        Розділ I.        Зовнішній надпис
                        Розділ II.       Листи Посадовців Розслідування
                        Розділ III.      Документ про Закриття
Додаток: Канонічне розпізнання тлінних останків Слуги Божого
            Титул I.          Автентичність
            Титул II.         Зберігання
            Титул III.        Приготування мощів
            Титул IV.       Перенесення

ВСТУП

Церква як Матір Святих завжди оберігала їхню пам'ять, подаючи своїм вірним приклади святості у наслідуванні Христа (sequela Christi) (1). Впродовж століть Римські Архиєреї дбали про видання  відповідних норм, щоб легше було осягнути правду в такій важливій для Церкви ділянці. У наші часи, Верховний Архиєрей Іван Павло ІІ оприлюднив Апостольську Конституцію Divinus perfectionis Magister від 25 січня 1983 року, якою визначив, поміж іншим, процедуру проведення Єпископами діоцезійних чи єпархіальних Розслідувань, пов’язаних з беатифікацією і канонізацією Слуг Божих (2).

У тій же Апостольській Конституції Верховний Архиєрей надав Конгрегації у Справах Святих право видавати спеціальні норми щодо проведення таких Розслідувань (3), які розглядають життя, чеснот та славу святості і знаків, або життя, мучеництво і славу мучеництва і знаків Слуг Божих, а також ймовірні чуда, приписувані заступництву Блаженних і Слуг Божих, і, можливо, давній культ Слуги Божого (4).

Він також скасував розпорядження, що їх оприлюднили його Попередники, і норми, встановлені канонами Кодексу Канонічного Права 1917 року в справах беатифікації і канонізації (5).

Дня 7 лютого 1983 року той же Верховний Архиєрей затвердив Normae servandae in inquisitionibus ab Episcopis faciendis in Causis Sanctorum, які визначають спеціальні норми, що їх слід дотримуватись у діоцезійних чи єпархіальних Розслідуваннях справ беатифікації і канонізації (6). Після оприлюднення Апостольської Конституції і Normae servandae Конгрегація, у світлі здобутого досвіду, видає дану Інструкцію (7), щоб створити умови для тіснішої і ефективнішої співпраці між Святим Престолом і Єпископами у справах Святих.

Дана Інструкція має на меті роз’яснити приписи чинних законів у справах Святих, полегшити їхнє застосування і вказати шляхи їхнього виконання як в сучасних, так і в давніх справах. Тому вона звернена до діоцезійних Єпископів, до Єпархів, до тих, що прирівнюються до них за правом, і до тих, які задіяні на етапі ведення Розслідувань. Інструкція розглядає, у хронологічному порядку, процедурний шлях/дорожню карту діоцезійних чи єпархіальних Розслідувань, що його визначили Normae servandae,  демонструючи, у практичний і хронологічний спосіб, їхнє застосування і захищаючи  серйозність Розслідувань.

У ній насамперед йдеться про ведення діоцезійних чи єпархіальних Розслідувань, які стосуються героїчних чеснот і мучеництва Слуг Божих. Перш ніж вирішити розпочати справу, Єпископ має провести деякі перевірки, які матимуть вирішальний вплив на його рішення. Після того, як він прийняв рішення розпочати справу, він дає початок справжньому Розслідуванню, наказуючи зібрати документальні докази справи. Якщо не буде виявлено нездоланних перешкод, наступним кроком буде допит свідків, а далі -  закриття Розслідування і передача актів до Конгрегації, де розпочнеться римський етап справи, тобто етап вивчення і остаточного вироку по самій справі.

Що ж стосується Розслідувань по ймовірних чудах, Інструкція виразно показує деякі елементи процедури, які за останні двадцять років виявились проблематичними при застосуванні норм, що стосуються тих самих Розслідувань по чудах.

Ця Конгрегація сподівається, що Інструкція надасть дієву допомогу Єпископам, щоб християнський народ, зблизька наслідуючи приклад Христа, "Божественного Вчителя Досконалості" ("Divinus perfectionis Magister"), являв світові свідчення Царства Божого. Догматична Конституція ІІ Ватиканського Екуменічного Собору Світло народів (Lumen Gentium) навчає: "Considerando la vita di coloro che hanno seguito fedelmente Cristo, abbiamo un motivo in più di sentirci spronati a cercare la città futura, e insieme impariamo una via sicurissima, seguendo la quale, attraverso le mutevoli realtà del mondo, potremo arrivare alla perfetta unione con Cristo, cioè alla santità, secondo lo stato e la condizione propria di ognuno" (8).

 

ЧАСТИНА I

СПРАВИ БЕАТИФІКАЦІЇ І КАНОНІЗАЦІЇ

Титул I

Загальні положення

Арт. 1 - § 1. Дана Інструкція стосується справ беатифікації і канонізації, які регулюються особливим папським правом (9).

§ 2. Згадані справи мають на меті зібрати докази, щоб досягнути моральної певності щодо героїчних чеснот або мучеництва Слуги Божого, про беатифікацію і канонізацію якого подають прохання.  

§ 3. Окрім особливих приписів, у вищевказаних справах необхідно дотримуватись також і норм по процесах з Кодексу Канонічного Права і з Кодексу Канонів Східних Церков, які стосуються процедури збирання документальних доказів, а особливо доказів із допиту свідків. (10).

Арт. 2. – У даній Інструкції Розслідування рівноцінне процесу, який у попередньому канонічному праві проводився у справах беатифікації і канонізації (11).

Арт. 3 - У даній Інструкції нормативні вимоги діють для діоцезійних і єпархіальних Єпископів, а також для тих, які прирівнюються до них за правом відповідно до кан. 381 § 2 ККП.

 

Титул II

Слава святості чи мучеництва і слава знаків

Арт. 4- § 1. Справа беатифікації і канонізації стосується вірного католика, який за життя, у смерті і після смерті втішався славою святості, власним життям героїчно виявляючи усі християнські чесноти; або ж втішається славою мучеництва, тому що, наслідуючи зблизька Господа Ісуса Христа, пожертвував своїм життям в акті мучеництва.

§ 2. Слугою Божим називають вірного католика, щодо якого було розпочато справу беатифікації і канонізації.

Арт. 5 - § 1. Слава святості – це думка, поширена серед вірних щодо чистоти і цілісності життя слуги Божого і щодо чеснот, які він практикував на героїчному рівні (12).

§ 2. Слава мучеництва – це думка, поширена серед вірних щодо смерті, якої зазнав слуга Божий за віру або за чесноту, пов’язану з вірою (13).

Арт. 6 – Слава знаків – це думка, поширена серед вірних щодо ласк і милостей, отриманих від Бога через заступництво слуги Божого (14).

Арт. 7 - § 1. Перш ніж прийняти рішення розпочати справу, діоцезійний або єпархіальний єпископ має перевірити, чи серед значної частини народу Божого слуга Божий користується справжньою і поширеною славою святості або ж мучеництва, в поєднанні зі справжньою і поширеною славою знаків (15).

§ 2. Слава має бути природна, а не штучно створена. Вона має бути стала, тривала, поширена серед осіб, які заслуговують довіри, чинна для значної частини народу Божого (16).

Арт. 8 - § 1. Постулятор насамперед має зібрати документацію щодо слави святості чи мучеництва і щодо слави знаків і представити її, від імені позивача, компетентному єпископові (17).

§ 2. Єпископ має дати оцінку документації, щоб впевнитись в існуванні слави святості чи мучеництва і слави знаків та у важливості цієї справи для Церкви (18).

§ 3. Документацію слід долучити до актів Розслідування (19).

Титул III

Позивач справи

Арт. 9 – Позивач просуває справу, яка розслідується щодо героїчних чеснот або мучеництва Слуги Божого, і бере на себе моральну та матеріальну відповідальність за неї (20).

Арт. 10 - § 1. У ролі позивача справи можуть виступати  діоцезійний чи єпархіальний Єпископ з уряду (ex officio), юридичні особи, як-от дієцезії чи єпархії, структури, прирівняні до них юрисдикційно, парохії, Інститути Богопосвяченого Життя, Спільноти Апостольського Життя, або церковні і/чи мирянські Об’єднання вірних, визнані церковною владою.

§ 2. У ролі позивача справи може виступати і фізична особа, або будь-хто, хто належить до народу Божого, лиш би він міг забезпечити просування справи на її діоцезійному чи єпархіальному, а також на римському етапі (21).

Арт. 11 - § 1. Юридична чи фізична особа стає позивачем справи через нотаріальний акт.

§ 2. Єпископ визнає такий акт після того, як переконався у здатності юридичної чи фізичної особи взяти на себе зобов’язання, що випливають з ролі позивача.

Титул IV

Постулятор справи

Арт. 12 - § 1. Позивач, через довіреність, укладену відповідно до правових норм, призначає повіреного або постулятора для діоцезійного або єпархіального етапу справи (22).

§ 2. Постулятор стежить за ходом Розслідування від імені самого позивача у діоцезійних чи єпархіальних органах.

§ 3. Обов’язки постулятора може виконувати священик, член Інституту Богопосвяченого Життя, Спільноти Апостольського Життя або церковного і/чи мирянського Об’єднання, мирянин чи мирянка.

§ 4. Постулятор має бути фахівцем з богослов’я, канонічного права та історії, а також добре знати практику Конгрегації у Справах Святих (23).

Арт. 13 - § 1. Діоцезійний або єпархіальний постулятор, обов’язково призначений позивачем, має бути затверджений компетентним Єпископом (24).

§ 2. Лист призначення постулятора і/чи віце-постулятора має бути долучений до актів Розслідування (25).

Арт. 14- § 1. Діоцезійний або єпархіальний постулятор може мати собі на заміну інших осіб, які називаються віце-постуляторами.

§ 2. Віце-постулятор призначається самим постулятором через довіреність, укладену відповідно до правових норм, за згодою позивача (26).

Арт. 15 - § 1. Діоцезійний або єпархіальний постулятор чи віце-постулятор, під час ходу Розслідування, проживає у діоцезії чи єпархії, у якій проводиться Розслідування.

§ 2. Постулятор на римському етапі справи, обов’язково призначений позивачем через нову довіреність, укладену відповідно до правових норм, має обов’язково бути затвердженим Конгрегацією і постійно проживати в Римі (27).

§ 3. У випадку, якщо постулятором на діоцезійному чи єпархіальному етапі справи є генеральний постулятор Інституту Богопосвяченого Життя, Спільноти Апостольського Життя або церковного і/чи мирянського Об’єднання, до якого належав Слуга Божий, то він зберігає за собою посаду навіть на римському етапі без нової довіреності.

Арт. 16 - Постулятор римського етапу справи не може взяти собі на заміну віце-постулятора під час ведення справ з Конгрегацією.

Арт. 17 - § 1. Постулятор в основному проводить дослідження про життя Слуги Божого, корисні для того, щоб пізнати славу святості чи мучеництва, славу знаків і важливість справи для Церкви.

§ 2. Постулятор передає компетентному Єпископові результат досліджень, дбаючи про те, щоб не приховати можливі знахідки, що суперечать славі святості чи мучеництва і славі знаків, якою користувався Слуга Божий (28).

§ 3. Постулятор зобов’язується діяти у найвищих інтересах Церкви, а тому сумлінно і чесно довідуватись правду, виявляючи ймовірні труднощі, щоб уникнути необхідність подальших досліджень, які затримають просування справи  (29).

Арт. 18 - Постулятор розпоряджається виділеними для справи коштами, відповідно до норм, даних Конгрегацією (30).

Арт. 19 - § 1. Постулятор має передати експертам з історії та архівознавства усі документи справи, якими володіє.

§ 2. Постулятор не може збирати юридично ані документальні докази, ані можливі усні показання свідків у справі (31).

§ 3. Завдання збирати докази у справі, за нормою закону, належить лише діоцезійному чи єпархіальному Єпископові і тим, які будуть належним чином призначені для цього доручення, відповідно до визначеного у Normae servandae.

Титул V

Компетентний Єпископ

Арт. 20 – Діоцезійним Єпископам, Єпархам і тим, які до них прирівняні за правом, належить розслідувати, у межах своєї юрисдикції, про життя, про чесноти чи про мучеництво і про славу святості чи мучеництва, про ймовірні чуда і, можливо, про давній культ Слуги Божого, про беатифікацію і канонізацію якого подається прохання (32).

Арт. 21 - § 1. Компетентним Єпископом для проведення діоцезійного чи єпархіального Розслідування про героїчні чесноти чи про мучеництво є той, на території якого Слуга Божий помер (33).

§ 2 - Компетентним Єпископом для проведення діоцезійного чи єпархіального Розслідування про ймовірне чудо є той, на території якого це ймовірне чудо відбулось (34).

Арт. 22 - § 1. Конгрегація, на прохання Єпископа, який має намір розпочати справу, може передати повноваження іншому церковній інституції, тобто іншій діоцезії або єпархії, з особливих причин (напр., діоцезії або єпархії, де знаходяться найважливіші докази або де Слуга Божий прожив більшу частину свого життя).

§ 2. Єпископ, який виступає з проханням, має отримати письмову згоду від компетентного Єпископа.

§ 3. У справі групи мучеників буде необхідно просити письмової згоди від усіх Єпископів з діоцезій або єпархій, де Слуги Божі померли.

Арт. 23 - § 1. Отримавши згоду, Єпископ, про якого йдеться в Арт. 22 § 1 даної Інструкції, має надіслати своє письмове прохання до Конгрегації, якій належить визнати особливі обставини випадку (35).

§ 2. У проханні він викладає обґрунтування для передачі повноважень і водночас додає фотокопію письмової згоди компетентного Єпископа.

Арт. 24 - § 1. Встановивши особливі обставини випадку, Конгрегація допускає передання повноважень інституції через рескрипт, який слід додати до актів Першого Засідання Розслідування (36).

§ 2. Єпископ, який виступає з проханням,розпочинає діоцезійне або єпархіальне Розслідування лише після того, як отримає рескрипт Конгрегації.

 

ЧАСТИНА II

ПОПЕРЕДНІЙ ЕТАП СПРАВИ

Титул І

Представлення запиту

Арт. 25 - § 1. У сучасних справах постулятор подає діоцезійному або єпархіальному Єпископу запит (supplex libellus), або письмове прохання, у якому просить розпочати справу (37).

§ 2. Запит можна подати Єпископові не раніше, ніж через п’ять років після смерті Слуги Божого (38).

§ 3. Перш, ніж схвалити запит, Єпископ має перевірити, чи серед народу Божого розвинулась за цей період справжня слава святості чи мучеництва і слава знаків. 

Арт. 26 - § 1. У випадку, якщо запит подається після того, як минуло більше, ніж тридцять років від смерті Слуги Божого, постулятор має уточнити причини, які викликали таке запізнення.

§ 2. Єпископ має впевнитись і оцінити, чи з боку позивача не було жодного обману чи шахрайства у відкладенні представлення запиту (39).

Арт. 27 - § 1. Єпископ має засвідчити відсутність обману чи умисності через письмову заяву, в якій має висвітлити особливі причини запізнення.

§ 2. Заяву необхідно помістити серед актів Розслідування (40).

 

Титул II

Сучасні Справи і давні Справи

Арт. 28 - § 1. Процедура, якої слід дотримуватись у проведенні діоцезійного чи єпархіального Розслідування, визначається різновидом доказів.

§ 2. Справа може бути сучасна або давня.

Арт. 29 - § 1. Справа є сучасною, коли чесноти чи мучеництво Слуги Божого можуть бути доведені через усні покази свідків-очевидців (41).

§ 2. У сучасній справі Розслідування стосуватиметься передусім допиту свідків, завжди пам’ятаючи про необхідність дослідити і зібрати усі документальні докази справи (42).

Арт. 30 - § 1. Справа є давньою, коли докази зокрема відносно чеснот чи мучеництва Слуги Божого можна почерпнути лише із письмових джерел, оскільки немає свідків-очевидців героїчності чеснот чи мучеництва Слуги Божого (43).

§ 2. У давній справі Розслідування обертатиметься в основному навколо досліджень експертів з історії та архівознавства, пам’ятаючи про необхідність опитати деяких свідків щодо теперішньої слави святості чи мучеництва і знаків і, якщо це актуально, щодо культу, який віддають Слузі Божому в недавні часи (44).

Титул III

Справа про героїчні чесноти або про мучеництво

Арт. 31 - § 1. Якщо ставиться за мету довести героїчність чеснот Слуги Божого, Розслідування буде потрібно проводити про життя, про героїчні чесноти і про славу святості і знаків.

§ 2. Якщо ставиться за мету довести мучеництво Слуги Божого, Розслідування буде потрібно проводити про життя, про мучеництво і про славу мучеництва і знаків (45).

Арт. 32 - § 1. Лише у випадку ймовірного мучеництва Слуг Божих, які були вбиті під час того самого переслідування і в тому самому місці, можна буде проводити Розслідування по більшій кількості Слуг Божих (46).

§ 2. У вищезгаданих справах один Слуга Божий має бути вибраний як провідник, а інші –виокремлені і перераховані як товариші, ймовірні мученики. 

§ 3. Якщо можливо, Єпископ включає в єдину групу Слуг і Слугинь Божих, які представляють різні стани життя в Церкві.

Арт. 33 - § 1. У випадку так званого давнього Блаженного, тобто Слуги Божого, який є предметом культу з незапам’ятних часів відповідно до Декретів Урбана VIII, з метою затвердження культу Єпископ діє згідно з Normae servandae, що встановлені для давніх справ (47).

§ 2. Постулятор подає Єпископові запит разом із документацією, як вимагається для давніх справ.

Арт. 34 – У випадку, якщо був виданий декрет про затвердження культу давнього Блаженного, як відбувалось в минулому, без попереднього доведення героїчних чеснот чи мучеництва, у передбаченні канонізації Єпископ переходить до Розслідування про життя і героїчні чесноти чи про мучеництво, йдучи за процедурою, що її визначили Normae servandae для давніх справ (48).

Арт. 35 – Після оприлюднення декрету про затвердження культу і про героїчні чесноти чи про мучеництво Блаженного йде канонізація із підтвердженням чуда, що відбулося після затвердження культу.

 

Титул IV

Запит

Арт. 36 - § 1. Запит – це письмова заява, через яку постулятор, від імені позивача справи, офіційно просить компетентного Єпископа розпочати справу по чеснотах чи по мучеництву Слуги Божого (49).

§ 2. Оскільки Розслідування по ймовірних чудах проводиться окремо від Розслідування по чеснотах чи по мучеництву Слуги Божого, запит, що містить прохання розпочати Розслідування, має бути подано окремо від запиту по чеснотах Слуги Божого (50).

§ 3. Така заява має наводити, принаймні стисло, на яких фактах і доказах базується позивач, щоб довести те, що стверджує; вона має бути підписана позивачем і постулятором, з вказанням дати і місця проживання позивача і постулятора (51).

Арт. 37 – Разом з запитом по чеснотах чи по мучеництву, постулятор має подати діоцезійному або єпархіальному Єпископу наступне:

1. як в сучасних, так і в давніх справах, біографію Слуги Божого певної історичної вартості чи, за відсутності такої, докладний хронологічний виклад про життя і діяльність Слуги Божого, про його чесноти чи про його мучеництво, про славу святості чи мучеництва і про славу знаків, не оминаючи того, що суперечить або виглядає менш сприятливим для самої справи (52);

2. усі видані чи надруковані твори Слуги Божого у копії, завіреній нотаріусом (53);

3. нарешті, перелік можливих свідків, тобто:

а. у сучасних справах: перелік осіб, які мають що сказати для встановлення правди про чесноти чи про мучеництво Слуги Божого, а також про славу святості чи мучеництва і про славу знаків, не нехтуючи тими, які могли б заперечити таку славу (54);

б. у давніх справах: перелік деяких свідків, які можуть дати показання про славу святості чи мучеництва і про славу знаків, яка ще присутня серед значної частини народу Божого (55).

Арт. 38 - § 1. Разом з запитом для проведення Розслідування по можливому чуду, постулятор має подати діоцезійному або єпархіальному Єпископу наступне:

1. короткий і докладний звіт про особливі обставини, які характеризували цей випадок;

2. перелік свідків;

3. усі документи, що стосуються цього випадку (56).

§ 2. Щодо засвідчених чудесних зцілень є необхідні медичні, клінічні та інструментальні документи (напр., медичні картки, медичні заключення, лабораторні аналізи та інструментальні дослідження).

Арт. 39 – Запит постулятора і додатки, про які йшлося в Арт. 37 і в Арт. 38 даної Інструкції, слід долучити до актів Першого Засідання або Засідання для Відкриття Розслідування (57).

Титул V

Схвалення запиту

Арт. 40 - § 1. Зберігаючи в силі Арт. 45 § 1 даної Інструкції, діоцезійний або єпархіальний Єпископ зможе схвалити запит для початку справи після того, як впевниться в існуванні справжньої і поширеної слави святості чи мучеництва і слави знаків (58).

§ 2. У випадку якщо Єпископ вважатиме за потрібне, з обґрунтованих причин, не приймати запиту, він має повідомити своє рішення декретом постулятору, викладаючи ці причини.

Титул VI

Консультації з іншими Єпископами

Арт. 41 - § 1. Схваливши запит, Єпископ має запитати на єпископській, принаймні регіональній, Конференції, думки щодо доречності розпочинати справу (59).

§ 2. У випадку, якщо йдеться про Східні Церкви, Єпископ має запитати думки щодо доречності розпочинати справу на Синоді Єпископів Патріархальних або Верховно-архиєпископських Церков або ж на Раді Ієрархів Митрополичих Церков свого права (sui iuris).

Арт. 42 - § 1. Таку думку слід запитати під час засідання тих самих Єпископів, щоб краще виявити колегіальність.

§ 2. Результати засідання слід повідомити, у письмовій формі, Єпископові, який просив про думку: бажано, щоб це зробив Голова Єпископської Конференції, Патріарх, Верховний Архиєпископ або Ієрарх Голова Ради Ієрархів Митрополичих Церков свого права (sui iuris), а також підписав Секретар засідання.

§ 3. Відповідний документ слід додати до актів Розслідування (60).

 

Титул VII

Публікація запиту

Арт. 43 - § 1. Єпископ має оприлюднити петицію постулятора про розпочинання справи у своїй діоцезії або єпархії через едикт, поміщений на дошці оголошень у соборі або опублікований в діоцезійному журналі (бюлетні). 

§ 2. Якщо він вважає за необхідне, нехай повідомить про це і в інших діоцезіях або єпархіях, зі згоди відповідних Єпископів.

§ 3. В едикті, він має закликати усіх вірних надати йому корисну інформацію, що стосується справи (61).

§ 4. Едикт слід приєднати до актів Розслідування (62).

Арт. 44 - § 1. Якщо б із отриманої інформації виникла якась досить важлива перешкода проти справи, Єпископ має повідомити постулятора, щоб той, якщо можливо, її усунув (63).

§ 2. У випадку, якщо цю перешкоду не було усунено і Єпископ вважає, що справа не може просуватись далі, він має про це повідомити через декрет постулятору, викладаючи причини для такого рішення (64).

 

Титул VIII

Відсутність застережень ("Nulla Osta") з боку Святого Престолу  

Арт. 45 - § 1. Зберігаючи в силі Арт. 40 § 1 даної Інструкції, діоцезійному або єпархіальному Єпископу рекомендується, перш ніж схвалити запит постулятора розпочати справу, запитати у Конгрегації у Справах Святих, чи з боку Святого Престолу немає застережень щодо справи (65).

§ 2. Єпископ передає у Конгрегацію заяву про відсутність застережень ("nulla osta") із доданим коротким звітом, в якому викладає біографічні дані Слуги Божого (дату, місце і діоцезію народження і смерті, діяльність, яку він провадив у Церкві тощо) і важливість для Церкви цієї справи.

Арт. 46 – Конгрегація відповідає Єпископові листом, який слід додати до актів справи (66).

 

ЧАСТИНА III

РОЗСЛІДУВАННЯ СПРАВИ

Титул I

Посадовці Розслідування загалом

Арт. 47 - § 1. Єпископ і всі особи, які беруть участь в Розслідуванні, якомога ретельніше і добросовісніше мають дбати про те, щоб у збиранні Всіх доказів нічого не було опущено з того, що якимось чином стосується справи. Адже хороший результат справи залежить великою мірою від її доброго розслідування (67).

§ 2. Посадовцями Розслідування є: Уповноважений Єпископа, Промотор Справедливості, Нотаріус, а в Розслідуванні про зцілення, що вважається чудесним, Медичний експерт або Технічний експерт у Розслідуванні про ймовірне чудо іншого характеру.

Арт. 48 - § 1. Єпископ має призначати декретом усіх Посадовців, для кожного окремого Розслідування.

§ 2. Декрети призначення, крім того, підписує Канцлер діоцезії або єпархії, так щоб затвердити їхню юридичну чинність (68).

§ 3. Згодом декрети мають бути приєднані до актів Першого Засідання або Засідання для Відкриття Розслідування (69).

Арт. 49 – Не допускається, щоб один Посадовець займав більше становищ в межах того самого Розслідування.

Арт. 50 - § 1. Коли Розслідування стосується Слуги Божого, який належав до Інституту Богопосвяченого Життя, Спільноти Апостольського Життя або церковного і/чи мирянського Об’єднання вірних, Єпископ не має доручати ці становища особам, що належать до того ж Інституту, Спільноти чи Об’єднання.

§ 2. Якщо необхідно, Єпископ може призначити на експерта з історії і архівознавства особу, яка належить до того ж Інституту, Спільноти чи Об’єднання (70).

Арт. 51 - § 1. Діоцезійний чи єпархіальний Єпископ, усі ті, які були призначені на якусь становище, і постулятор або, в іншому випадку, віце-постулятор, мають принести присягу, що вірно виконуватимуть своє завдання і зберігатимуть службову таємницю  (71).

§ 2. Присяга приноситься під час Першого Засідання або Засідання для Відкриття Розслідування.

§ 3. Усі ставлять свій підпис під відповідною формулою присяги, яка буде долучена до актів самого Першого Засідання. 

Арт. 52 – Після завершення Розслідування на Останньому Засіданні або Засіданні для Закриття усі ті, хто брали участь в Розслідуванні, позбуваються свого становища, включно з діоцезійним або єпархіальним постулятором і з діоцезійним або єпархіальним віце-постулятором.

 

Титул II

Окремі Посадовці Розслідування

Розділ I

Уповноважений Єпископа

Арт. 53 – Єпископ може безпосередньо або через свого Уповноваженого розслідувати  справу беатифікації і канонізації (72).

Арт. 54 - Уповноважений Єпископа має бути священиком, обізнаним у богословській, канонічній, а також історичній ділянках, якщо йдеться про давні справи (73).

Арт. 55 – Для кожної справи призначається лише один Уповноважений Єпископа.

Розділ II

Промотор Справедливості

Арт. 56 - § 1. Промотор Справедливості має стежити, щоб вірно дотримувались того, що приписано законом у веденні справи.

§ 2. Крім того, він має перевірити, чи було зібрано у вичерпний спосіб усі акти і документи, що стосуються предмету Розслідування.

§ 3. Відповідно Промотор Справедливості має активно і методично співпрацювати з Уповноваженим Єпископа (74).

Арт. 57 - Промотор Справедливості має бути священиком, обізнаним у богословській, канонічній, а також історичній ділянках, якщо йдеться про давні справи (75).

Арт. 58 - Для кожної справи призначається лише один Промотор Справедливості.

 

Розділ III

Нотаріус

Арт. 59 - § 1. Нотаріус переписує заяви свідків і складає акти Розслідування згідно з вказівками Уповноваженого Єпископа (76).

§ 2. Якщо необхідно, Єпископ призначає Додаткових Нотаріусів.

§ 3. Будь-який вірний католик може зайняти цю посаду.

 

Розділ IV

Медичний експерт

Арт. 60 - § 1. У Розслідуванні про зцілення, що вважається чудесним, Єпископ має призначити Медичного експерта.

§ 2. У Розслідуванні про ймовірне чудо іншого характеру Єпископ має призначити Технічного експерта.

§ 3. Експерт, після принесення присяги вірно виконувати покладене на нього завдання і зберігати службову таємницю, допомагає Промотору Справедливості готувати Запитальники для допиту свідків (77).

§ 4. Експерт має брати участь у Засіданнях для допиту свідків, щоб пропонувати, через Уповноваженого Єпископа, роз’яснювальні питання у межах своєї компетенції відповідно до потреб і обставин (78).

 

Титул III

Місце проведення засідань

Арт. 61 - § 1. Засідання проводяться у сталому приміщенні діоцезійного або єпархіального суду або в іншому придатному місці (79).

§ 2. Засідання не мають відбуватися у приміщенні Інституту богопосвяченого життя, Спільноти апостольського життя або Об’єднання, до якого належав Слуга Божий.

 

ЧАСТИНА IV

ЗБИРАННЯ ДОКУМЕНТАЛЬНИХ ДОКАЗІВ

Титул I

Цензори-богослови

Арт. 62 - § 1. Єпископ має призначити, через окремі декрети, принаймні двох Цензорів-богословів для дослідження виданих творів Слуги Божого, що їх йому передав постулятор справи (80).

§ 2. Під виданими творами Слуги Божого мається на увазі будь-яка праця, опублікована або самим Слугою Божим, або іншими (81).

§ 3. Якщо цього вимагає кількість виданих творів, їх можна розподілити між різними Цензорами, але так, щоб кожен твір досліджувало принаймні двоє Цензорів.

Арт. 63 - § 1. Імена Цензорів-богословів маються залишатися в таємниці.

§ 2. Цензори-богослови, кожен окремо, перед Єпископом і в присутності Канцлера, мають  принести присягу, що виконуватимуть вірно покладене на них завдання і зберігатимуть службову таємницю (82).

§ 3. Присягу слід вербалізувати і, разом з декретами призначення, додати до актів Розслідування.

Арт. 64 - § 1. Цензори-богослови мають дослідити видані твори Слуги Божого і перевірити, чи не містять вони чогось проти віри і моралі (83).

§ 2. Рекомендується, щоб Цензори-богослови дослідили також невидані твори Слуги Божого і висловили свою опінію щодо відсутності у них елементів проти віри і моралі (84).

§ 3. Цензори-богослови також окреслюють у своїй опінії особистість і духовність Слуги Божого.

Арт. 65 - § 1. Кожен Цензор-богослов має висловити окремо свою думку в письмовому вигляді.  

§ 2. У момент передачі своєї опінії Єпископові кожен Цензор має принести присягу, що вірно виконав покладене на нього завдання.

§ 3. Присяга має бути вербалізована і додана до актів Розслідування.

Арт. 66 – Відповідно до практики у справах Святих, Цензори-богослови не викликаються, щоб давати показання з приводу своїх опіній.

Арт. 67 – Єпископ додає до актів Першого Засідання Розслідування письмові думки Цензорів-богословів або заяву про можливу відсутність виданих творів Слуги Божого (85).

 

Титул II

Експерти з історії та архівознавства

("Історична комісія")

Розділ I

Експерти

Арт. 68 - § 1. У всіх справах, як сучасних, так і давніх, Єпископ має призначити, через декрет, принаймні трьох експертів з історії та архівознавства, які складають так звану Історичну комісію (86).

§ 2. Завданням експертів є віднайти і зібрати всі ще не видані твори Слуги Божого, а також усі до одного історичні документи, як рукописні, так і друковані, що якимось чином стосуються справи (87).

§ 3. Завдання експерта не можна доручати ані постулятору, ані віце-постулятору, ані його співробітникам, оскільки докази слід збирати формально через канонічний процес (88).

Арт. 69 - § 1. Єпископ може призначити на експерта з історії та архівознавства члена Інституту Богопосвяченого Життя, Спільноти Апостольського Життя чи церковного і/або мирянського Об’єднання, до якого належав Слуга Божий (89).

§ 2. Таке призначення може бути корисним для того, щоб звертатись до архівів Інституту, Спільноти чи Об’єднання, до якого належав Слуга Божий.

Арт. 70 - § 1. Експерти присягають у тому, що вірно виконуватимуть своє завдання і зберігатимуть службову таємницю, в присутності Єпископа і Канцлера діоцезії або єпархії (90).

§ 2. Присяга вербалізується і додається до актів Розслідування.

§ 3. Експерти ставлять свої підписи під відповідною формулою присяги.

 

Титул II

Пошуки і збирання документальних доказів

Арт. 71 – Пошуки документів слід проводити в архівах усіх місць, де жив і працював Слуга Божий (91).

Арт. 72 - § 1. Завірена фотокопія усіх невиданих творів і усіх зібраних експертами документів додається до актів Розслідування (92).

§ 2. Недостатньо подати простий перелік творів і документів, виявлених під час пошуків.

 

Титул III

Звіт експертів

Арт. 73 - § 1. Після завершення пошуків і збирання невиданих творів і документів, експерти мають скласти  єдиний ретельний і детальний Звіт, який разом з зібраною документацією передають Єпископові або його Уповноваженому.

§ 2. У Звіті експерти мають:

1. доповісти і засвідчити, що вони вірно виконали покладене на них завдання;

2. подати перелік архівів, до яких звертались;

3. додати перелік виявлених творів і документів;

4. висловити свою позицію щодо автентичності і цінності самих творів і документів;

5. висловити свою позицію щодо особистості і духовності Слуги Божого, які виводяться із самих творів і документів, не оминаючи його можливі негативні сторони (93).

§ 3. Експерти мають доповісти про можливі перешкоди для справи Єпископові або його Уповноваженому, який повідомить про них постулятора, щоб той міг їх усунути (94).

§ 4. Звіт має бути долучений до актів Розслідування (95).

Арт. 74 – Якщо б у невиданих творах Слуги Божого виявилися труднощі богословського або морального характеру, експерти мають повідомити про них Єпископа або його Уповноваженого, щоб він запитав думки Цензорів-богословів (96).

Арт. 75 - § 1. Звіт має бути підписаний in solidum, тобто усіма експертами Історичної комісії.

§ 2. Це не виключає можливості висвітлення у тому самому Звіті різних думок окремих експертів.

 

Титул IV

Свідчення експертів

Арт. 76 - § 1. Експертів слід викликати для давання показань окремо як свідків з уряду  (97).

§ 2. Вони заявляють під присягою:

1. що провели усі дослідження;

2. що зібрали усе, що стосується справи;

3. що не спотворили або не викривили жодного документу чи тексту (98).

§ 3. Експертам можна ставити інші питання з уряду, які стосуються особистості та діяльності Слуги Божого, для того, щоб прояснити також певні важливі негативні елементи у справі (99).

 

ЧАСТИНА V

ЗБИРАННЯ ДОКАЗІВ ВІД СВІДКІВ

Титул I

Запитальники

 

Арт. 77 - § 1. Сучасні справи і давні справи розслідуються за тією ж процедурою.

§ 2. Відповідно, свідків допитують лише після зібрання документальних доказів, що передбачено Частиною IV Збирання документальних доказів даної Інструкції, хіба що би справдилась можливість втрати усних показань свідків-очевидців і в цьому випадку можна буде вдатись до принципу "щоб не втратились докази" ("ne pereant probationes"), про який йдеться в Арт. 82-84 даної Інструкції.

Арт. 78 - § 1. Увесь досі зібраний матеріал, тобто те, що було додано до запиту постулятора, думки Цензорів-богословів і матеріал, зібраний експертами з історії і архівознавства, разом з їхнім Звітом, Єпископ передає Промотору Справедливості (100).

§ 2. Промотор Справедливості складає Запитальники для допиту свідків, якщо необхідно з можливою співпрацею деяких експертів (101).

§ 3. Промотор Справедливості підписує Запитальники, ставлячи в кінці кожного з них місце і дату.

Арт. 79 - § 1. Запитальники готуються так, щоб пришвидшувати відповіді, які виявляють обізнаність з конкретними фактами і джерела такої обізнаності.

§ 2. Запитальники починаються з питань, скерованих на встановлення особи свідка і його відношення до Слуги Божого (102).

§ 3. Питання мають бути короткі, не підступні, не віроломні, і не мають підказувати відповідей, адаптовані для розуміння свідка і не мають одночасно стосуватися до кількох тем (103).

§ 4. У випадку Розслідування по чеснотах Запитальники мають містити питання, які вимагають від свідка точних і конкретних прикладів вияву окремих чеснот.

Арт. 80 - § 1. Свідки не мають бути ознайомлені з Запитальниками до давання показань (104).

                   

§ 2. Допускається, щоб постулятор або віце-постулятор надав у розпорядження свідків біографічні дані Слуги Божого.

Арт. 81 – Якщо Розслідування стосується ймовірного чуда, Єпископ має передати зібраний постулятором матеріал експерту у цій ділянці, який сформулює конкретні питання, що їх згодом буде поміщено в Запитальники, приготовані Промотором Справедливості (105).

 

Титул II

"Щоб не втратились докази"

("Ne pereant probationes")

Арт. 82 - § 1. Єпископ або його Уповноважений може застосувати принцип "щоб не втратились докази" ("ne pereant probationes") у випадку, коли існує небезпека втратити досить важливі докази від деяких свідків (наприклад, необхідність терміново вислухати деяких старших або хворих свідків) (106).

§ 2. На основі згаданого принципу цих свідків можна опитати також раніше, ніж завершиться збирання документальних доказів.

§ 3. Для допиту таких свідків Єпископ має діяти відповідно до того, що міститься в Арт. 47-61 і в Арт. 86-115 даної Інструкції.

Арт. 83 - § 1. У випадку, якщо особа хоче дати свідчення про життя або смерть когось, чия справа не знаходиться в процесі розгляду, вона може передати Єпископові письмову заяву "ad futuram rei memoriam".

§ 2. Така заява має бути підписана тим, хто її написав, і скріплена підписом церковного або цивільного нотаріуса, щоб її прийняли як доказ в можливій справі.

 

§ 3. Єпископ зберігає заяву в безпечному місці в діоцезійній або єпархіальній курії.

Арт. 84 – Автор заяви "ad futuram rei memoriam" має бути викликаний давати свідчення у можливому діоцезійному або єпархіальному Розслідуванні.

 

Титул III

Виклики в суд на засідання

Арт. 85 - § 1. Місце і час Засідань мають бути своєчасно повідомлені Промотору Справедливості, Нотаріусу чи Додатковому Нотаріусу і свідкам, яких викликають давати показання.

§ 2. Скликання, підписане Єпископом або його Уповноваженим і належно вербалізоване в судових актах, здійснюється або шляхом виклику в суд, або іншим цілковито надійним способом (107).

§ 3. Скликані особи зобов’язані з’явитися, а, якщо це неможливо, мають повідомити Єпископові або його Уповноваженому причину своєї відсутності (108).

 

Титул IV

Перше Засідання або Засідання для Відкриття Розслідування

Розділ I

Учасники

Арт. 86 - § 1. Перше Засідання Розслідування, на якому відбувається принесення присяги усіма Посадовцями Розслідування, очолює діоцезійний або єпархіальний Єпископ.  

§ 2. З обґрунтованих причин, він може призначити через декрет священика, який його буде заміняти.

§ 3. Перше Засідання може відбуватися за участю вірних (109).

Арт. 87 - § 1. Усі Посадовці, тобто Уповноважений Єпископа, Промотор Справедливості, Нотаріус і Додаткові Нотаріуси, а у випадку Розслідування про ймовірний факт чуда, Експерт, належним чином призначені Єпископом, мають брати участь у Першому Засіданні (110).

§ 2. Під час Першого Засідання вони, разом з Єпископом і діоцезійним або єпархіальним постулятором і/або віце-постулятором справи, мають принести присягу, що вірно сповнятимуть своє завдання і зберігатимуть службову таємницю (111).

Арт. 88 – У церквах і поза ними вкрай важливо утримуватись від будь-яких дій, які могли б спонукати вірних до хибної думки, що початок Розслідування обов’язково приведе до беатифікації і канонізації Слуги Божого (напр., літургійні відправи і панегірики на честь Слуг Божих тощо) (112).

Розділ II

Акти Першого Засідання

Арт. 89 – До актів Першого Засідання необхідно долучити вже завершені акти справи і весь уже зібраний матеріал:

1. можливий рескрипт передачі повноважень;

2. усю документацію, подану Єпископові, щоб продемонструвати славу святості або мучеництва і знаків, якою користувався Слуга Божий (114);

3. наказ про призначення постулятора і/або віце-постулятора (115);

4. запит постулятора, разом з матеріалом, передбаченим п. 10 із "Normae servandae" (116);

5. можливу заяву про особливі причини щодо запізнення з початком справи (117);

6. думку інших Єпископів щодо доречності справи (118);

7. едикт Єпископа (119);

8. лист про відсутність застережень (Nulla Osta) з боку Святого Престолу (120);

9. накази про призначення Посадовців Розслідування (121);

10. письмові думки Цензорів-богословів або ж заяву про відсутність виданих творів (122);

11. матеріал, зібраний експертами з історії та архівознавства, з їхнім Звітом  (123).

 

Розділ III

Нотаріус Першого Засідання

Арт. 90 - § 1. Посада Нотаріуса Першого Засідання має бути відмінною від посади Нотаріуса і Додаткового Нотаріуса Розслідування.

§ 2. Оскільки ніхто не може затвердити власний юридичний акт, завдання Нотаріуса Першого Засідання виконується назагал канцлером діоцезії або єпархії, у якій проходить саме Розслідування (124).

 

Титул V

Участь Промотора Справедливості

Арт. 91 - § 1. Зважаючи на його конкретну функцію захисника загального добра у надзвичайно важливих справах, Промотор Справедливості має брати активну і методичну участь із фізичною і постійною присутністю, в усіх окремих Засіданнях Розслідування і у безпосередній співпраці з Уповноваженим Єпископа.

§ 2. Промотор Справедливості може пропонувати Уповноваженому Єпископа конкретні питання, які слід ставити свідкам, необхідні і корисні для того, щоб глибинно вивчити справу (125).

§ 3. Про можливу відсутність Промотора Справедливості, яка може бути викликана лише серйозними причинами, має бути занесено в акти відповідного Засідання Розслідування. 

§ 4. Промотор Справедливості має прочитати акти з тих Засідань, на яких він не був присутній, виділяючи для Єпископа або його Уповноваженого можливі труднощі, які слід вияснити по ходу Розслідування (126).

 

Титул VI

Участь Медичного Експерта

Арт. 92 - § 1. Для ведення Розслідування по ймовірному чудесному зціленню, під час Першого Засідання Розслідування, Медичний Експерт має принести присягу, що вірно сповнятиме своє завдання і зберігатиме службову таємницю (127).

§ 2. Крім того, він має брати участь у всіх окремих Засіданнях у безпосередній співпраці з Уповноваженим Єпископа, пропонуючи самому Уповноваженому, якщо необхідно, конкретні питання, які слід ставити свідкам, корисні для того, щоб глибинно вивчити справу (128).

§ 3. Якщо Експерт вважатиме за потрібне поставити конкретні питання свідкові, якого вже опитали, рекомендується знову викликати свідка давати показання.

§ 4. Можлива відсутність Експерта на Засіданнях може пояснюватись лише серйозними причинами, які мають бути вербалізовані і долучені до актів відповідного засідання Розслідування.

Арт. 93 - § 1. Передбачається, що Медичний Експерт підготує звіт, беручи до уваги дослідження ймовірного чуда у Конгрегації у Справах Святих.

§ 2. У звіті нехай він висловить свою позицію щодо якості медичних і технічних аналізів.

§ 3. Звіт слід долучити до листа, який Єпископ або його Уповноважений надішле Префектові Конгрегації (129).

 

Титул VII

Участь постулятора і/або віце-постулятора

Арт. 94 – Беручи до уваги усталену судову практику Конгрегації, постулятор і/або віце-постулятор не мають брати участі у Засіданнях, що проводяться для допиту свідків (130).

Арт. 95 - § 1. Після публікації актів Розслідування, постулятору має бути дане право ознайомитися з показаннями свідків і документами.

 

§ 2. Постулятор може просити в Єпископа або його Уповноваженого доповнити, якщо є потреба, докази через нових свідків і/або документи (131).

 

Титул VIII

Свідки та їхні показання

Розділ I

Хто може бути свідком

Арт. 96 – Свідки, яких необхідно викликати для давання показань у Розслідуванні, є такими:

1. залучені свідки, тобто ті, які вказані постулятором у запиті (132);

2. свідки з уряду (ex officio), особливо якщо вони виступають проти справи (133);

3. співсвідки, тобто ті, які вказані свідками під час їхніх показань;

4. експерти з історії і архівознавства як свідки з уряду (ex officio) (134);

5. у Розслідуванні про ймовірне чудесне зцілення, ще й медики, які лікували оздоровленого і медичні експерти ab inspectione (135).

Арт. 97 – Єпископ або його Уповноважений може обмежити надмірну кількість свідків (136).

Арт. 98 - § 1. Щоб довести героїчні чесноти чи мучеництво Слуги Божого в сучасних справах, свідки мають бути очевидцями (de visu), або ж мали знати Слугу Божого особисто і безпосередньо, при цьому викликають для свідчень передусім рідних та близьких (137).

§ 2. Якщо необхідно, до свідків-очевидців можуть доєднатися інші, які отримали відомості про Слугу Божого від тих, які знали його особисто і безпосередньо (de auditu a videntibus) (138).

§ 3. Не передбачено допит свідків, які отримали відомості про Слугу Божого від осіб, які у свою чергу про нього лише чули зі слів інших (de auditu ab audientibus).

Арт. 99 - § 1. Усі свідки мають бути гідними довіри (139).

§ 2. Свідки зобов’язуються казати правду і зберігати службову таємницю, зв’язані присягою, яку мають принести перед даванням показань (140).

Арт. 100 – Щоб довести героїчні чесноти або мучеництво і славу святості та знаків Слуги Божого, який належав до якогось Інституту богопосвяченого життя чи Спільноти апостольського життя чи церковного і/або мирянського Об’єднання,  залучені свідки мають в основному бути сторонніми, хіба що це неможливо з причини особливого життя Слуги Божого (напр., самітницького або затворницького життя) (141).

Розділ II

Хто не може бути свідком

Арт. 101 - § 1. До свідчень не може бути допущений священик стосовно того всього, що він дізнався через святу сповідь (142).

§ 2. Не мають бути допущені звичні сповідники або духовні провідники Слуги Божого також стосовно того всього, що вони пізнали від Слуги Божого в межах сумління, поза святою сповіддю (143).

Арт. 102 – Не можна викликати для давання показань постулятора або віце-постулятора справи у час, коли він здійснює таке завдання (144).

 

Розділ III

Усні свідчення

Арт. 103 - § 1. Свідок має подавати конкретні факти, а у випадку Розслідування про чесноти точні приклади їхнього героїчного вияву.

§ 2. Свідок має виявити джерело, з якого він знає про факти, які є предметом його свідчення; інакше його свідчення буде вважатись недійсним (145).

§ 3. В кінці допиту кожен свідок має підтвердити власне свідчення присягою, і разом з Єпископом або його Уповноваженим, з Промотором Справедливості і Нотаріусом, поставити свій підпис під актами свідчення (146).

Арт. 104 - § 1. Якщо необхідно чи доречно, можна викликати інших свідків давати показання у будь-який момент Розслідування.

§ 2. Якщо залучений свідок або свідок з уряду (ex officio) не був вислуханий, причини цього мають бути вербалізовані у документі, який слід долучити до відповідного Засідання Розслідування.

 

Розділ IV

Письмові заяви свідків

Арт. 105 - § 1. Якщо свідок має намір подати письмову заяву одночасно зі своїми усними свідченнями або окремо від них, Єпископ або його Уповноважений може її прийняти.

§ 2. Той самий свідок має її підписати і заявити під присягою, що є її автором і що повідомив правду (147).

§ 3. Письмову заяву слід долучити до актів Розслідування.

Арт. 106 – Письмова заява не заміняє усних свідчень автора самої заяви.

 

Розділ V

Свідчення лікуючих лікарів

Арт. 107 - § 1. Якщо б у Розслідуванні про ймовірне чудесне зцілення лікарі, які лікували оздоровленого, відмовилися прийти на допит, вони можуть приготувати під присягою, якщо можливо, письмовий звіт про хворобу та її перебіг (148).

§ 2. Згаданий звіт має бути долучений до актів Розслідування.

Арт.  108 - § 1. Якщо б у Розслідуванні про ймовірне чудесне зцілення, лікарі, які лікували оздоровленого, відмовились приготувати письмовий звіт про хворобу та її перебіг, Єпископ або його Уповноважений зможе призначити, через декрет, особу, бажано знавця медичної справи, щоб та могла прийняти свідчення згаданих лікарів.

§ 2. Ця довірена особа має принести присягу, що вірно виконає покладене на неї завдання і зберігатиме службову таємницю.

§ 3. Присяга має бути вербалізована і додана до актів Розслідування.

§ 4. Після того, як довірена особа отримала свідчення вищезгаданих лікуючих лікарів, її допитує Єпископ або його Уповноважений, за допомогою Промотора Справедливості, Нотаріуса і Медичного Експерта (149).

 

Розділ VІІІ

Медичні експерти 'ab inspectione'

Арт.  109 - § 1. Якщо оздоровлений ще живий, його мають відвідати, окремо один від одного, двоє медичних експертів, які називаються експерти ab inspectione (150).

§ 2. Вони мають бути належно призначені через декрет Єпископа або його Уповноваженого.

§ 3. Ці експерти мають принести присягу, що вірно виконають своє завдання і зберігатимуть службову таємницю (151).

§ 4. Декрети призначення і їхня вербалізована присяга мають бути долучені до актів Розслідування.

Арт.  110 - § 1. Двоє експертів ab inspectione мають лише перевірити, усіма можливими медичними і технічними засобами, теперішній стан здоров’я оздоровленого, з особливою вказівкою на патологію, від якої він був зцілений, щоб встановити теперішній стан здоров’я зціленого і тривалість зцілення (152).

§ 2. Їхні викладені письмово думки, кожного окремо, слід передати Єпископові або його Уповноваженому і долучити до актів Розслідування.

§ 3. Ті ж самі експерти мають бути викликані давати показання як свідки з уряду(153).

 

Титул IX

Використання диктофона і комп’ютера

Арт.  111 - § 1. У випадку, якщо під час Засідань Розслідування мають намір користуватись диктофоном, щоб зібрати покази свідків, усі відповіді свідків мають бути переписані і, якщо можливо, підписані самими свідками (154).

§ 2. В кінці допиту свідок має прослухати свої показання, записані на диктофон, так щоб реалізувати своє право додати, видалити, виправити і/або змінити власне свідчення (155).

§ 3. Свідок має заявити, що реалізував право змінити своє свідчення, поставивши власний підпис (156).

Арт.  112 – Для запису показань свідків під час Засідань Розслідування можна використовувати і комп’ютер.

Арт.  113 – Комп’ютер також можна використовувати для підготовки оригінальних актів Розслідування, що називаються Архетип (157).

 

Титул X

Процедура Розслідування на прохання

Розділ I

Допит свідків

Арт.  114 - § 1. У випадку, якщо необхідно провести допит свідків, що проживають в іншій діоцезії або єпархії, і вони не можуть приїхати в діоцезію або єпархію, у якій проводиться Розслідування, Єпископ a quo надсилає Єпископу ad quem листа, повідомляючи імена і адреси свідків і додаючи копію Запитальників, приготованих Промотором Справедливості, з проханням провести Розслідування на прохання.

§ 2. Єпископ ad quem має діяти відповідно до Normae servandae і даної Інструкції (158).

§ 3. Свідків має допитувати Єпископ або його Уповноважений, Промотор Справедливості і Нотаріус, відповідно до норм, визначених для справ Святих.

Арт.  115 - § 1. Якщо необхідно, Єпископ або його Уповноважений, Промотор Справедливості і Нотаріус справи можуть приїхати в діоцезію або єпархію ad quem, щоб вислухати свідків, що там проживають,  з попереднього письмового дозволу Єпископа ad quem, у чиїй діоцезії або єпархії проживають свідки.  

§ 2. Лист дозволу має бути долучений до актів Розслідування.

 

Розділ II

Зберігання і надсилання актів

Арт.  116 - § 1. Оригінальні акти (Архетип) Розслідування на прохання, закриті в конверті і скріплені печатками Єпископа або його Уповноваженого, йдуть на збереження в архів діоцезії або єпархії, де проводилось саме Розслідування на прохання.

§ 2. Копія тих самих актів, складена згідно з пп. 29-30 Normae servandae, має бути надіслана Єпископові a quo, у закритому і скріпленому печаткою конверті (159).

 

ЧАСТИНА VI

ЗАКРИТТЯ РОЗСЛІДУВАННЯ

Титул  I

"Заява про відсутність культу"

Арт.  117 - § 1. Відповідно до розпоряджень папи Урбана VIII, заборонено, щоб слуга Божий був предметом публічного церковного культу без попереднього погодження зі святим престолом (160).

§ 2. Такі розпорядження жодним чином не стоять на заваді для приватної побожності до слуги Божого і для спонтанного поширення його слави святості чи мучеництва і знаків.

Арт. 118 - § 1. Перед закінченням Розслідування, згідно з вищезгаданими розпорядженнями, єпископ або його Уповноважений має пересвідчитися, що слуга Божий вже не є предметом неналежного культу.

§ 2. З цією метою єпископ або його Уповноважений, Промотор Справедливості і Нотаріус справи мають оглянути могилу слуги Божого, кімнату, в якій він жив і/або помер та інші можливі місця, де можна було б знайти сліди неналежного культу (161).

§ 3. Про результат такої перевірки Нотаріус складає звіт, який має бути долучений до актів розслідування (162).

Арт.  119 - § 1. Якщо не виявлено протизаконних виявів культу, єпископ  або його Уповноважений переходить до складання "Заяви про відсутність культу", тобто заяви, у якій засвідчується, що Декретів Урбана VIII було дотримано.

§ 2. Ця заява додається до актів розслідування (163).

 

Титул II

Публікація актів

Арт. 120 - § 1. Зібравши усі докази з документів і від свідків, Єпископ або його Уповноважений має наказати, через декрет, опублікувати акти (164).

§ 2. У декреті про публікацію, вербалізованому і долученому до актів, Єпископ або його Уповноважений проголошує своє рішення перейти до остаточного завершення Розслідування.

Арт. 121 - § 1. У справах Святих публікація оригінальних актів Розслідування (Архетип) полягає у тому, щоб зробити їх доступними для Промотора Справедливості, який має право і обов’язок з уряду (ex officio) їх дослідити.

§ 2. Якщо вважається необхідним і доречним, Промотор Справедливості вимагає подальших досліджень (165).

Арт. 122 - § 1. У декреті про публікацію також надається право досліджувати процесуальні акти лише постулятору і/або віце-постулятору справи, які мають зберігати цілковите мовчання щодо змісту актів, захищених  таємницею слідства (166).

§ 2. Постулятор і/або віце-постулятор можуть пропонувати Єпископові або його Уповноваженому можливе доповнення доказів через допит нових свідків і/або зібрання інших документів (167).

Арт. 123 – Дослідження актів, яке здійснюють Промотор Справедливості і постулятор і/або віце-постулятор, має бути вербалізоване, а відповідний документ має бути долучений до актів Розслідування.

 

Titolo III

Переклад актів

Арт. 124 - § 1. Якщо була б потреба у перекладі оригінальних актів Розслідування, тобто свідчень свідків і документів, на мову, допущену в Конгрегації, Єпископ або його Уповноважений призначає своїм декретом для такого завдання перекладача (168).

§ 2. Перекладач присягає, що вірно виконає своє завдання і зберігатиме службову таємницю.

§ 3. Присяга має бути вербалізована, а відповідний документ має бути долучений до актів Розслідування.

Арт. 125 - § 1. Якщо потрібно, Єпископ або його Уповноважений може дозволити переклад під час етапу розслідування справи.

§ 2. Автентичність перекладу оригінальних актів проголошує Єпископ або його Уповноважений та Промотор Справедливості  (169).

§ 3. Має бути зроблено дві копії перекладу актів.

§ 4. Дві копії потрібно звірити і співставити між собою (170).

Арт. 126 - § 1. Одна копія перекладу актів Розслідування зберігається, разом з актами оригінальною мовою (Архетип), у діоцезійній або єпархіальній курії.

§ 2. Дві копії перекладу актів Розслідування слід надіслати до Конгрегації (171).

Арт. 127 – Мови, що допускаються в Конгрегації для вивчення справ, є такими: латинська, французька, англійська, італійська, португальська та іспанська мови.

 

Титул IV

Засвідчена копія оригінальних Актів

Арт. 128 – Усі оригінальні акти діоцезійного або єпархіального Розслідування становлять Архетип.

Арт. 129 - § 1. Коли слідчі акти Розслідування закінчено, Єпископ або його Уповноважений розпоряджається зробити засвідчену копію оригінальних актів, хіба що, через незаперечні причини, він дозволив підготувати її ще під час етапу розслідування справи (172).

 

§ 2. Засвідчена копія оригінальних актів називається Transunto.

Арт. 130- § 1. Для підготування Transunto Єпископ або його Уповноважений призначає Переписувача.

§ 2. Переписувач має присягнути, що вірно виконає покладене на нього завдання і зберігатиме службову таємницю (173).

§ 3. Присяга має бути вербалізована, а відповідний документ долучений до актів Розслідування.

Арт. 131 - § 1. Якщо оригінальні акти Розслідування (Архетип) Нотаріус переписував від руки чи на друкарській машинці, Переписувач може зробити з них фотокопію  (Transunto).

§ 2. Якщо під час Розслідування використовувався комп’ютер, має бути надрукована лише одна копія (Архетип), з якої Переписувач зможе зробити фотокопію (Transunto) (174).

Арт. 132 - § 1. Приготувавши в остаточній версії Transunto, Переписувач представляє його Єпископові або його Уповноваженому.

§ 2. Переписувач присягає, що вірно виконав покладене на нього завдання.

§ 3. Присяга має бути вербалізована, а відповідний документ долучений до актів Засідання, яке проводиться спеціально для того, щоб передати сам Transunto.

Арт. 133 – Недостатніми є загальні твердження, що засвідчують старанність, якої доклав Переписувач у здійсненні свого завдання.

Титул V

Звіряння і співставлення актів

("Collatio et Auscultatio")

Арт. 134 - § 1. Коли Transunto передано Єпископові або його Уповноваженому, перевіряється, чи усі сторінки Архетипу і Transunto є складені в однаковому числовому порядку (Collatio).

§ 2. У той же час, співставляється Transunto з Архетипом, щоб справдити, чи зміст Компендіуму цілковито відповідає змісту Архетипу (Auscultatio).

§ 3. У присутності Єпископа або його Уповноваженого, Промотора Справедливості і Нотаріуса звіряння і співставлення Transunto з Архетипом може здійснювати Переписувач через ретельну перевірку Transunto.

Арт. 135 - § 1. Нотаріус засвідчує відповідність Transunto Архетипові (175).

§ 2. Внизу кожної сторінки, як Transunto, так і  Архетипу, необхідно поставити штамп та ініціали Нотаріуса і Додаткового Нотаріуса, що гарантують правильне виконання таких дій  (176).

§ 3. Слід вербалізувати окремі Засідання, які спеціально проводяться для звіряння і співставлення.

Арт. 136 - Недостатньо загальних тверджень з боку Єпископа або його Уповноваженого, які засвідчують, що було звірено і співставлено акти Розслідування.

Арт. 137 - § 1. Після звіряння і співставлення Transunto з Архетипом Переписувач має приготувати другу засвідчену копію оригіналу, яка називається Публічна Копія (177).

§ 2. Для виготовлення Публічної Копії достатньо зробити фотокопію Transunto із штампом та ініціалами Нотаріуса, вже поставленими на кожній сторінці (178).

 

Титул VI

Носій

Арт. 138 - § 1. Єпископ або його Уповноважений має призначити, через декрет,  носія, тобто Посадовця, якому доручено передати до Конгрегації у Справах Святих акти діоцезійного або єпархіального Розслідування.

§ 2. Акти Розслідування, які надсилаються в Конгрегацію, є такими: Transunto, Публічна Копія, копія виданих творів Слуги Божого, вже досліджених Цензорами-богословами, та їхні письмові опінії (179).

§ 3. Якщо зроблено переклад актів Розслідування, то в Конгрегацію надсилаються ще й дві копії перекладених актів (180).

§ 4. Твори Слуги Божого і документи, зібрані експертами з історії і архівознавства, можна передати в Конгрегацію оригінальною мовою (181).

§ 5. Опінії Цензорів-богословів мають бути перекладені на мову, допущену при Конгрегації (182).

Арт. 139 - Носієм може бути також постулятор і віце-постулятор, лиш би він був належно призначений для такого завдання.

Арт. 140 - Акти Розслідування слід надсилати в Конгрегацію надійним шляхом (напр., везти особисто, пересилати через дипломатичний пакет Святого Престолу тощо) (183).

Титул VII

Останнє Засідання або Засідання для Закриття Розслідування

Розділ I

Останнє Засідання в цілому

Арт. 141 – Перш ніж перейти до остаточного закриття Розслідування, діоцезійний або єпархіальний Єпископ може подбати про канонічне розпізнання тлінних останків Слуги Божого, про що йдеться в Арт. 1-5 Додатку даної Інструкції.

Арт. 142 – Після того, як закінчено слідчі акти Розслідування, переписано його оригінальні акти (Архетип) і підготовано дві копії Архетипу (Transunto і Публічну Копію), Розслідування остаточно закривається через проведення Останнього Засідання.

Арт. 143 - § 1. Діоцезійний або єпархіальний Єпископ головує на Останньому Засіданні.

§ 2. З обґрунтованих причин, він може призначити декретом священика, щоб його замінив (184).

§ 3. Останнє Засідання може відбуватися за участі вірних (185).

§ 4. Надзвичайно важливо утримуватися від будь-яких дій, які могли б спонукати вірних до хибної думки, що завершення Розслідування обов’язково приведе до беатифікації і канонізації Слуги Божого (186).

Розділ II

Акти Останнього Засідання

Арт. 144 - § 1. На Останньому Засіданні або Засіданні для Закриття Розслідування:

1. Єпископ проголошує через декрет, який слід долучити до самих актів, що Розслідування остаточно закінчено;

2. Носій присягає, що вірно виконає своє завдання (187);

3. Єпископ, Уповноважений Єпископа, Промотор Справедливості, Нотаріус і постулятор і/або віце-постулятор справи, кожен окремо, присягають, що вірно виконали своє завдання і зберігатимуть службову таємницю.

§ 2. Присяги мають бути вербалізовані, а відповідні документи долучені до актів.

Арт. 145 - § 1. Перш ніж закрити пакети з Архетипом, Transunto і Публічною Копією, Єпископ наказує, щоб до них долучили  протокол Останнього Засідання.

§ 2. Єпископ наказує, щоб пакет з Архетипом закрили, скріпили печаткою і зберігали в надійному місці діоцезійного або єпархіального архіву.

§ 3. По можливості нехай буде відведено сектор в діоцезійному або єпархіальному архіві на оригінальні акти усіх можливих Розслідувань по справах Святих.

§ 4. Насамкінець, наказує, щоб  пакети з Transunto і Публічною Копією закрили, скріпили печаткою і надіслали до Конгрегації у Справах Святих (188).

Титул VIII

Завершальні акти

Розділ I

Зовнішній надпис

Арт. 146 - § 1. Пакети, що містять Transunto і Публічну Копію, мають бути закриті і скріплені печаткою Єпископа діоцезії або єпархії, так щоб гарантувати, що їх дійсно закрили, і запевнити, що їх не було розпечатано.

§ 2. На кожен пакет Єпископ або його Уповноважений накладає зовнішній надпис, тобто листок із заявою, де описується вміст пакета і засвідчується, що його надійно і остаточно закрили.

§ 3. Заява має бути підписана Єпископом або його Уповноваженим і Нотаріусом Розслідування і на ній має бути поставлено штамп Нотаріуса.

Розділ II

Листи Посадовців Розслідування

Арт. 147 - § 1. Той, хто головував на Розслідуванні (Єпископ або його Уповноважений) передає носію, разом із пакетами, закритий і скріплений печаткою конверт, що містить лист, адресований Префекту Конгрегації у Справах Святих.

§ 2. У листі він має висловитися щодо вірогідності свідків і законності актів Розслідування (189).

§ 3. Він має сформулювати міркування і зауваги, які вважатиме корисними для вивчення справи на римському етапі. 

Арт. 148 – Було б корисним, для вивчення справи на римському етапі, щоб Промотор Справедливості також надіслав Префекту листа, у якому б сформулював власні зауваги, а цей лист слід приєднати до листа Єпископа або його Уповноваженого (190).

Арт. 149 – У випадку Розслідування про ймовірне чудесне зцілення рекомендується, щоб Медичний експерт приготував свій звіт щодо проведення допитів медичних свідків, який слід долучити до інших листів (191).

Розділ III

Документ про Закриття

Арт. 150 – Пакет з листами міститиме також і Документ про Закриття, тобто заяву на фірмовому бланку, у якій Єпископ засвідчує вміст пакетів і підтвержує, що здійснилось їхнє закриття.

 

ДОДАТОК

КАНОНІЧНЕ РОЗПІЗНАННЯ

ТЛІННИХ ОСТАНКІВ СЛУГИ БОЖОГО

Титул I

Автентичність

Арт. 1 - § 1. За давньою традицією Церкви мощі Святих і Блаженних є предметом почитання, а їхні могили є метою паломництва.    

§ 2. Стосовно усього того, що відноситься до автентичності і зберігання мощів, належить приймати рішення Конгрегації у Справах Святих (192).

§ 3. Регулювати культ священних мощів належить Конгрегації Божественного Культу і Дисципліни Святих Тайн (193).

Арт. 2 - § 1. Необхідно впевнитися, що тлінні останки Слуги Божого, справа якого розглядається, є автентичними.

§ 2. Компетентним здійснити канонічне розпізнання тлінних останків Слуги Божого або визнання їхньої автентичності є Єпископ діоцезії або єпархії, де зберігаються самі останки.

Арт. 3 – Дотримавшись усталеної практики, компетентному Єпископу належить звершити канонічне розпізнання тлінних останків Слуги Божого, перш ніж закінчиться Розслідування (194).

Арт. 4 - § 1. Щоб приступити до канонічного розпізнання, компетентний Єпископ може попросити інструкцій від Конгрегації у Справах Святих. 

§ 2. У листі він точно вказує місце, де зберігаються тлінні останки Слуги Божого (місто, назву церкви, каплицю, громадський або приватний цвинтар тощо).

§ 3. Якщо необхідно здійснювати перенесення, то слід додати ще й проект нового місця поховання Слуги Божого.

Арт. 5 – Перш ніж чинити будь-які дії щодо тлінних останків Слуги Божого, представники діоцезійної або єпархіальної влади мають отримати усі дозволи, яких вимагає місцеве громадянське право.

Титул II

Зберігання

Арт. 6 - § 1. Щоб забезпечити краще зберігання мощів Святого або Блаженного, може виявитись необхідним провести спеціальну обробку цих мощів.

§ 2. Компетентний Єпископ просить дозволу в Конгрегації для здійснення такої обробки.

§ 3. У листі він точно вказує місце, де зберігаються мощі або тлінні останки, причини для такої обробки і природу заходів, які планується здійснити.

 

Титул III

Приготування мощів

Арт. 7 - § 1. У передбаченні беатифікації або канонізації Єпископ, який має намір приготувати мощі із тлінних останків Преподобного або Блаженного, має отримати на це дозвіл від Конгрегації.

§ 2. Оскільки присвоєння папою титулу Преподобний не тягне за собою жодного допуску культу, Єпископ має подбати, щоб до моменту беатифікації ретельно уникалися усякі вияви церковного публічного культу.

Арт. 8 – Постулятору справи відводиться завдання приготувати такі мощі і скласти до них сертифікати автентичності.  

Титул IV

Перенесення

Арт. 9 - § 1. Щоб зробити мощі Блаженного або тлінні останки Слуги Божого більш доступними для набожності народу Божого, може виявитись доречним перенести їх остаточно з одного місця в інше (напр., з кладовища до церкви або каплиці).

§ 2. Діоцезійний або єпархіальний Єпископ, який є компетентним до перенесення мощів, має запитати дозволу в Конгрегації, щоб мати можливість діяти.

Арт. 10 - § 1. У листі, адресованому Префектові Конгрегації, він має вказати точне місце, де вони на даний час знаходяться, і місце їх запланованого остаточного поховання.

§ 2. У тому ж листі він додає також проект нового місця поховання Блаженного і Слуги Божого.

Арт. 11 – Перш ніж просити дозволу від Конгрегації, представники діоцезійної і єпархіальної влади мають отримати дозволи, яких вимагає громадянське право тієї місцевості.

Арт. 12 - § 1. Якщо перенесення здійснюється з однієї діоцезії або єпархії в іншу, Єпископ, який збирається прийняти мощі Блаженного або тлінні останки Слуги Божого (Єпископ "ad quem"), має просити згоди Єпископа діоцезії або єпархії, у якій знаходяться останки Блаженного або Слуги Божого (Єпископ "a quo").

§ 2. До свого листа, адресованого до Конгрегації, Єпископ "ad quem" додає копію листа зі згодою Єпископа "a quo".

Арт. 13 – Під час здійснення перенесення сам Єпископ має подбати, щоб старанно уникались будь-які знаки неналежного культу до Слуги Божого, якого ще не беатифікували.

Арт. 14 – Що стосується відчуження і перенесення навічно (in perpetuo) знаних мощів Святих, слід дотримуватись приписів канонічного права (195).

Арт. 15 – У всіх вищезгаданих випадках, Конгрегація надсилає зацікавленим Єпископам рескрипт, через який надається дозвіл, і додану спеціальну інструкцію (Instructio), у якій вказується процедура для дотримання.

Дана Інструкція була винесена на розгляд кардиналів і єпископів, Членів цієї конгрегації, що збирались на Пленарному засіданні з 24 по 26 квітня 2006 р. Числа 22 лютого 2007 р., у свято Катедри св. Петра, верховний архиєрей Бенедикт XVI її затвердив і наказав опублікувати.

Рим, із Конгрегації у Справах Святих, на свято Вознесіння Господнього, 17 травня 2007 р.

Хосе кардинал Сараіва Мартінс

Префект

Мікеле ді Руберто

Титулярний архиєпископ Біккарі з вибрання

Секретар

 

(1) Пор. Другий Ватиканський Екуменічний Собор, Догматична конституція Lumen Gentium, пп. 50-51.
(2) Пор. Acta Apostolicae Sedis 75 (1983), 349-355. У даній Інструкції Апостольська Конституція Divinus perfectionis Magister буде цитуватись під абревіатурою DPM.
(3) Пор. DPM I,2.
(4) Там же, I, 1.
(5) У даній Інструкції Кодекс Канонічного Права 1917 року і Кодекс 1983 року будуть цитуватися під абревіатурою ККП з відповідним роком оприлюднення. Кодекс Канонів Східних Церков 1990 року буде цитуватись під абревіатурою ККСЦ.
(6) Пор. Acta Apostolicae Sedis 75 (1983), 396-403. У даній Інструкції Normae servandae in inquisiionibus ab Episcopis faciendis in Causis Sanctorum будуть цитуватися під абревіатурою NS з відповідним номером Норм (Normae).
(7) Пор. кан. 34 ККП.
(8) Пор. Lumen Gentium, п. 50; DPM, Вступ.
(9) Пор. кан. 1403 ККП 1983; кан. 1057 ККСЦ.
(10) Пор. нижче Арт. 29 § 2 e 30 § 2; кан. 1403 § 2, ККП 1983; кан. 1400 ККП 1983; кан. 1055 ККСЦ.
(11) Пор. кан. 1999-2141 в Liber IV - De processibus. Pars Secunda: De Causis Beatificationis Servorum Dei et Canonizationis Beatorum, ККП 1917.
(12) "Fama autem sanctitatis in genere nihil aliud est, quam existimatio seu communis opinio depuritate et integritate vita e, et de virtutibus ... , necnon de miraculis eorum intercessione a Deo patratis; ita ut, concepta in uno vel pluribus locis erga eos (Servos Dei) devotione, aplerisque in suis necessitatibus invocentur" (BENEDETTO XVI, De Servorum Dei beatificatione et Beatorum canonizatione, L. II, cap. 39, n. 7).
(13) "Pariter fama Martyrii in genere nihil aliud est, quam existimatio et communis opinio, quod aliquis vel aliquaprofide Christi, vel pro virtute, quae adfidem Christi deducatur, illatam sibi mortem patienter tulerint, et quod signa seu miracula eorum intercessione ... secuta sint; ita ut, apud plerosque concepta devoione, in suis necessitatibus invocentur". Там же.
(14) "ita ut, concepta in uno velpluribus locis erga eos (Servos Dei) devoione, a plerisque in suis necessitatibus invocentur ... ita ut, apud plerosque concepta devotione, in suis necessitatibus invocentur". Там же.
(15) Пор. нижче Арт. 40 § 1.
(16) " ut probetur fama in genere, spontanea, non arte aut diligentia humana procurata, orta ab honestis et gravibus personis, continua, in dies aucta et vigens in praesenti apud maiorem partem populi": пор. кан. 2050 § 2 ККП 1917.
(17) DPM I, 2.1; NS п. 3, b; пор. нижче Арт. 17
(18) Пор. нижче Арт. 40.
(19) Пор. нижче Арт. 89, п. 2.
(20) DPM I, 1; NS п.1, a.
(21) NS п. 1, a.
(22) NS п. 2, a.
(23) NS п. 3, a.
(24) NS п. 2, a
(25) Пор. нижче Арт. 89, п. 3.
(26) NS п. 4.
(27) NS п. 2, b.
(28) Пор. вище Арт. 8.
(29) NS п. 3, b; пор. вище Арт. 8.
(30) NS п. 3, с.
(31) Пор. нижче Арт. 68 § 3.
(32) DPM 1,1.
(33) NS п. 5, a.
(34) NS п. 5, b.
(35) NS п. 5, a.
(36) Пор. нижче Арт. 89, п. 1.
(37) Пор. нижче Арт. 36 § 1; кан. 1501 ККП 1983; кан. 1104 § 2 ККСЦ.
(38) NS п. 9, a.
(39) NS п. 9, b.
(40) Пор. нижче Арт. 89, п. 5.
(41) NS п. 7.
(42) Пор. нижче Арт. 37, п. 3; Арт. 2 § 3.
(43) NS п. 7.
(44) Пор. нижче Арт. 37, п.3, b; Арт. 2 § 3.
(45) DPM, 1.1.
(46) Пор. кан. 2001 § 1 ККП 1917.
(47) Пор. вище Арт. 30. Можна вважати давнім Блаженним Слугу Божого, який є об’єктом культу ex tolerantia після понтифікату Папи Александра III (1159 - 1181) і перед часом, встановленим конституцією Папи Урбана VIII (1623 - 1644): пор. кан. 2125 § 1 ККП 1917.
(48) Пор. нижче Арт. 37.
(49) Пор. вище Арт.25 § 1.
(50) DPM I, 2. 5°; NS п. 32.
(51) Пор. кан. 1504 ККП 1983; кан. 1187 ККСЦ.
(52) NS п. 10, 1°.
(53) NS п. 10, 2°.
(54) NS п.10, 3°.
(55) NS п. 15, b.
(56) NS п. 33, a.
(57) Пор. нижче Арт. 89, п. 4.
(58) NS п. 3, b; пор. вище Арт.7 § 1 e Арт. 8 § 2.
(59) NS п. 11, a.
(60) Пор. нижче Арт. 89, п. 6.
(61) NS п. 11, b.
(62) Пор. нижче Арт. 89, п. 7.
(63) NS п. 12, a.
(64) NS п. 12, b.
(65) NS п .15, c.
(66) Пор. нижче Арт. 89, п. 8.
(67) NS п. 27, a.
(68) Пор. кан. 470 ККП 1983; кан. 252 ККСЦ.
(69) Пор. нижче Арт. 89, п. 9.
(70) Пор. нижче Арт. 69 § 1.
(71) NS п. 6, c.
(72) DPM I, 1.; NS п. 6, a.
(73) NS п. 6, a.
(74) Пор. нижче Арт. 91.
(75) NS п. 6, b.
(76) NS п. 16, a; пор. кан. 484, п. 2 ККП 1983; кан. 254, п. 2 ККСЦ.
(77) NS п. 15, a; пор. нижче Арт. 81.
(78) NS п. 34, a; Пор. нижче Арт. 92 § 2.
(79) Пор. кан. 1468; кан. 1558 § 1 ККП 1983; кан. 1127; кан. 1239 § 1 ККСЦ.
(80) DPM I. 2,2°; NS п. 13; Пор. вище Арт. 37, п. 2.
(81) "Nomine scriptorum veniunt non modo opera inedita Servi Dei, sed etiam quae iam typisfuerint impressa; item conciones, epistolae, diaria, autobiographiae, quidquid denique vel ipse per se, vel aliena manu exaraverit": Пор. кан. 2042 ККП 1917.
(82) NS п. 6, c.
(83) NS п . 13.
(84) Пор. нижче Арт. 74.
(85) Пор. нижче Арт. 89, п. 10.
(86) NS п. 14, b.
(87) NS п. 14, a.
(88) Пор. вище Арт. 19 §2.
(89) Пор. вище Арт. 50 § 2.
(90) NS п. 6, c.
(91) NS п. 26.
(92) Пор. нижче Арт. 89, п. 11.
(93) NS п. 14, c.
(94) NS п. 12.
(95) Пор. нижче Арт. 89, п. 11.
(96) Пор. вище Арт. 64 §2.
(97) NS п. 21, b; Пор. нижче Арт. 96, п. 4.
(98) NS п. 21, b.
(99) NS п. 16, c.
(100) NS 15, a; пор. вище Арт. 37, Арт. 64 § 1 e Арт. 68-75.
(101) NS п. 15, a; пор. вище Арт. 60 § 3.
(102) Пор. кан. 1563 ККП 1983; кан. 1244 ККСЦ.
(103) Пор. кан. 1564 ККП 1983; кан. 1245 ККСЦ.
(104) Пор. Ознайомлення з запитальниками перед Розслідуванням, рішення Конгрегації від 12 листопада 1999 року, Prot. N. VAR. 4959/99; пор. також кан. 1565 § 1 ККП 1983; кан. 1246 § 1 ККСЦ.
(105) NS п. 33, a; пор. вище Арт.60 § 3.
(106) DPM I. 2,4°; NS п. 16, a; пор. вище Арт. 77 § 2; кан. 2087 § 3 ККП 1917.
(107) Пор. кан. 1556 ККП 1983; кан. 1237 ККСЦ.
(108) Пор. кан. 1557 ККП 1983; кан. 1238 ККСЦ.
(109) Пор. нижче Арт. 143§3.
(110) Пор. вище Арт. 47 §2 e 48.
(111) NS п. 6, c; пор. вище Арт.51 §2.
(112) NS п. 36; пор. нижче Арт. 143 § 4.
(113) Пор. вище Арт. 24 § 1.
(114) Пор. вище Арт. 8 § 3.
(115) Пор. вище Арт. 13 § 2.
(116) Пор. вище Арт. 39.
(117) Пор. вище Арт. 27 § 2.
(118) Пор. вище Арт. 42 § 3.
(119) Пор. вище Арт. 43 § 4.
(120) Пор. вище Арт. 46.
(121) Пор. вище Арт. 48 § 3.
(122) Пор. вище Арт. 67.
(123) Пор. вище Арт.72 § 1e73 § 4.
(124) Пор. кан. 474 ККП 1983.
(125) Пор. вище Арт. 56 § 3.
(126) NS п.16, b.
(127) NS 6, e.
(128) Пор. вище Арт. 60 § 4.
(129) Пор. нижче Арт. 149-150.
(130) Пор. кан. 1559 ККП 1983; кан. 1240 ККСЦ.
(131) NS п. 27, c; пор. нижче Арт. 122.
(132) NS п. 10, 3°; NS п. 15, b; Пор. вище Арт. 37, п. 3.
(133) NS п. 21, a.
(134) NS п. 21, b; пор. вище Арт. 76.
(135) NS п. 22, a; NS п. 34; пор. нижче Арт. 110 § 3.
(136) Пор. кан. 1553 ККП 1983; кан. 1234 ККСЦ.
(137) NS пп. 17-18.
(138) NS п. 17.
(139) Там же N; пор. кан. 1572 ККП 1983; кан. 1253 ККСЦ.
(140) Пор. кан. 1548 § 1 ККП 1983; кан. 1229 § 1 ККСЦ.
(141) NS п. 19.
(142) NS п. 20, п. 1°; пор. кан. 1550 § 2, п. 2° ККП 1983; кан. 1231 § 2, п. 2° ККСЦ.
(143) NS п. 20, п. 2.
(144) NS п. 20, п. 3; пор. кан. 1550 § 2, п. 1° ККП 1983; кан. 1231 § 2, п. 1° ККСЦ.
(145) NS п. 23; пор. кан. 1563 ККП 1983; кан. 1244 ККСЦ.
(146) NS п . 16, a; пор. кан. 1569 § 2 ККП 1983; кан. 1250 § 2 ККСЦ.
(147) NS п. 24.
(148) NS п. 22, b.
(149) Там же.
(150) NS п. 34, b.
(151) NS п. 6, c.
(152) NS п . 34, b.
(153) Там же.; пор. вище Арт. 96, п. 5.
(154) Пор. кан. 1567 § 2 ККП 1983; кан. 1248 § 2 ККСЦ.
(155) Пор. кан. 1569 § 1 ККП; кан. 1250 § 1 ККСЦ.
(156) NS п. 16, a; кан. 1569 § 2 ККП 1983; кан. 1250 § 2 ККСЦ.
(157) Пор. нижче Арт. 128 e 131 §2.
(158) NS п. 26, a.
(159) NS п. 26, b.
(160) Повна назва збірки декретів Папи Урбана VIII (1623 - 1644) така: Urbani VIII Pontificis Optimi Maximi DECRETA servanda in Канonizaione et Beatificatione Sanctorum. Accedunt Instruciones, et Declarationes quas Em.mi et Rev.mi S.R.E. Cardinales Praesulesque Romanae Curiae ad id muneris congregati ex eiusdem Summi Pontificis mandato condiderunt. (Romae: Ex Typographia Rev. cam. Apostolicae, MDCXLII).
(161) NS п. 28, a.
(162) NS п. 28, b.
(163) NS п. 28, a.
(164) NS п. 27, b.
(165) Там же.
(166) NS 27, c; пор. вище Арт. 95.
(167) Там же.
(168) NS п . 31, b.
(169) Там же.
(170) Пор. нижче Арт. 134- 137.
(171) NS п . 31, b.
(172) NS п . 29, a.
(173) NS п. 6, c.
(174) Пор. вище Арт. 113.
(175) NS 30, a.
(176) Там же.
(177) NS п. 29, b.
(178) Пор. вище Арт. 135 § 1.
(179) NS п. 31, a; пор. нижче Арт. 145 §4.
(180) NS п. 31, b.
(181) Пор. вище Арт. 62 e 68.
(182) Пор. вище Арт. 127.
(183) NS 31, a.
(184) Пор. вище Арт. 86 § 2.
(185) Пор. вище Арт. 86 § 3.
(186) NS п. 36; пор. вище Арт. 88.
(187) NS п. 6, c.
(188) NS п. 31, a; пор. вище Арт. 138 §2.
(189) NS п. 31, c.
(190) Пор. вище Арт. 56 e 91.
(191) Пор. вище Арт. 93.
(192) DPM II, 3; пор. Cost. Apost. Pastor Bonus, Арт. 74.
(193) Пор. Cost. Apost. Pastor Bonus, Арт. 69.
(194) Пор. вище Арт. 141; кан. 2096 ККП 1917.
(195) Пор. кан. 1190 §1 ККП 1983, кан. 888 § 2 ККСЦ.

Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць