Ісаак Ньютон: вчений-віруючий (До 375-річчя від дня народження)
  • Чтв, 04/01/2018 - 02:58

4 січня 2018 року виповнюється 375 років від дня народження Ісаака Ньютона (* 4 січня 1643 у Вулсторп, Лінкольншир, Англія; † 31 березня 1727 в Лондоні, Англія) – вченого-природознавця, видатного англійського фізика, математика й астронома, який понині залишається найвідомішим (поряд із Альбертом Ейнштейном [Айнштайном]) вченим у галузі природничих наук.

Широка громадськість пов’язує особу І. Ньютона здебільшого з його формулюванням закону всесвітнього тяжіння та курйозною історією з падінням йому на голову яблука, яке викликало в нього ідею дослідити її закони. Знамениту яблуню й досі можна побачити в саду біля його рідної садиби Вулсторп-Мейнор.

Крім того, І. Ньютон був філософом, алхіміком і теологом, який написав кілька теологічних праць. Та деякі його теологічні погляди були неортодоксальні й суперечать догматичному вченню традиційних християнських Церков.

Ісаак Ньютон – це досить суперечлива в різному сенсі постать. Тим не менше, він був людиною шукаючою, віруючим ученим, яскравим прикладом поєднання науки та віри і їх взаємодоповнюваності, а не суперечливості, вченим, який намагався раціоналізувати віру. Він був твердо переконаний у мудре начало всього живого й неживого навколо – в сотворення Всесвіту Богом-Творцем.

Незважаючи на те, що Ньютон був фізиком, ця наука була для нього всього лиш одним із інструментів пізнання Творця та Його фундаментальних законів. У своїй праці «Начала» стих 19 псалма Давида «Небеса оповідають славу Божу, і діло рук його проголошує небесна твердь» він трактує стверджуючи, що сама гармонійність побудови цього світу, єдність і взаємопов’язаність діючих у ньому законів свідчать про його сотвореність та існування Бога.

Коротенький нарис про Ісаака Ньютона завершую кількома його цікавими висловами стосовно Бога-Творця, мізерності людських знань та своєю заключними роздумами:

«Чи ж було побудоване око без розуміння оптики, а вухо без знання акустики?»

«… Будова таких надзвичайно майстерних частин тварин, як очі, вуха, мозок, м’язи, серце та інші, також інстинкт звірів і комах, – все це не може бути витвором чого-небудь іншого, крім мудрості й мистецтва могутнього, вічно живого Діяча…»

«Таке витончене з’єднання Сонця, планет і комет не могло статися інакше, як за наміром і владою могутньої і премудрої Істоти. Вона управляє усім не як душа світу, а як володар всесвіту, і через Своє владарювання повинен іменуватися як Господь Бог Вседержитель».

«З істинного панування виходить, що істинний Бог живий, премудрий і всемогутній, в інших досконалостях Він вищий, іншими словами – вседосконаліший. Він вічний і нескінченний, всемогутній і всезнаючий, тобто існує з вічності у вічність і з нескінченності в нескінченність, усім управляє і все знає, що було і що може бути».

«[Бог] продовжує бути завжди і є присутнім усюди, завжди і скрізь існуючи».

«Я намагаюся йти слідами Бога, слідкуючи думкою за думкою Бога».

«Те, що ми знаємо – це крапля, а те, чого не знаємо – це океан».

Всі наведені вище цитати свідчать про віру й переконання в існуванні Творця, до якого видатний вчений Ісаак Ньютон прийшов через знання. Проте, знання є лише одним зі шляхів пізнання Бога, оскільки є дуже обмеженими з огляду на мізерний рівень дослідженості безмежних просторів видимого Всесвіту, не говорячи вже про невидимий світ. Та навіть знання про Бога неважливі, якщо вони «пасивні» і її носії не втілюють їх у життя. Бо що означає «знати про Бога», «знати, що Бог існує» і т. ін.? Яка користь від знання, якщо воно не супроводжується ділами? Яка користь від знання законів і правил дорожнього руху, якщо я їх не дотримуюсь? Св. ап. Яків у своєму посланні пише: «Ти віруєш, що Бог один? – Добре робиш. І біси вірують, та тремтять. Хочеш знати, безглуздий чоловіче, що віра без діл не приносить плоду?» (До цієї теми є інші чудові слова того ж св. ап. Якова, а також св. ап. Павла)

Більше того, наявні знання стають підставою ще більшої провини їх незастосування – як в суспільно-державних правових відносинах, так і в духовній площині. І якщо покарання державними чи іншими органами або особами ще можна уникнути різними шляхами, то від Всевидячого ока і Всечуючого вуха Творця не сховатись…

Отож, знання не спасають людину. Спасає виконання Слова Божого, Його Закону, про що говорить св. ап. Павло в листі до римлян: «Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть», – до чого, звичайно, ще необхідна чистота серця – серце, очищене покаянням від гріховного бруду і пристрастей, виправлення свого життя, і, зрештою, найголовніше – милосердя Боже. Тому для людини, особливо віруючої, значно важливішими від знань, які б широкі, глибокі й різносторонні вони не були, є інші цінності – це віра в Христа, віра діяльна, нероздільна з ділами, втілення Його науки в своєму особистому житті, доброта серця, духовне життя в любові…

 

Фото: Ісаак Ньютон, 1689 р. (за картиною Ґотфріда Кнеллєра), Wikimedia Common