Істинна політика – управління містом через чесноти

Пізнаючи ідеї та думки визначних мислителів в історії людства, чи то Платона, чи Володимира Соловйова, чи Аль Фараха, а чи Ях᾽я бін Адді, дізнаємося, що істинна політика – це «архітектурне» вираження любові. А від любові приходить знання. Місто, поліс, і є цивілізацією, а вона вчить утримувати пристрасті, адже істинна зустріч між двома людьми можлива лише тоді, коли вони повідомляючи, вирішать перейти із рівня пристрасті на рівень об᾽єднання і «архітектурної» творчості.

Погляд один одному в очі, положення лицем до лиця означає, що одна присутність повинна рахуватися із іншою. Я поряд із тобою, ти – зі мною, і це завдяки надіям, які ми несемо у собі. Це і є умовою приналежності до політичного життя. Арістотель визначив людину як політичну істоту. По-грецьки це означає буквально «міське», громадянське. А місто, згідно вчителя Арістотеля, Платона, повинно управлятися філософами, тобто тими, які споглядають красу. Містом керують мудреці, а захищають його воїни, які отримують за це платню. А мудрість – це знання, яке досягається на хресному шляху чистоти, досягають її лише чисті, які поглинуті пошуком істини. Істина ж відкривається тільки у переображенні і лиш мудрецям, які очищаються і утримуються від усякої скверни.

Земне діло без справедливості або справедлива поведінка без розуму і розуміння нікого не навчить керувати людьми, бо нічого не дають «філософії» – любомудрості. Пустий ритуалізм, хресне знамення без розп᾽яття, християни без Христа – це є світ самообману і фальші, який не приносить плоду і здатний уподібнювати особово чи на рівні суспільному до євангельської безплідної смоковниці. І це сьогодні не є ілюзорним і уявним явищем, але радше, все більш себе виявляючою тенденцію серед християн.

Багато людей призвичаюють себе вірити в те, що навіть шляхом зла в ім᾽я справедливості можна прийти до добра. Немає дороги до благородної цілі шляхом засобів, в яких не живе закон любові до ближнього, до особового і спільного. Політика – це не те, до чого є бажання прийти завтра, чи колись. Політика є і буває тільки сьогодні. Політика виражається у тому, як одні ведуть себе у стосунку до інших, як стають на бік правди, або неправди, як своїми вчинками стають розпинателями її або розп᾽ятими нею.

Держава панує у цьому світі, вона схиляється до тотальності, до поляризації сил, особливо у випадку творення своєї філософії, коли пропонує себе як систему, яка, наче б то, несе спасіння. В таких випадках держава набуває ідейних характеристик чванливості та ідольського себезвеличування, втрачаючи свою головну функцію – бути служителем людського достоїнства, бути організмом, який необхідний для належного гідного життя людей у суспільстві. Саме у виразі цих ознак проявляють себе процеси державного управління у напрямку істинної політики або навпаки.

Інформаційна служба Комісії УГКЦ Справедливість і Мир