Історія родини греко-католицького священика Романа-Мар’яна Береста
  • Суб, 26/07/2014 - 10:27

Історія родини священика УГКЦ Романа-Мар’яна Береста є однією з багатьох трагічних історій родин західно-українських інтелігентів (до яких, без сумніву, належало і українське духовенство)  після приходу більшовицької влади на Західну Україну.

Після року тюрми, куди отця Береста ув’язнили за неправдивим обвинуваченням, після суду в «Процесі 59-ти» священика розстріляли. Звісно, й сім’я розстріляного «ворога народу» та ще й священика Греко-Католицької Церкви, яку радянська влада планує знищити, — ця сім’я теж стає непотрібно новій владі на Україні. 16 травня 1941 року ЦК ВКП(б) і Рада Народних Комісарів СРСР прийняли постанову «Про виселення ворожого елементу із республік Прибалтики, Західної України і Західної Білорусії, Молдавії», згідно якої у червні 1941 року була проведена чергова депортація населення. До числа «ворожих елементів» потрапили і члени родини Берестів — дружину Ірину і двох неповнолітніх доньок (Лесю і Марту)  депортували до Сибіру.

Вони повернулися… Спершу до України — на Схід. Тільки туди дозволила влада. А потім потай і до рідного Львова. Отець Мар’ян мучився у тюрмі аж до насильницької смерті, на долю ж його рідних (та ще й двох малих дівчат) випали не менші поневіряння, які дивом не привели їх до смерті.

Історію родини Берестів журналісту Радіо «Воскресіння» розповіла молодша донька священика Марта Берест, яка нині мешкає у Львові і погодилася поділитися з нашими слухачами спогадами про батька і про ті страшні для її родини події…

Пані Марті було сім років, коли їх забрали з дому й повезли у так званих «телятниках» до Сибіру. Їй важко згадувати про ті часи. Під час цієї сумної розповіді не раз сльози наверталися їй на очі, біль спогадів стискав горло, тремтів і зривався голос. Не раз сльози наверталися на очі й мені. І не раз я думала: Це одна розповідь. Це одна доля. А скільки таких доль було! Скільки таких людей загинуло ще на шляху в Сибір, в тих страшних ешелонах смерті від голоду, і нелюдських умов. Скільки тихо згасло від голоду й холоду на далекій сибірській землі? Марті Берест пощастило вижити, цій родині пощастило віднайти одне одного після концтабору, дитячого будинку, поневірянь між чужими людьми. А нам пощастило почути про той час. І ми не маємо права про це забути. Бо без минулого немає майбутнього, якщо ми не пам’ятатимемо тих подій — ми не винесемо уроку і не зможемо уникнути такого надалі…