Іван ХХІІІ та Іван Павло ІІ – святі про святість

Через кілька тижнів, 27 квітня 2014 р., блаженні Папи Іван ХХІІІ та Іван Павло ІІ будуть вписані до «величезного збору святих і мучеників», як на початку третього тисячоліття назвав цей сонм Божих угодників Папа Войтила. Протягом свого понтифікату вони наголошували на тому, що святі, які показують нам «живе Христове обличчя», є для Церкви засобом євангелізації та освячення Церкви. Загалом, усім відомо про рекорди беатифікацій та канонізацій, проголошених Іваном Павлом ІІ, але й не меншим є наголошення на святості Іваном ХХІІІ, зокрема під час приготування до Другого Ватиканського Собору.

В очікуванні канонізації двох Римських Архиєреїв, можемо зауважити різну тривалість відповідних канонічних процесів, відмінну тривалість понтифікатів, інші історії життя блаженних. Цікавим є і той факт, що беатифікацію Івана ХХІІІ здійснив Іван Павло ІІ, а тепер вони разом будуть проголошені святими. Тим, що їх об’єднує, а також єднає з усіма іншими, є «прагнення святості», що означає «глибокі та перемінюючі взаємини з Богом, які творяться і переживаються у щоденному старанні приймати Його волю», – як навчав Папа Войтила, підкреслюючи, що «беатифікуючи свого сина, Церква не вшановує особливі історичні здобутки, ним звершені, але радше вказує на нього, як на приклад для наслідування та вшанування з огляду на його чесноти, і на прославу Божої благодаті, яка в них відображається».

«О, якою великою є краса воюючої та тріумфуючої Церкви, виражена у сяйві кожної епохи, в різноманітності всіх регіонів світу, покликаних зробити свій дуже цінний та незрівнянний вклад», – говорив блаженний Іван ХХІІІ під час останньої, здійсненої ним беатифікації 19 березня 1963 року, коли вже повним ходом йшов Другий Ватиканський Собор. І хоч Папа Ронкаллі не відзначився великою кількістю проголошених святих та блаженних (приблизно по десять канонізацій та беатифікацій), він, однак, не мав жодного сумніву щодо трьох речей: їх проголошення є найвищим та найблагороднішим актом Римського Архиєрея, їхнє свідчення є скарбом для освячення Церкви і Божого люду, їхнє заступництво є незамінним для успішності Собору.

Під час проповіді з нагоди канонізації святого Вінченцо Паллотті (20 січня 1963 року) блаженний Іван ХХІІІ склав подяку Богові за цю можливість піднести до прослави на вівтарях черговий приклад святості, називаючи цю подію найбільшою втіхою та найурочистішим моментом душпастирського життя Єпископа Риму. Для «Доброго Папи», як називали Папу Ронкаллі, святі і блаженні були вираженням «особливих зв’язків між небесною славою та земними потребами», взаємин між природою та благодаттю, історією та традицією, а також однією із форм апостоляту, адже через ці стосунки «проходить Господнє світло».

Папа Іван ХХІІІ наголошував на ролі святих у Другому Ватиканському Соборі. У Апостольській Конституції про скликання Собору він говорить про живе прагнення скріпити Церкву та віру, щоб вчинити дієвішою її цілющу силу та сприяти освяченню її дітей. А 11 жовтня 1962 року відкриваючи сам Собор, він стверджував: «Можемо сказати, що святі і люди співпрацюють у звершенні Собору: святі у небі захищають наші праці, а вірні підносять до Бога палкі молитви».

Без сумніву, відбиток святості та освячення, даний Іваном ХХІІІ Другому Ватиканському Соборові, як шлях збагачення та оновлення Церкви, став поворотним моментом, який дозволив Іванові Павлові ІІ проголосити святими і блаженним сотні християн. Собор також вніс зміни у розуміння святості, яка перестала бути прерогативою героїчних постатей, учасників неповторних подій, наголошуючи на здобуванні святості у щоденному житті, яка полягає у безумовному прийнятті Євангелія, в будь-яких обставинах, часі та місці, будь-якому стані, включаючи мирянський.

Тому вражаючою є кількість святих, проголошених Іваном Павлом ІІ: 1341 блаженний, 482 святі та понад 2000 Слуг Божих і Праведників. Приблизно 600 з них – миряни. У цьому переліку – люди з кожного кутка світу, всіх рас, богопосвячені особи та подружні пари, молодь і численні мученики кривавого ХХ століття.

Велика кількість канонізацій та беатифікацій красномовно вказує на важливість, яку Папа Войтила надавав свідченню святості. Він навчав, що святі і блаженні показують Церкві на земний зв’язок, який єднає її з таїнством сопричастя святих, але, одночасно, вказують шлях, до якого покликаний кожен із нас. Святіший Отець говорив про святість, як про приклад життя, засіб євангелізації та усвідомлення того, що ми створені на Божі образ і подобу.

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va