Напередодні розгляду справи про зняття недоторканності з нардепа Вадима Новинського, Синод УПЦ МП прийняв досить своєрідне звернення до президента України

Звичні вже для цієї церкви скарги на "гоніння" оригінальним чином переплелися з кримінальною справою олігарха.

Текст, судячи з усього, готували поспіхом - він здається сирим і місцями суперечливим. Поспіх цей і дивний, і зрозумілий одночасно. Зрозумілий - тому що в центрі уваги Синоду недоторканність Вадима Новинського, яка ось-ось буде розглядатися в парламенті. Дивний, тому що справа "вариться" вже давно, і можна було успішно заготовити якусь "рибу". Взяти, наприклад, своє попереднє звернення у "справі Новинського" і переписати його начисто з урахуванням хоча б деяких критичних зауважень, яких висловлено було з приводу цього документа чимало.

Однак чи то члени Синоду в упор не бачать критики, чи то вони просто люблять ходити по граблях. Звернення до президента знову рясніє погано прихованими погрозами "попсувати імідж", докорами в тому, що всякі цивільні "не розуміючи природи церковних процесів", лізуть в справи церкви, закликами "дати оцінку", припинити "політичні маніпуляції церковними питаннями", а заодно є слівце, замовлене за Новинського і пара невтішних - на адресу митрополита Олександра Драбинка, головного свідка у справі олігарха.

Важко не погодитися з владиками в одному: те, що генпрокуратура направила до Верховної Ради в обгрунтування клопотання про зняття недоторканності з Новинського, м'яко кажучи, не вражає. Якщо вся справа в цілому виглядає так, як описано в цьому документі, - то я розумію, чому Новинський повернувся в Україну.

Священноначаліє УПЦ МП зовсім щиро стурбоване тим, що в справі олігарха "спекулюють" саме їх "чесним ім'ям". Це, дійсно, цікавий момент. У тому, що Новинського хочуть якщо не "зіпхнути", то добряче "пощипати", сумнівів немає (і заперечень теж). Але чому за це взялися саме з "церковної" сторони?

Пояснень може бути кілька. Але я наведу тільки одне. Звичайно, Генпрокуратура відверто "копає" на Новинського. Але при цьому вбиває ще одного зайця. Справа в тому, що УПЦ МП вперто робить вигляд, що не розуміє або не помічає натяків. Так ось, Новинський - це не тільки ласий шматочок бізнесу і старі рахунки між гігантами українського бізнесу і пігмеями української політики. Це ще й товстий натяк Київській митрополії. Настільки товстий, що його не помітити або не зрозуміти - рішуче неможливо.

Втім, якщо хтось й надалі не помічає і не розуміє, візьму на себе невдячну роль капітана Очевидності і розшифрую. УПЦ МП натякають, що вона загралася в політику. Що вона являє собою загрозу національній безпеці. Що батюшки - які не просто "підтримують", але прямо воюють на боці сепаратистів, а також владики, які відкрито агітують за зрив мобілізації та інші порушення законів України - це перебір. Що апелювати до Конституції може тільки той, хто сам проявляє повагу до цього документа. Що закликати кари на голови політичних діячів, які "розпалюють релігійну ворожнечу" - смішно (або нахабно) з уст організації, яка чи не всю історію свого існування в Україні саме цим і займалася, розсіюючи навколо себе Хейт-спічі щодо "розкольників" і "уніатів".

Перед тим, як вимагати у президента дати оцінку ситуації, яка склалася довкола УПЦ МП, ця церква сама мала б визначитись з позицією стосовно власних оцінок, які вона давала, стосовно ситуації в рідній країні. Поза "над конфліктом" не зараховується - тому що, в такому разі, церкві слід було б залишатися "над конфліктом" і в справі Новинського. Вибірковість насторожує.

Загалом, "симфонія" щось "не звучить". І це той рідкісний випадок, коли вини президента немає - не він перший вийшов з "симфонії". Чи не він перший дав зрозуміти, що правила гри, які працювали до цього часу в державно-бізнесово-церковній сфері, більше не працюють. Вірніше, що вони тепер працюють вибірково. І цей вибір має виражений політичний характер.

Ламентації з приводу свободи віросповідання недоречні. Те, що відбувається зараз, не має до цієї свободи жодного стосунку. З одного боку, має місце справа, що апелює до кримінального кодексу. З іншого - питання національної безпеки. І в тому, і в іншому випадку натяки на "незадоволення" ООН і ОБСЄ - як мідь, що дзвенить.

Зараз я напишу те, що Синод назвав би (і називає в своєму Зверненні) "образою мільйонів вірних" (для ясності уточню: цю образу їм наношу не я, а політика Київської митрополії): УПЦ МП з її нинішнім способом дій являє собою цілком реальну загрозу національній безпеці. Просто тому, що держава Україна в даний момент знаходиться в стані війни з державою Росія (визнаємо ми це офіційно чи ні), а священноначаліє УПЦ МП в цьому конфлікті займає позицію, продиктовану з Москви. В даному контексті не має значення, чому чинять саме так - це духовні узи, глибокі переконання чи блага впевненість в тому, що "ми єдиний народ". Плюралізм подібного роду має повне право на існування - але він не може бути реалізований на практиці в контексті війни.

Факт війни дуже багато розставляє по місцях. Організація, яка зосередила в своїх руках досить багато влади і ресурсів і керована з Москви, становить небезпеку для національних інтересів держави Україна. І неважливо, релігійна це організація чи світська. Так, я знаю, що "за статутом" УПЦ МП "самоврядна" і до Москви відношення не має. Але б'ють, як відомо, не по паспорту. Та й "по паспорту" щось не сходиться: або патріарх Московський вже не має влади в УПЦ МП?

На тлі війни стає абсолютно очевидним, що використовувати УПЦ МП в політичних цілях можуть не всі, а тільки деякі, що мають "канонічний патент" або хоча б просто багато грошей. Новинський, як бачимо, може. І Москва теж може. А Україні - в особі хоч президента, хоч генпрокурора - ні, не дозволено.

Крім усього іншого, Синод своїм документом засудив митрополита Олександра Драбинка. Це передбачувано. Але цікаве формулювання. Воно куди менш драйвове, ніж кілька років тому, коли "синодали" намагалися перехопити владу у хворого митрополита Володимира. Тоді секретаря Блаженнішого, нагадаю, звинуватили в "хулі на Духа Святого". Тепер лише в тому, що порушив внутрішній розпорядок: не довів до відома "старших товаришів", а відразу - в ЗМІ, в Фейсбук, в Генпрокуратуру ... Загалом, "виніс сміття". Тут, правда, владики дали волю роздратуванню (від чого створюється враження, що руку до документу доклали не тільки владики, а й фігурант справи Вадим Новинський) - це дуже емоційний абзац з найміцнішими виразами, які тільки можливо вжити в такого роду паперах.

Але найчудовіше в ньому не це. А те, як церква ретельно зберігає свої маленькі (а особливо - великі) секрети. Це одна з внутрішніх заповідей - нічого не виносити назовні. А тут, всередині, ми самі "все повирішуємо".

Як "вирішують" в церкві - нам і відомо, і невідомо одночасно. Як, наприклад, вирішили долі тих батюшок, яких брали зі зброєю? Їх, якщо вірити СБУ, не так уже й мало. Але СБУ не робить з їх затримання шуму - воліє швиденько обміняти. Курс, кажуть, надто хороший: батюшка йде як старший офіцер, за одного двох-трьох бійців виміняти можна. Хіба "вирішили" з приводу "синодалів", які намагалися відтерти від влади предстоятеля УПЦ МП в 2012? А печатка? Печатка київської митрополії, що зникла в одній з митрополичих кишень - її знайшли? чи нову виправили замість "загубленої"? "Синодали", я бачу, всі як і раніше в Синоді засідають, а не на покаянні у віддалених монастирях. Це розцінювати як рішення церкви чи як відсутність рішення?

Треба сказати, це читається між рядків документа - і нинішнього і попереднього: владики страшно роздратовані тим, що їм доводиться відповідати на запитання слідчих. Як "прості смертні" ходять в прокуратуру, дають свідчення. Їм це незвично. Саме це їх лякає найбільше - вони більше не відчувають себе в достатній мірі привілейованим класом. І саме тому так тонко відчувають і так болісно реагують на "порушення прав віруючих". Їм натякнули - ах, знову ці натяки! - На те, що церква, "відділена від держави", складається з громадян цієї держави. Її представники - від мирянина до митрополита Київського - зобов'язані виконувати закони цієї країни. Якщо по відношенню до покійного митрополита Володимира були скоєні протиправні дії - з цим повинні розбиратися слідчі і суд. Звинувачення, які висуває Новинському генпрокуратура, засновані на показаннях владики Олександра - це звинувачення в порушенні законів, а не канонів. Тому показання дані "за адресою" - подобається це владикам чи ні.

І, нарешті, про "світлої пам'яті Блаженнішого митрополита", про яку особливо печеться Синод у своєму зверненні. На думку владик, ця пам'ять "опоганюється" кримінальним процесом. Мабуть, справедливе розслідування обставин смерті людини і суд над винними - якщо такі знайдуться - це такий витончений спосіб "осквернення пам'яті". "Мільйони вірних зберегли в своєму серці зовсім інший образ", - пишномовно віщає Синод, а слідство разом із пресою впарює цим мільйонам щось зовсім інше - "низькопробні спекуляції про його фізичний стан".

Тут я можу відповісти членам Синоду - точно так само як вони, від імені "мільйонів віруючих" (а заодно, і авторів "низькопробних статей в пресі"). Я хотіла б знати правду про те, що сталося з Великим Старцем в його останні дні. Так, я хотіла б знати правду. Про всяк випадок ще раз напишу це слово: правду. Знати правду - не розкіш, і навіть не право. Це природна потреба людини. Не тільки віруючої. Але особливо віруючої - тому що віруюча людина, на відміну від агностика, твердо вірить в те, що правда, насправді, існує.

Як же виглядає священноначаліє, яке напоказ піклується про імідж покійного, і заради цього вигаданого, віртуального образу пропонує "мільйонам своїх вірних" відкинути правду? Так, я знаю, що мета Генпрокуратури -  не правда зовсім, а політичні та економічні інтереси окремих людей. Але не про Генпрокуратуру мова - прокурори приходять і відходять (іноді навіть тікають). Мова про Синод, який мав би виступати на стороні правди, її бажати, до неї прагнути і "мільйони віруючих" орієнтувати по ній.

Так ось, замість правди, Синод виступив на боці свого мецената. Владик можна зрозуміти. Цікаво, скільки із зазначених "мільйонів віруючих" готові їх пробачити.

Катерина Щоткіна