- Срд, 08/06/2016 - 18:56
Днями, студенти військової кафедри при УжНУ зустрілися та поспілкувалися з головою Капеланської служби Закарпатської області Народним героєм України - отцем Іваном Ісаєвичем.
Зустріч відбулася в Ужгородському Хрестовоздвиженському греко-католицькому Кафедральному Соборі.
Перед початком лекції, настоятель Кафедрального Собору
отець Іван Тидір розповів студентам про історію Собору, про Служби Божі, які проводяться кожного дня у Кафедральному Соборі, а також якою повинна бути щира молитва людини до Господа, для чого потрібно ходити до Церкви та про ремонтні й реставраційні роботи в Соборі.
Відтак, о. Іван Ісаєвич розповів про службу капелана, про обов’язки, про страх, духовну роботу та про моральне виховання бійців на війні.
— Ми часто думаємо, що капелан, як священик у церкві, має кадилом махати, похорони відправляти, хрестити, вінчати. Це є міф. Священик є духовний батько і має жити із мирянами. Капелан є власне одним із бійців, який не має права брати в руки зброю. Його зброя – це є його розум, серце і молитва.
Обов’язок капелана: допомагати формувати дух не тільки бійця, але й дух офіцера. Капеланом має бути дуже серйозна людина. Він має чітко розуміти: люди мають тіло та душу, якої не мають тварини. Тому час від часу виникає боротьба людської душі з численними бажаннями тіла. Духовна війна особистості виникає тоді, коли наш розум не відповідає нашому вибору, а наші бажання – моральним чеснотам. Як апостол Павло каже: «все тобі можна, але не все на користь». І тут людині дається право вибору.
Розв’язати внутрішню боротьбу тіла та душі на війні допомагає капелан. Він не тільки молиться, але й подає духовну та психологічну руку допомоги, - говорить о. Іван.
У капелана не має, як у строковиків чи контрактників, розпорядку дня. У нього ненормований робочий день. Він приходить на поміч у будь-який час. У нього не існує лінії розмежування: передній край, тил чи штаб. Капелан може перебувати в центрі штабу, в тилу чи на лінії ведення бою. Для свого захисту йому дозволено зодягнути на підрясник бронежилет. Військова форма - дозволяється.
- Війна потребує від військових витримки, стійкості духу та сміливості. Однак солдат не раз перебуває у боротьбі зі своїми страхами. У таких випадках на поміч приходить капелан. Він допомагає військовим розібратися в собі, зрозуміти, що страх на війні – це не зло, а перший бронежилет, який збереже їм життя.
Найкраща зброя капелана – це Святе Письмо. Військовий священик має робити все для того, щоб гнів солдат не переходив у помсту, а бій – у покару. І ще одне. У військовому підрозділі розмежувань і поділу на християн чи нехристиян немає. Тут усі рівні. Усі є людьми, солдатами, побратимами.
Далі, священик розповів і про те, що капелан ні в якому разі не може бути агітатором. Зокрема, закликати до чи проти мобілізації. Він має пояснити словами Біблії: «Захищай цю землю, яку тобі дав Господь Бог і на якій ти живеш». А також робити акцент на Божій Заповіді: "Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого".
- Якщо би ми переступили кордон і вступили на територію іншої країни, то ми б вчинили гріх. Ми пожадали б чужої землі. І, на превеликий жаль, убивали б чужих, але своїх ближніх. Але позаяк ми є на рідній, своїй землі, то ми не пожадаємо чужого майна. Ми захищаємо свою землю, своїх батьків.
І ще одна важлива річ: кожний капелан має бути патріотом своєї Батьківщини.
Я вважав, вважаю та говорю: кожний військовозобов’язаний, особливо офіцер, не має права бути членом тієї чи іншої партії.
На плечі військового священика лягає не тільки духовна підтримка, але й моральне виховання. Він має впливати і духовно, і морально, не тільки на солдат, але й на офіцерів. У результаті духовної роботи капелана командир підрозділу перед собою буде бачити солдата не тільки як підлеглого, але й як брата чи свого сина. Ось чому, на мою думку, до українських військ потрібно ввести таку штатну одиницю, як капелан, - зазначає о. Іван.
На закінчення зустрічі, слухачі мали можливість задати багато запитань отцю Івану, на які отримали повну й цікаву відповідь.
Прощаючись, студенти подякували о. Івану Ісаєвичу за зустріч, цікаву й пізнавальну розповідь про життя та службу капелана на війні і запросили його в УжНУ.