Кардинал Долан: Ніхто з нас не відповідає «ідеалам» Церкви, але Вона все одно приймає нас з відкритими обіймами
  • Нед, 19/10/2014 - 14:47

Архиєпископ Нью-Йорка зазначив, що навіть якщо жоден з нас не «відповідає» ідеалам Церкви, вона все одно приймає нас з відкритими обіймами.

В інтервʼю для агенції ZENIT кардинал Тімоті Долан, Архиєпископ Нью-Йорку і колишній глава Конференції католицьких єпископів США, поділився думками не лише про Синод, а й про відповідну роль Церкви в сучасному суспільстві.

 

ZENIT: Якими були Ваші очікування і сподівання від Синоду? Що Ви надієтесь почерпнути з нього?

Кардинал Долан: Хороше запитання, Деб. Мої сподівання і очікування, те, що я надіюсь привезти з Синоду Єпископів на тему сімʼї і подружжя – це гучне підбадьорення нашим чудовим одруженим парам і прекрасним сімʼям в тому, що вони живуть життям, яке приємне Богові, яке співзвучне з усією красою Євангелія, що вони живуть життям, яке насправді є найбільшим наближенням, можливим для нас на Землі, до любові і єдності Пресвятої Трійці. І що ці чоловіки і жінки, котрі живуть життям, яке для решти з нас є «іконою», є відображенням милосердя і любові, які до нас має Бог.

І в цьому полягає величність, поетичність, романтика і краса подружжя в нашій католицькій традиції – яку ми отримали від Бога. Не ми придумали її. Бог обʼявив її нам через Біблію, а Церква вірно передає її впродовж 2 000 років.

Тому я надіюсь, що у світі, який запитує: «Чи може хтось сказати «назавжди»? Чи може хтось залишатись вірним і любити одну особу? Чи може хтось дійсно приймати дітей як дар, як благословення, а не як тягар у світі і культурі, які часто ставлять ці питання?

Я сподіваюсь, що Синод скаже: «Люди, ви можете це зробити» благодаттю і милосердям Бога, і це – життя, сповнене надзвичайною радістю, життя боротьби і викликів. Але що у цьому житті, що є вартим, не є таким?

Тож, якщо ми зможемо підтримати і підбадьорити наших людей – Алилуя!

 

ZENIT: Чи маєте якісь страхи стосовно Синоду?

Так, маю. Бо ще однією цінністю Синоду, ще одним надзвичайним аспектом є те, що ми прагнемо бути якомога більш зрозумілими і переконливими у підтвердженні незмінного вчення Церкви про подружжя і сім’ю, щоб не відлякати людей, щоб не виглядало так, ніби ми маргіналізуємо тих (а їх є багато), хто не може жити відповідно до цього вчення.

Зрозумійте таке, Деб. Це Синод про сім’ю, так? А переважно коли ми говоримо про сім’ю, то маємо на увазі маму, тата, дітей, а також бабусів, дідусів, дядьків, тіток і двоюрідних братів-сестер.

Але знаєте що ще є сім’єю? – Церква. Церква є сім’єю. Це надприродна сім’я. І як і в наших природних сім’ях, в Церкві маємо батьків, перед якими стоїть виклик чітко навчати і покликання бути чесними і відповідальними, водночас залишаючись надзвичайно люблячими і ніжними з дітьми.

Це також виклик для Святої Матері Церкви. Тож Бог є нашим Батьком, котрий навчає, котрий об’явив нам подружжя, а Церква є нашою Матір’ю. І вони обоє мають верховну відповідальність бути сильними вчителями, як і кожен з батьків. Але ми також маємо високу відповідальність бути ніжними, люблячими батьками.

То як ми маємо бути з тими, хто неспроможний жити у відповідності до високого, благородного вчення про подружжя і сім’ю – Ви знаєте, кого я маю на увазі: пари, які співживуть, розлучені і поновно одружені, люди в одностатевих зв’язках – які чітко не відповідають тому, що Бог об’явив нам про подружжя. Як ми маємо продовжувати стверджувати те, що Бог навчив і розповів нам про подружжя, не відкидаючи їх?

В який спосіб нам чинити так, щоб і надалі запрошувати їх переосмислити те, чого Бог навчив нас? І нагадати їм, що навіть якщо вони не здатні жити у відповідності до церковного вчення, вчення Ісуса і Його Церкви, вони все одно мають вважати Церкву своєю сім’єю, своїм духовним домом, бо Вона є такою для усіх нас, чи не так? Я не відповідаю вченню Ісуса і Його Церкви щодо терпеливості. Я не відповідаю Вісьмом Блаженствам. Так. І я не знаю багатьох людей, хто це робить. Але це не означає, що ми є поза межами Церкви, правда? Тож розумієте, який тут виклик: Як бути зрозумілим вчителем і люблячим батьком.

 

ZENIT: Таким чином перейдемо до наступного запитання. Як Церква може конкретно приймати тих, хто не відповідає ідеалу, тобто тих, хто співживе без шлюбу, хто живе гомосексуальним стилем життя, користується контрацепцією і т.д., але водночас погоджується з церковною доктриною?

Знаєте, як казав Папа Франциск: «Слухай, ти кажеш, що ти грішник. Тож якщо ти грішник, то приємно познайомитись, бо я теж такий. А чому б тобі не приєднатись до іншої групи, великої групи грішників, які намагаються стати кращими?». Бо навернення серця, залежно від Божої благодаті і милосердя, є повільним, поступовим намаганням пристосувати наше життя до того, що вчив Ісус і Його Церква. Це тривалий процес, чи не так? Ніхто з нас ще не дійшов до його завершення. Ми можемо прогресувати в одній сфері, а потім знову відступати назад. Для цього в нас і є Таїнство покаяння, правда ж? І цим людям я хочу сказати: Церква, за словами Святішого Отця, не є «клубом для досконалих».

Церква є «лікарнею для хворих». І якщо ти хворий морально чи духовно, то знай: в Церкві – ти вдома, і усі ми там. Навіть якщо ти очевидно не в ладах з Церквою, то з нами ти все одно вдома. Ми будемо намагатись якомога краще пояснити мудрість Церкви щодо справжнього навернення серця. Ми будемо поруч, якщо в тебе будуть невдачі. І я кажу до цих людей: «Прошу, не відчувайте себе відкиненими».

 

ZENIT: Якщо б були якісь зміни, відповідно до яких розлучені і поновно одружені змогли б приймати Причастя, якою була б Ваша реакція на це? А також, із Вашого досвіду, якою була б реакція американських єпископів?

Знаєте, я сподіваюсь Ви мали нагоду поспілкуватись з Архиєпископом Куртцом, чи не так? Добре, оскільки він дуже чітко висловлюється щодо цього і представляє єпископів США. Ми з ним розмовляли. Він сказав мені: «Тім, чи ти погоджуєшся, що наші брати-єпископи чітко настроєні на те, що потрібно міцно триматися вчення Церкви, водночас залишаючись дуже співчутливими до тих, хто не може жити у відповідності до нього… і рекомендуючи, в рамках Синоду, щоб Церква продовжувала уточнювати і прискорювати процедури, які вже є… де люди, які мали невдалий шлюб, могли знаходити певного роду зцілення і справедливість, в межах Церкви, і отримати дозвіл вступити в нове подружжя». Ми повинні уникати тої крайності, що це може стати католицьким розлученням. Не йдучи на компроміси з нашими принципами, наше богослів’я Таїнства подружжя є настільки чітким, що якщо ми знаємо, що якогось необхідного для самої природи подружжя елементу не вистачало з самого початку, і якщо ми можемо це довести, тоді ця особа заслуговує на Боже милосердя і можливість вступити у другий шлюб. І це називається «Декрет про уневажнення», як Вам відомо.

Особливо за останні півстоліття Церква здійснила значний прогрес у відкритті інших ділянок, де можна досягнути цього традиційного, класичного підходу до Божого милосердя, і я б хотів побачити відкриття більш оперативних шляхів, які могли б стати результатом Синоду.

 

ZENIT: На Вашу думку, яке питання було найважливішим для Синоду? І чи Ви думаєте, що стосовно нього будуть якісь зміни? І чи їх розглядали?

Знаєте, Деб, це може звучати суперечливо, але я вважаю, що нашим найважливішим месиджем має бути те, що зміни неможливі. Наше завдання тут полягає в тому, щоб подати гучне підтвердження благородності, священності, величності церковного вчення про подружжя і сім’ю.

Ми живемо в культурі і світі, які кажуть: «Чи може хтось пообіцяти назавжди? Чи любов тимчасова, чи вічна? Чи є діти благословенням від Бога, на яке шлюбована любов буде завжди відкрита? Або ж чи є діти тягарем, тими, хто задовільняє наші потреби, замість того, щоб натомість ми дбали про їхні? Ці питання сьогодні ставлять культури, і лише одна (посміхається), єдиний в світі організм, інституція, сьогодні відповідає: «Звичайно, ти зможеш» на кожне з цих запитань – і, як ви здогадались, це єдина, свята, Католицька Апостольська Церква. Тому нашим священним обов’язком є ще раз наголосити на цьому. Тому не говорити про те, як ми можемо це змінити, але як ми можемо краще утвердити незмінне вчення Церкви світові, який є надзвичайно цинічним і скептичним щодо ймовірності вічної, вірної і життєдайної любові.

 

ZENIT: А яким є найбільший виклик для вас в Нью-Йорку зокрема?

Мабуть, цей виклик полягає в тому, що люди схильні вважати Церкву як… Не знаю як правильно про це сказати. Люди схильні сприймати Церкву так, наче вона постійно каже їм «ні». І в цьому полягає загроза для Синоду. Бо кажуть: «І знову Церква сказала «ні! абортам», «ні! одностатевим шлюбам», «ні! контрацепції», «ні! співжиттю до шлюбу».

Але така карикатура є неправильною. Церква постійно каже: «Так, так, так» усьому, що приносить звільнення, істину і щирість людині. Тож ми кажемо: «Так! вічній любові», «Так! новому життю», ми кажемо: «Так! сексуальному вияву любові між чоловіком і жінкою в пожиттєвому, вірному, життєдайному подружжі». Ми кажемо: «Так! усій красі відносин між чоловіком і жінкою у таїнстві подружжя, яке насправді відображає ту любов, яку Бог має до нас». Ми кажемо: «Так! думці, що сім’я є найбільшим наближенням в житті до Пресвятої Трійці». І всюди тут ми кажемо «так!». Ми лише кажемо «ні!» в тому випадку, коли щось може заперечувати це. А «ні!» на «ні!»  – це «так!». Тому якщо ви запитуєте яким є мій найбільший душпастирський виклик, то я скажу, що це, мабуть, те, як утвердити, зцілити співчутливе запрошення і природу церковного вчення.

Переклад - "Католицький Оглядач"