Кардинал Грасіас: Франциск приніс весну для Церкви Азії
  • Втр, 02/07/2013 - 01:06

Про позитивний вплив Папи Франциска в Індії та Азії, про те, якою бачить свою роль як одного з восьми радників Папи та про кілька речей, які слід вирішити у Церкві, у розмові з журналістом Жераром ОʼКоннеллом говорив кардинал Освальд Грасіас, Архиєпископ Мумбаї.

 

Франциск є Папою вже впродовж 100 днів. Яким є його вплив у Індії та в Азії загалом?

Дуже-дуже позитивний! Дуже позитивний в тому значенні, що це країна, де є дуже багато бідності, і своєю послідовною турботою про бідних і відкинених він зачепив важливу струну, кажучи, що хоче Церкву для бідних. Католики Індії були дуже вражені, але водночас і значна частина некатолицького населення – їх також вразив Папа своїми словами. Він має багато реклами, усе, що він говорить, висвітлює світська преса, а його зображення дуже часто з’являються в наших газетах.

Для Церкви це  велике благословення. Видається, що це – весна Церкви. Він створив атмосферу радості, ентузіазму та захоплення. Тепер у Церкві присутні життя, життєздатність та ентузіазм. Люди говорять, що це Церква, до якої вони хочуть належати. Під натхненням, яке задав Папа Франциск, люди ідуть до Сповіді та відвідують Літургії.

 

Отож, в Індії вплив великий, а як щодо решти Азії?

Наразі не маю багато інформації про це, однак я зустрічався з кількома єпископами з інших країн, наприклад, з Пакистану, Шрі Ланки, з кардиналом Талем з Філіппін – усі вони говорили дуже і дуже прихильно про вплив Святішого Отця на їх країни.

 

Святіший Отець призначив Вас одним із восьми кардиналів, які будуть його найближчими радниками. Якою була Ваша реакція, коли Ви про це дізнались?

Я був дуже-дуже здивований, коли отримав дзвінок з Держсекретаріату, і мені повідомили, що Святіший Отець хоче, щоб я увійшов в групу з восьми кардиналів, які будуть його радниками. Я запитав: чому я? Мушу сказати, що я почувався недостойним і покірним, але водночас усвідомлював цю величезну відповідальність і на хвильку мені хотілося втекти, кажучи: знайдіть когось іншого. Проте я усвідомлюю, що це дуже важливо, вирішально і дуже відповідально.

 

Ви представляєте Азію.

Так, я єдиний з Азії. Очевидно, Папа очікує почути моє азійське бачення. Він знає, що я з Індії. Після конклаву ми кілька разів зустрічалися, мали особисту зустріч, неформально розмовляли про різні речі, про церковні справи. Він знає мою точку зору.

 

Якою, на Вашу думку, є роль цієї групи кардиналів?

Насправді, я ще до кінця не знаю. Я вважаю, що група матиме значення тоді, коли він захоче. Останнім часом я часто чув, як він говорить про цю групу, і тому в мене складається враження, що він очікує від нас дуже багато. Мені здається, що ми трохи схожі на групу консультантів, яку має провінціал єзуїтів; він її і створює. Ці консультанти мають допомагати йому у прийнятті різних рішень, і він скликає їх при потребі. Мені здається, що це щось такого типу; це ігнатіанський метод. Для провінціалів єзуїтів він видався дуже успішним, і не бачу перепон для того, щоб він не був таким ж успішним для Папи.

 

Багато хто вважає цю групу з восьми кардиналів новою формою колегіальності.

Так, це є певна форма колегіальності. На загальних конгрегаціях напередодні конклаву  кардинали говорили і висловлювали свої думки щодо того, яким має бути Папа, і що людськими мірками неможливо, щоб одна особа несла настільки важкий тягар, враховуючи сучасні вимоги щодо папства, різноманіття ситуацій, проблем та викликів. Тому важливо, щоб Папа мав таку групу. Але як саме він обиратиме і скликатиме цю групу радників залежить від нього. Він вирішив, що саме так буде найкраще для Церкви. Це дійсно відважний і інноваційний крок. І він обрав усіх членів групи з пастирської сфери, за винятком одного, щоб вони могли розповісти йому, що там відбувається.

Без сумніву, це люди, яким він довіряє. Це також ті люди, які скажуть йому чого потребує Церква, що є найкращим для Церкви. Звичайно, що він має духовне натхнення, проте потребує підтримки, впевненості, уточнення ідей, а також органу, з яким буде ділитися своїми планами.

 

На зустрічі звичайної ради Генерального секретаріату Синоду Єпископів, що відбулася 13 червня, і в якій Ви брали участь, Папа Франциск відклав свій написаний текст і розповів вам кілька речей, в тому числі і те, що невдовзі буде опублікована енцикліка про віру.

Так, стиль зустрічі був іншим. В минулому завжди було вступне звернення, на яке відповідав Святіший Отець. Але він зробив дуже практичну річ; він сказав нам: «Давайте пропустимо промову, оскільки ви усі отримаєте її текст і зможете її прочитати. Давайте краще подискутуємо і поділимося своїми думками». Тому ми ділилися своїми думками, ідеями та пропозиціями з приводу наступного синоду, який поштовх він би міг надати та який зробити внесок. Звичайно, що це вирішуватиме він.

На мою думку, те, що він зробив – дуже корисне для методології і процесу, аніж для змісту. Це був цілком новий спосіб праці, була взаємна бесіда, і він почувався дуже розслаблено. Папа слухав і коментував усі питання обговорення та ділився своїми думками. На початку він зайшов і привітався з кожним з нас, а в кінці з кожним попрощався. Він був дуже радісний та привітний.

 

Він розповів вам, що невдовзі вийде енцикліка про віру. Бенедикт XVI працював над нею, а Франциск завершить. Вас це здивувало?

Ні! Ми чули про те, що Бенедикт XVI працював над енциклікою про віру, і відповідно, за таких умов, Папа Франциск мав би її підписати і поставити свою печатку. Для мене це природно.

 

Післясинодальна рада працювала над Апостольським закликом після Синоду для Нової Євангелізації 2012 року, але тепер це завдання перебрав на себе Папа Франциск, і кажуть, що він напише текст, в якому поставить питання у ширші рамки "євангелізації загалом", в які включить рекомендації Синоду.  

Я вважаю, що таким чином буде ефективніше. Відчуваю, що зараз ми потребуємо чути його думки на цю тему; уся Церква хоче їх чути. Він надає Церкві певний напрям, і ми хочемо, щоб усе решта йшло вздовж цієї лінії. Я б дійсно хотів, щоб це питання розглядалось з його токи зору.

 

Отже, Ви щасливі від того, що він взявся за Заклик таким чином.

Так, я дуже щасливий. Вважаю, що так буде змістовніше, і пастирська праця Церкви буде більш координованою. Це не буде просто ще один документ; це буде документ Папи Франциска з його особистістю, з його особистим дотиком, з його настановами. Для людей це буде захопленням. Тому я щасливий, що він це робить. З нетерпінням чекаю на цей документ. Спочатку буде енцикліка про віру, а Заклик, швидше за все, буде опублікований на завершення року.

 

У своїй письмовій промові Папа Франциск передбачає "подальший розвиток" Синоду Єпископів, щоб "сприяти ще більшому діалогу і співпраці між єпископами, та між ними і єпископом Риму".

 Я думаю, що це ще одна річ, над якою ми повинні роздумати. Синоду Єпископів зараз майже 50 років, і, можливо, настав час роздумати, оцінити, побачити чого він досягнув і як зробити його більш ефективним. Я вважаю, що Другий Ватиканський Собор хотів, щоб Синод був свого роду його продовженням, інструментом, який би підтримував дух Собору, а також методом Собору, з колегіальністю і т.д.

Синод працював, без сумніву; і секретаріат намагався його вдосконалювати. Були представлені зміни, але, можливо, настав час оцінювати далі і подивитись, як зробити його ефективнішим.

 

На тій зустрічі 13 червня Папа Франциск також говорив про те, що питання подружжя, молодих людей, що живуть разом без шлюбу і т. ін. є ще одним важливим питанням для Церкви. Він казав, що буде радитись із вісьмома кардиналами-радниками про те, як найкраще підійти до цього питання: чи через Синод, чи якось інакше. Чи, на Вашу думку, ця тема є гарячою темою?

На минулому синоді цю тему також піднімали. Єпископи говорили про неї в групових дискусіях, а також неформально під час перерв на каву. Це душпастирське питання, на яке слід звернути увагу. Я знаю, що воно турбує багатьох єпископів.

 

Ви говорите про питання розлучених та поновно вінчаних?

Так, питання розлучених та поновно вінчаних, і як його вирішувати. І якою тут є пастирська опіка? В багатьох країнах сьогодні це дуже важливе питання, у Індії ще наразі не так, хоча вже є і такі випадки.

Я тішуся, що Папа думає про ці речі, що він не вважає це «закритим питанням». Я був приємно здивований, коли він згадав про нього. Це душпастирська проблема, яку не можна відкладати. Тут задіяні людські життя, їх духовність, віра, церковне життя. Тому питання стоїть так: Як нам давати з цим раду? Як би наш Господь давав цьому раду?

 

Чи є якісь інші питання, до яких Ви б хотіли звернутись найближчими роками?

Мабуть, колегіальність і Примат. Думаю, що сьогодні важливо, що існує певний вільний потік між центром і помісними Церквами. На мою думку, ми стали занадто централізовані. Тому треба подумати про те, як зробити Церкву більш ефективною, як зробити так, щоб Церква була Церквою.

Папа Іван Павло ІІ у енцикліці про екуменізм підняв питання, як можна у різний спосіб застосовувати примат. Можливо, настав час для нас звернутися до цього питання. Можливо, ми не знайдемо рішення, але важливо почати думати про це. Це допоможе екуменізму, але також і внутрішній структурі Церкви.

За матеріалами Vatican Insider