Кардинал Паролін про завдання і виклики Папської дипломатії (ч.2)
  • Чтв, 29/12/2016 - 15:55

Разом з кардиналом П’єтро Пароліном, Державним Секретарем Святого Престолу, продовжуємо роздумувати про завдання, які стоять перед дипломатичною службою Апостольської Столиці в так званому пост-глобальному суспільстві. Очільник ватиканської дипломатії звертає увагу на те, що актуальний контекст міжнародних стосунків породжує різноманітні відповіді, які, іноді, настільки незгідні одні з одними, що спонукають, радше, до бездіяльності, одностороннього підходу чи до призвичаєння, яке знечулює дух і стає на перешкоді пошукам новизни.

Отож, виникає запитання щодо ефективності засобів, запропонованих міжнародним правом, у рамках яких і вибудовується дипломатична діяльність, як також оцінюється дотримання міжнародної законності. Цей контекст не є чужим для Святого Престолу, коли він діє як суб’єкт і між суб’єктами міжнародного права, намагаючись підтримувати зусилля, пригадувати обов’язки та діяти на користь пристосування дипломатичної діяльності до пост-глобального виміру.

Яка ж мета цього всього? По-перше, давати свідчення. Про це Папа Франциск говорив, представляючи завдання, які стоять перед папськими представниками – Апостольськими Нунціями: «Не йдеться про низькі стратегії збирання інформації та маніпулювання дійсністю або особами, але про наставлення, притаманне людині, яка є не лише кар’єрним дипломатом, ні просто засобом Петрового дбання, але також пастирем, наділеним внутрішньою здатністю свідчити Ісуса Христа».

Це пояснює причини того, чому Святий Престол має своїх дипломатичних представників, акредитованих у 179 країнах світу та при 31 міжурядовій інституції. Апостольські нунціатури та Постійні представництва, залишаючись засобом свідчення, повноправно входять у всесвітнє управління, суттєвим аспектом якого є дипломатична діяльність. Для Апостольської Столиці це означає також приймати дипломатів, яких надсилають країни та міжнародні організації не лише як знак взаємності, але й з огляду на природу Церкви. Таким чином, завдяки дипломатії, встановлюється постійний діалог, спрямований на те, щоб різноманітність, також і релігійна, знаходила точки дотику для будування приязних стосунків.

І якщо завдання дбати про повне сопричастя між місцевими Церквами та Римським Архиєреєм, суттєве для діяльності цих Церков, є очевидним, то варто зауважити, що й діалог між країнами, зокрема, в найважчих ситуаціях, також позначений діяльністю папської дипломатії. Таким чином, дипломатична діяльність стає засобом для того, аби слідкувати за міжнародним життям, брати в ньому участь і впливати на нього, маючи перед собою загальну місію Церкви та очікування світу, які полягають в прагненні миру, справедливості та спільного добра. Отож, мова йде про церковну діяльність, в якій турбота Єпископа Риму про місцеві Церкви поєднується із бажанням Церкви творити тісні стосунки з різними спільнотами людей і різними народами.

Як зауважує кардинал Паролін, Папська дипломатія не є застарілою діяльністю, що вже втратила актуальність задля зміни причин, які її характеризували протягом сторіч, ані залишком світського аспекту папства, зайвим у виконанні релігійної місії Церкви. Вона не належить до нетипового виміру міжнародних стосунків і не є якимось привілеєм. Це підтверджує той факт, що стосунки Папського представника з державами та міжурядовими організаціями керуються виключно міжнародним правом. Мова йде про рівноправну участь в житті міжнародної спільноти.

На сучасному етапі ця участь, зокрема, спрямована на дбання про мирні стосунки між державами, тому й зараховується до засобів, якими Церква старається здійснювати свою мету, якою є спасіння душ та звіщення Доброї Новини між народами. Тож якщо дипломатична діяльність є місцем поєднання різних інтересів та пошуків спільних відповідей, Святий Престол діє також на і користь підтримки й розвитку навіть найменших ознак згоди між державами, маючи перед собою добро всього людського роду.

У дійсності, дипломатична діяльність Апостольської Столиці послідовно відповідає на вимоги гармонії між народами та шукання свободи для Церкви. Прислухаючись до голосів, що звучать у різних сферах цієї діяльності, можна зауважити, що Святий Престол пропонує рішення, які не є дійсними лише для католиків чи для віруючих, але які мають перед собою людину, її права та свободу. І він чинить це усвідомлено.

ЧАСТИНА 1