Катехиза про чесноту любові
  • Пон, 01/04/2013 - 22:40

Любов Бога – це одночасно джерело, основа і остаточна ціль всієї дійсності. Любов Божа – це першооснова Всесвіту, серце і першопринцип життя всього що існує. Сам Бог – Любов (див. 1 Ів 4, 16). Любов – ключова характеристика Його сутності, силою якої Він покликав до життя людину й все своє створіння і супроводжує їх на шляху до вічності.

Любов як чеснота – це наше природне прагнення до повноти життя – життя з Богом, це все наше життя, як автентична і цілісна відповідь на життєдайну і спасаючу Любов Бога, об’явлену в Ісусі Христі. Любов – це чеснота, що народжується з віри і є даром божественної любові, якою ми стаємо новим створінням у Христі (див. Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», № 843). Стаючи новим створінням у Христі, ми об’являємо внутрішнє перетворення і обожествлення у Воскреслому через якісно нову поведінку стосовно всього Всесвіту.

Чеснотою любові ми партиципуємо у любові Бога і житті Пресвятої Трійці. «Якщо бачиш любов, бачиш Пресвяту Трійцю», – говорив св. Августин (De Trinitate, VIII, 8, 12: CCL 50, 287). Чеснота любові є ознакою того, що ми живемо з Богом (що ми не мертві), що виражається у свідченні Божої любові стосовно наших ближніх і всього створіння Божого.

Моральна катехиза «Життя у Христі», посилаючись на св. Максима Ісповідника, навчає про те, що завдяки дару Божої любові людина-мікрокосмос через чеснотливе життя стає космічним літургом і виконує роль посередника між Богом і Всесвітом (див. № 131).

«Віруючий, наділений даром божественної любові, любить у Бозі людей і все створіння» – навчає нас Катехизм «Христос – наша Пасха» (№ 847). Іншими словами, наша любов до Бога актуалізується через любов до наших ближніх і всього створеного Богом світу. Мова не йде про те, щоб поставити ближнього, певну створену річ, істоту чи природу на місце Бога, але про те, щоб відкрити своє серце перед Святим Духом і дати запалити його, щоб побачити всю створену дійсність з Божої перспективи, щоб побачити в створених істотах відображення Бога і любити через них Бога за прикладом святого Франциска з Асизу (див. Гімн Створінню).

Високі гори, широкі моря, велич зоряного неба, тиша одинокої долини, дзюркотіння джерела, пташиний щебет, шарм троянди на неповторна краса польової квітки … – все це тільки ехо і відблиск божественної краси. Вся створена Богом природа – це ікона, яка виражає Його велич і любов, пробуджує у нас почуття любові до Бога і бажання шани та прослави.

Любов є неповною і недосконалою якщо з неї виключити аспект автентичної любові до природи як до створіння Божого, цінність якого вимірюється не лиш з огляду на користь для людини, але й даром життєдайної любові Божої, яка дає буття кожній істоті. «Любов до невидимого та всюдиприсущого Бога конкретизується і підтверджується у ставленні людини до видимих Божих створінь», – навчає Катехизм УГКЦ «Христос наша Пасха» (№ 996). Суттєвим елементом любові людини до свого Творця і Спасителя є відповідальне ставлення до Його створіння, яке уприсутнюється у нашому повсякденному житті завдяки солідарній та справедливій поведінці, орієнтованій на об’єктивну ієрархію цінностей, закладеній Творцем світу.

Любов до Бога є всебічно дієвою і проявляється також у безлічі діл милосердя стосовно створіння, починаючи від мудрого самообмеження і відмови від зайвих речей, і аж до бережливого використання природних ресурсів, зменшення марних витрат води, тепла, електроструму та багато ін.

Наша милосердна любов є особливо необхідною там, де порушений Божий порядок, де життя знаходиться в небезпеці, де наявними є різного роду порушення заповідей справедливості. Милосердна любов є особливо запитаною у критичній ситуації, в якій знаходиться все Боже створіння – природа, що подібна сьогодні на біблійного персонажа, на якого напали розбійники обдерли, побили і залишили напівмертвого (див. Лк 10, 30), свідченням чого є сучасна екологічна криза, симптоми якої проявляються у егоїстичному та споживацькому ставленні до навколишнього середовища як виключно до матерії чи предмету для використання, що веде деградації, виснаження, спустошення природи зі згубними наслідками для всього створіння, а також загрожує здоров’ю та життю мільярдів людей.

Чесноті любові суперечить кожен злий вчинок проти ближніх і оточуючої нас природи. Особливо у протиріччі до любові є гріх, суть якого полягає передусім у тому, що людина відмежовується від свого життєдайного джерела – від дару Божої любові, яку ми покликані прийняти і жити нею, виявляючи вчинками відповідальної та милосердної любові всього нашого життя.

Смертельно небезпечною для любові є байдужість, оскільки байдужа людина ігнорує будь-яку можливість чинити добро й уприсутнювати Божу спасаючу дійсність для своїх ближніх і всього створіння.

До важких гріхів проти Божої любові належить руйнування створеного Богом світу, що призводить до глобальної екологічної кризи з катастрофічними наслідками для всього людства. Церква зараховує екологічний гріх до гріхів, що кричать до Неба, до когорти яких належить навмисне вбивство людини й інші вагомі злочини проти Життя і порушення справедливості.

Оскільки людина є невід’ємною частиною організму Божого створіння, то, відповідно, Церква навчає, що, завдаючи шкоди природі і руйнуючи її, людина грішить не лише стосовно створіння, але й стосовно самої себе, своїх ближніх та Бога (див. Катехизм «Христос – наша Пасха», № 995). Цей гріх розцінюється як важкий злочин проти життя людей, які стають жертвами екологічної кризи вже сьогодні, так і життя тих, які ще не народилися, тобто майбутніх поколінь, які в рівній з нами мірі мають право на чисте і безпечне довкілля і всі ті дари, що їх дарує нам у створінні силою своєї безмежної любові Господь.

Завдяки життєдайній і спасаючій любові Бога, Який завжди знову дає нам шанс для навернення, маємо чудову нагоду зупинитися; переосмислити свою божественну природу і сутність покликання; цілісність своєї віри, автентичність якої підтверджується через життя та вчинки відповідальної та милосердної любові. Божа жертвенна любов має характер дару спасіння. Приймімо цей найбільший дар нашого Творця і Спасителя, давши себе внутрішньо переобразити Воскреслому і бути свідками Божої милосердної і спасаючої любові стосовного своїх ближніх і всього Божого створіння.

Д-р Володимир Шеремета

Бюро УГКЦ з питань екології