Католицька Церква не «змінює парадигму»
  • Нед, 11/02/2018 - 10:31

З того  часу, як Томас Кун популяризував  поняття «зміна парадигми»  у книзі «Структура наукових революцій» (англ. The Structure of Scientific Revolutions) у 1962 році, це поняття викликало найрізноманітніші дискусії  про те, чи порушуються тут ті чи інші тлумачення  нових течій з їх попереднім науковим розумінням.

Така  «зміна парадигми», як «зміна»  чи  «перехід» від космології  Ісаака Ньютона до  Альберта Ейнштейна, або перехід від теорії міазм хвороби до теорії зародків хвороби – не  викликають паликих суперечок.  Проте «зміна парадигми» – це  драматичний, раптовий та несподіваний злам  у  людській свідомості який  веде до нового початку.

Отже, чи існують «зміни парадигм» в Церкві?

Схоже, що ми маємо біблійні докази того, що в першій главі  Послання св. апостола Павла до галатів, де  дуже коротко описує, як він зрозумів дивовижну істину: спасіння, обіцяне народу Ізраїлю в Союзах через Авраама  і Мойсея  поширюється і на поган. Деякі можуть знайти ще одну  «зміну парадигми» у першій главі Євангелія від Івана, в якій Ісус з Назарету визначається як Слово, яке спочатку було з Богом.

Однак Божественне  Одкровення, як це Церква завжди вірила і навчала, закінчилося смертю останнього апостола. Отже, еволюція розуміння Євангеліє  Церкви протягом століть не є «зміною парадигм», або розривами, або радикальними розривами з новими початками; це питання того, що богослови називають розвитком доктрини. І як нас навчав Блаженний Джон Генрі Ньюман, справжній доктринальний розвиток є органічним та тяглий з «вірою, колись даною святим» (Юда 1,3). Католицька Церква не робить розриву: це було випробуване 500 років тому, з катастрофічними результатами для християнського єдності.

Отже, було невдалим те, що кардинал  П'єтро Паролін, державний секретар Святого Престолу, нещодавно охарактеризував  Amoris Laetitia, апостольське повчання Папи Франциска  про шлюб і сім'ю, як «зміну парадигми».

Можливо, кардинал Паролін мав на увазі «зміну парадигми» в якомусь іншому сенсі, ніж Томас Кун (хоча поняття «зміна парадигми»  за  Куном  - загальне розуміння цього терміна). Можливо, кардинал припустив, що  у  Amoris Laetitia йдеться про те, щоб з більшою чутливістю та добротою ставитися до людей, які не брали шлюб у церкві, але  хочуть бути частиною католицької церковної спільноти (гідна пропозиція, хоча, співчуття є нормою у ситуаціях, з якими я знайомий). Кардинал, можливо, не мав на увазі , що Amoris Laetitia - це «зміна парадигми» у сенсі радикального розриву з колишнім католицьким розумінням. Бо Католицька Церква не робить «зміни парадигми» у правдивому значенні даного терміна, і сам Папа наполягав, що Amoris Laetitia не пропонує розриву з усталеними вченнями Церкви про нерозривність шлюбу і того, щоб достойно приймати Святе Причастя.

Однак щось  схоже  до «зміни парадигми» типу Куна  відбувається у тому, як сприймають Amoris Laetitia у  різних місцевих церквах, і це є зло у чистому вигляді. Пастирська імплементація Amoris Laetitia, закріплена  на Мальті, у Німеччині та у Сан-Дієго, зовсім інша, ніж  в Польщі, Феніксі, Філадельфії, Портсмуті, Англії та Едмонтоні (Альберта, Канада). Через це Католицька Церква починає нагадувати англіканську спільноту (яка є сам по собі продукт травматичної «зміни парадигми», за  яку заплатили власними головами  св. Джон Фішер і св. Томас Мор ). Адже  в англіканській Спільноті те що практикується в Англії абсолютно відрізняється від того, що практикують в Нігерії або Уганді.

Цей поділ, аж ніяк не є католицьким. Католицтво означає: один  Бог, одна віра, одне хрещення, та єдність, яка є однією  із чотирьох характерних ознак Церкви. Ця єдність означає, що Церква втілює принцип несуперечності, такий, при якому те що є тяжким гріхом на польській стороні річки Одер не може бути джерелом благодаті на німецькій стороні кордону.

Сьогодні у католицтві щось руйнується, і це не буде зцілено зверненнями до зміни парадигми. У часи перших християн єпископи відверто конфронтували, і  при необхідності, по-братньому виправиляли один одного. Ця практика настільки ж актуальна у теперішній час , як це було за часів святих Кипріана та Августини, не кажучи вже про  часи апостолів Петра і Павла.

Джордж Вайгель

Переклад: Наталія Браєр