У час, коли молитва за Мир в Україні лине в усіх її куточках, в усіх парафіях та різними мовами – католики Маріуполя моляться за нашу державу та за своє місто, прокидаючись ночами від шуму «градів».

Отець Павло Томашевський з Ордену Паулінів ‒  вікарій парафіі Матері Божої Ченстоховської ‒ чує вибухи дуже добре ‒ адже мешкає в приміщенні церкви на лівому березі міста, який знаходиться під постійною загрозою обстрілів.

У парафії  Матері Божої Ченстоховської служать троє священиків з Ордену Паулінів: настоятель – отець Леонард Адушкевич, вікарій – отець Павло Томашевський та отець Марек Ковальський. Пауліни прибули до Маріуполя у 2003 році з Польщі. Тоді придбали приміщення по вулиці Бестужева, 60 – і в ньому влаштували каплицю Матері Божої Ченстоховської – з іконою, яка безцінна для кожного католика – копією «Чорної Мадонни».

У 2007-му році почали будувати санктуарій по проспекту Металургів – недалеко від історичного центру міста.  Після початку АТО роботи призупинили, бо припинилося фінансування спонсорами. Пощастило, що встигли побудувати коробку і парафіяни мають можливість спокійно збиратися на молитву в стінах недобудованого санктуарію. Тут безпечніше, ніж у каплиці на лівому березі та й добиратися більшості вірян зручніше.

 Після початку воєнних дій кількість вірних парафії почала стрімко зменшуватись ‒ люди залишають Маріуполь та перебираються у більш безпечні місця. Торік парафія нараховувала більше сотні людей – 80 з них щотижня відвідували меси, нині до храму приходять не більше 30-ти.

«Молодь залишає Маріуполь, ‒ каже отець Павло, ‒ парафіян молодого віку майже не залишилося».

Бог чує молитви своїх вірних, деяких навіть «гради» минають, розказує отець Павло.

«Нещодавно, коли був обстріл будинків на лівому березі, дочка однієї нашої парафіянки лишалась сама вдома. А «гради» тоді летіли наскрізь ‒ прошивали стіни, розбивали вікна. І лише у неї одної не тріснуло жодного скла».

Під час одного з таких «градів», церква на Бестужева, 60 опинилась в самому його епіцентрі – проте вціліла. Не зазнала жодної шкоди. Так само лишилась неушкодженою й православна церква Київського патріархату, яка знаходиться неподалік.

Про співпрацю з православними КП отець Павло відгукується дуже позитивно.

«Постійно співпрацюємо з отцем Любомиром (священик ПЦКП). Допомагаємо потребуючим одягом і їжею».

Спільно з волонтерами та представниками місцевої влади римсько-католицькі священики організували кухню для 800 військовослужбовців.

І хоча зараз ситуація римсько-католицької спільноти Маріуполя виглядає не досить оптимістично, вірні та священики сподіваються, що у місто повернеться мир, а в санктуарії Матері Божої Ченстоховської завершать оздоблювальні роботи і відсвяткують урочисте відкриття.                                                                                

Католицька спільнота «міста біля моря» – має досить давню історію. Раніше – до радянської окупації – в Маріуполі був Римсько-Католицький костел (на розі вулиць Італійської й Торгової), збудований у 1853-1860 рр. силами та коштом італійської общини, яка, власне, і сформувала кістяк католицької спільноти Маріуполя. Окрім італійців, до парафіян належали також слов’яни – вихідці з австрійських провінцій Адріатичного узбережжя.

Згодом до них долучились поляки, які на кінець XIXст. створили нову потужну одиницю католицької спільноти міста. Згідно з архівними даними за 1913 р., кількість парафіян у Маріуполі становила 1800 осіб.

З настанням радянського часу – почалось нищівне переслідування священиків і вірних, тоді ж було зруйновано святиню - костел Успіння Пресвятої Діви Марії.

Новий етапом життя для католицької общини Маріуполя став заклик по місцевому радіо зібрати всіх вірних на центральній площі міста - січень 1995 р.Стараннями  отця Ярослава Гижицького та учасниці українського підпілля Регіни Долинської.  Спільноту відновили – вона почала збільшуватись.

А через вісім років до Маріуполя прибули отці Пауліни, які й досі опікуються римо-католиками міста.