КІЛЬКА ДУМОК ПІСЛЯ ПАЛОМНИЦТВА СВЯТИМИ МІСЦЯМИ ГРУЗІЇ
  • Пон, 08/10/2018 - 12:30

Наша парафія Святих Кирила і Методія у Крихівцях, яка знаходиться під опікою священиків Згромадження Воплоченого Слова, серед різних напрямків парафіяльної діяльності, має також свій маленький паломницький відділ, тобто ми кілька разів на рік організовуємо різного роду паломництва, як до святих місць в Україні, так і за кордон – до таких місць як Свята Земля (один раз на рік в часі Великого Посту), Рим, Сан Джованні Ротондо, Барі, Венеція, Падова (Італія),  Люрд і Париж (Франція), Фатіма (Португалія), Монсеррат, Барселона (Іспанія), Ченстохова, Краків, Вадовіце (Польща), і нещодавно ми здійснили нашу першу паломницьку подорож до святих місць Грузії. Нас було 48 чоловік і протягом 8 днів ми відвідували різні святі місця цієї особливої країни. Тому маю бажання поділитися з Вами деякими думками після пережитого протягом тижня.

Що ж таке паломництво? Паломництво чи проща – це шлях, подорож, дорога до святих місць, пов’язаних з життям Ісуса Христа, з Богородицею чи святими, до давніх християнських святинь. Осіб, які здійснюють паломництво називають прочанами або паломниками і ця назва походить від лат. слова «palma», з якою історично вірні, які йшли відвідати Єрусалим і зокрема, Гріб Господній, брали на пам’ятку пальмову гілку. Вшанування місць, пов'язаних з Христом та християнством – це є одна з цілей того, хто вирушає у паломництво. Мета паломництва – утвердитися у вірі в Господа Ісуса Христа, у Його Божество, просити в Господа ласку прощення власних гріхів, молитися за своїх рідних і близьких, за Батьківщину, за мир у світі та в Україні. Мета паломництва – стати кращим, добрішим, зробити переоцінку цінностей у житті і подумати над тим, що я маю зробити, щоб стати кращим. Паломництва – це один із засобів, які практикує Церква від перших років її існування для осягнення певної цілі, яку можна стисло окреслити словами Божої Заповіді: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю» і «Люби ближнього твого, як себе самого» (пор. Мт 22,37-39). Паломництво включає в себе іспит сумління свого життя, Святу Сповідь і Святе Причастя, участь у богослужіннях, відвідування святих місць і збагачення інформацією про них. Ми часто додаємо також і культурну програму.

Паломництво – це школа християнських чеснот. Цей час є особливим для кожної людини, яка прагне вдосконалюватися, ставати кращою. Дуже непросто є жити разом протягом тижня чи двох. Це гарна нагода перевірити себе на витривалість, стриманість, любов до ближнього, що особливо проявляється у сприйнятті інших паломників. Саме тут видно, чи ми є терпеливими – чи я вмію терпеливо зносити хиби інших, сприймати іншу думку чи спосіб мислення моїх ближніх, їхню поведінку, а чи може я їх постійно критикую, в думках чи словесно? Паломництво показує мені, чи я є гордим і самовпевненим чи покірним: це видно у часі коли спільно молимося, коли стоїмо в чергах до храмів чи на кордоні, чи в аеропорті. Чи я найперше думаю за себе чи за моїх ближніх? Хитрість людська тут проявляється легко і важливо себе стримувати і контролювати. У паломництві видно, чи я здатний слухати керівника і підлаштовуватися до всіх членів групи в той момент, коли мені щось не подобається чи, можливо, не співпадає з моїми смаками. Всі, що беруть участь у  паломництві згоджуються на те, що щось може піти не по плану і тут, як відповідь, мені пригадуються дуже гарні слова молитви про душевний спокій: «Господи, дай мені зустріти з душевним спокоєм усе, що принесе мені нинішній день. Дай мені цілковито здатись на Твою святу волю. Веди мене Господи в кожній хвилині цього дня та підтримуй мене в усьому. Усі вісті, які б я дістав сьогодні, навчи мене їх прийняти зі спокійною душею та твердим переконанням, що в усьому проявляється Твоя свята воля, Господи Боже мій. В уciх ділах i словах керуй моїми думками. В усіх непередбачених випадках не дай мені, Господи, забути, що це Ти їх послав. Навчи мене просто й розсудливо ставитись до всіх людей, нікого не ображаючи aнi засмучуючи. В yciх ділах i словах моїх керуй моїми думками. Господи, дай мені силу сьогодні витримати в доброму. Кеpyй моєю волею i навчи мене молитись, вірити, сподіватись, витримувати, прощати i любити. Нехай буде воля Твоя, Господи, наді мною! Амінь!»

Що ж варто знати про країну Грузію? Ця країна багата на численні християнські та культурні національні пам’ятки. Якщо хтось звик їздити по святинях Європи чи Святої Землі, то, звичайно, тут потрібно себе налаштувати трішки в іншу сторону – ця країна має свої особливості як у побуті, так і в церковному вимірі. Грузія розташована в Східній Європі на Кавказі і межує з Туреччиною, Вірменією, Росією та Азербайджаном. Прапором Грузії є біле тло, на якому видніється один великий червоний хрест і чотири маленьких у кожному кутку великого, що говорить про її міцні християнські коріння. Столицею Грузії є місто Тбілісі, а давньою столицею було місто Мцхета. Населення країни станом на 2018 рік становить приблизно 3,8 млн. жителів. Великими містами, які ми мали нагоду відвідати є Тбілісі, столиця і найбільше місто країни, Батумі – найбільший морський курорт, Кутаїсі – найбільше місто Західної Грузії та резиденція Парламенту, міста Боржомі та Сігнагі. Кожна країна і місто є цікавими, тому насамперед важливим є себе налаштувати на пізнання чогось нового, а не на речі, які не відповідають моїм сподіванням чи ідеї.

Які місця ми відвідали у Грузії?

         Першим місцем нашого приземлення у Грузії було місто Батумі. Ми служили Святу Літургію у Римо-католицькому Храмі Святого Духа. Також ми мали гарну нагоду скупатися в Чорному Морі, пройтися чудовою Набережною, яку відвідують численні туристи. Саме в цій, дуже розвинутій частині міста, можна піднятися на Вежу «Алфавіт», яка має висоту 130 метрів і з неї видно все місто, можна оглянути неоднозначну статую Ніно та Алі, яка приваблює всіх туристів, пройтися узбережжям моря. Недалеко від Набережної є також пам’ятники Тарасу Шевченко і Лесі Українці.

         Наступного дня ми переїхали до регіону Самегрело, адміністративним центром якого вважається місто Зугдіді. Відвідали Хопський  монастир Успіння Пресвятої Богородиці, колишню резиденцію та усипальню католикосів Західної Грузії. Відвідали місто Зугдіді, де є великий палац мегрельських князів Дадіані, в якому зберігається Риза Богородиці і мощі св. Георгія. Тут же є і Собор Влахернської Ікони Богородиці.  

         Відтак ми переїхали в регіон Імереті. Ми поселилися у місті Кутаїсі, тут ми відвідали Колхидський Фонтан та будинок Парламенту Грузії. Це друге за розміром місто в Грузії та столиця історичної області Імеретії. З 2012 року в цьому місті розташовані уряд та парламент Грузії. Тут, у римо-католицькому храмі ми попросили дозволу відслужити Святу Літургію і мали гарну нагоду молитися разом.

         Неподалік Кутаїсі ми відвідали Храм Баграті (Х-ХІ ст.) – храм Успіння Пресвятої Богородиці (катедральний собор) і Монастир Гелаті (ХІІ-ХІІІ ст.), який включає в себе 3 храми: у центрі комплексу розташований головний і найбільший храм монастиря - собор на честь Різдва Пресвятої Богоматері; зі східного боку від нього храм Миколая Чудотворця, з західної - найменший храм святого Георгія Побідоносця. До складу монастирського комплексу входять також кам'яна дзвіниця біля центрального храму та будівля академії, від якої уціліли лише зовнішні стіни. Також ми відвідали монастир Моцамета (ХІ ст.) – монастир святих Давида і Костянтина, які відмовилися прийняти іслам і потерпіли смерть. В храмі монастиря знаходяться мощі святих.

         Тбілісі – столиця Грузії і найбільше місто країни. Назва «Тбілісі» походить від слова «тбілі» - теплий. В місті є три католицьких храми та багато православних. У соборі Святих Петра і Павла ми кожного дня нашого служили Святу Літургію. Відвідували величавий храм Пресвятої Тройці (Цмінда Самеба) – найбільший храм країни та Собор Сіоні (ХІІ ст.), який до 2006 року був катедральним Собором Грузії. Він названий на честь Успенського Собору на Сіонській горі в Єрусалимі і саме в цьому соборі зберігається хрест св. Ніни.

         Відвідали також місто-фортецю Сігнагі, яке розташована на високому пагорбі в центрі Алазанської долини. Відвідали Кахетію та Алазанську Долину. Тут же монастирський комплекс Ніноцмінда, церкву св. Ніно, монастир Бодбе, де покоїться свята рівноапостольна Ніна, просвітителька Грузії;  Мцхету – давню столицю Грузії і там Монастир святої Ніни Самтавро з численними мощами святих та чудотворною іконою Іверської Божої Матері, з могилами святих царів Міріана та Нани та Собор Светіцховелі (ХІ ст.), що в перекладі з грузинської означає «животворящий хрест».

         Про цей Собор варто знати, що він належить до хрестокупольних храмів, прикрашений багатьма рельєфами, зведений архітектором Арсукіідзе на місці колишньої церкви IV століття. Цей храм є Катедрою Католікоса – Патріарха Грузії. Згідно свідчень хронік Грузії, під фундаментом цього храму зберігається священна реліквія — хітон Господній. В них розповідається, що частина юдеїв після зруйнування Навуходоносором Єрусалиму поселилася на території сучасної Грузії і переважно у м. Мцхета. Тридцять років пізніше, після того, як грузинські євреї дізналися про народження Ісуса Христа, первосвященик Анна направив до них посланця з проханням прийти в Єрусалим. Вони послали двох праведних чоловіків:  верховного рабина Еліоса і Лонгіна Карснійського. Мандрівники прибули до Єрусалиму під час розп’яття Христа, коли розпинаючі ділили Його ризи і кидали жереб за хітон. Божим Промислом хітон Ісуса дістався посланцям з Грузії. Еліос, після прибуття до Грузії, передав хітон своїй сестрі – благочестивій дівчині Сидонії, яка, вклавши його в свої обійми, тут же померла, вражена звісткою про розп’яття Спасителя і присутність на цьому лиходійстві, всупереч заповіту матері, свого брата. Еліос ревно помолився Богу, і земля поглинула померлу разом з хітоном. Над цим місцем виросло кипарисове дерево. Після проголошення християнства державною релігією (326 рік) святий Міріан – ще за життя святої Ніни – наказав зрізати це дерево і збудувати на цьому місці храм «Светі-Цховелі». Частину кипариса застосували для будівництва храму, а з частини, що залишилася, зробили хрести. Один з таких хрестів і понині дбайливо зберігається в Мцхетському соборі. Собор випробував на собі всю сумну історію багатостраждальної Грузії. Після нашестя Тамерлана храм було обернуто в руїни, але в XV столітті відновлений за старим планом  грузинським царем Олександром. Згідно положенню Грузинської Православної Церкви, інтронізація Католікоса-Патріарха здійснюється  тільки в соборі «Светі-Цховелі».

         Відвідали монастир Джварі – найбільш відома грузинська пам’ятка та візитівка країни. Колись тут був цілий монастир, але зараз залишився один-єдиний храм Воздвиження Хреста Господнього з VII століття. Він стоїть на горі на лівому березі Арагві і добре видно практично з будь-якої точки Мцхети. Від храму видно саме місто Мцхети і навколишні долини. Вважається, що на цьому місці після хрещення Грузії свята Ніно та цар Міріан встановили хрест, і саме слово «Джварі» означає хрест.

         Ми відвідували численні монастирі та храми, які своїми початками сягають перших століть християнства. Вперше відвідавши Грузіїї і всі ці монастирі, дуже легко можна помилитися, переплутавши одні з одними. Напевно паломник, який вже декілька разів матиме нагоду відвідати Грузію з її храмами та монастирями, зуміє легше впорядкувати у своїй голові ті численні релігійні пам’ятки. А в мене поки що є страх помилитися чи щось переплутати у справі розташування тих чи інших святинь. Кожного дня стараюся відтворювати в пам’яті відвідані пам’ятки.

Грузинська Церква: декілька штрихів з історії.

         Початками Грузинської Церкви вважається той момент, коли після Зіслання Святого Духа Апостол Андрій Первозванний відправився з іконою Божої Матері на територію Грузії (тодішньої Іверії). Іншими апостолами цієї землі були Симон Кананіт та св. Матей, який і був похований поблизу сучасного Батумі. В апостольські часи на території сучасної Грузії існували дві грузинські держави: східньо-грузинське-Картлі (по-грецьки Іберія) та західно-грузинське Егріси (по-грецьки Колхіда). Апостол Андрій проповідував як в Східній, так і в Західній Грузії. Офіційне хрещення грузин відбулося на початку IV століття завдяки праці святої рівноапостольної Ніни, яка походила з Кападокії. Вона мала сон, в якому з’явилася Богородиця і вручила хрест з виноградних  лоз. Наказала їй йти в Іверію та проповідувати Євангеліє. Прокинувшись, свята Ніна поцілувала чудом отриманий хрест і перев’язала його своїм волоссям. Прибувши до Грузії, вона своїм чеснотливим життям навернула багатьох. У 326 році християнство було проголошене державною релігією. Цар побудував храм в ім’я Спаса в столиці держави – Мцхете і за порадою святої Ніни відправив послів до імператора Костянтина Великого, просячи прислати єпископа і духовенство. Присланий святим Костянтином єпископ Йоан і грецькі священики продовжили навернення грузин. Близько 440 року вперше було перекладено грузинською мовою Святе Письмо Нового Завіту. В історії грузинської Церкви були численні мученики, які відмовилися зневажати ікони і за це віддали своє життя. Патріарх Грузії носить ім’я Католікос. У 1989 році існуючу з V століття Грузинську автокефальну церкву підтвердив Вселенський Патріархат, надаючи їй статус Автокефалії. Початки чернецтва у країні належать 13 сирійським преподобним отцям на чолі з преподобним Йоаном Зедазнійським, яких з Антіохії у 6 столітті прислав Симеон Стовпник, щоб євангелізувати Грузію.  Вони утворювали монастирі – осередки духовності для всіх жителів.

         На території Грузії, згідно даних взятих з інтернету, є 15 єпархій, близько 280 парафій, 13 чоловічих монастирів та 9 жіночих. Екс-президент Грузії Едуард Шеварнадзе, наприклад,  публічно прийняв хрещення у 1992 році, щоб підкреслити роль, яку ГПЦ може і повинна відігравати у суспільному житті. Католікосом Патріархом Грузії на даний час є Ілля ІІ.

Фінансове питання для здійснення паломництва. У справі кожного паломництва неабияку роль відіграють гроші. Багато-хто хотів би поїхати у різні паломництва, але не мають фінансової можливості. Жодна людина на землі не може все і відразу, але, коли людина робить у житті певні добрі плани, то Господь поблагословить і вона зуміє знайти вихід із ситуації. Знаю багато людей, які роками відкладають щомісяця по трошки грошей, щоб здійснити якесь паломництво, є люди, які шукають ту чи іншу роботу, щоб могти підзаробити якусь копійку, щоб поїхати в ті чи інші місця. Так, як багато людей подорожують і знаходять різноманітні способи, щоб прискладати «копійчину», так само є і з паломництвом. Знаю людей, які відмовляються від куріння і алкоголю і ці гроші відкладають на паломництво, знаю молодих людей, які влітку йшли працювати, щоб заробити собі на поїздку. Є діти, які дарують батькам «паломництво», оплачуючи їхні витрати, а є і навпаки (останнє трапляється частіше). Отже, треба мати бажання, планувати і  просити в Господа благословення та підтримки на здійснення того чи іншого паломництва.

Що робити після паломництва? Утвердивши нашу віру, ми повинні відновити життя молитви. Ми повинні свідчити та розказувати іншим, які чуда Господь чинить у житті кожного з нас. Ми повинні старатися любити Господа Бога і щоденно дякувати Йому за всі його дари (життя, батьків, родину, дітей чи онуків, за друзів, за роботу, за життя у благодаті). Ми повинні відновити любов до нашої святої Матері Церкви, у якій ми були охрещені, до якої ми належимо. Ми повинні бути прикладними християнами, не опускати щоденну молитву та недільну Службу Божу, часто приступати до святих Тайн Покаяння та Євхаристії, щоби єднатися з Богом  і цю нашу християнську віру свідчити перед іншими, не соромлячись ні Господа, ані Святої Церкви Христової. 

         Дякую Богові за таку гарну можливість з гарними людьми відбувати таке чудесне паломництво.

о. Йосафат Бойко, ВС