Двадцять п’ять років тому The National Interest опублікував «Кінець історії?» Френсіса Фукуями, у якій стверджується, що ліберальна демократія перемогла всіх своїх суперників і стане єдиною реальною формою політики для усіх народів світу. За твердженнями Фукуями, ознака сутності доброго правління: народовладдя, цивільний контроль над збройними силами, прихильність до громадянських свобод, ринкова економіка і зона вільної торгівлі між країнами. Ці ідеї мали стати гарантами миру і процвітання, виглядало, тільки питанням часу схвалення їх усіма державами.

У той час люди ставили собі питання: чи можуть релігійні та культурні відмінності стати на перешкоді глобальному тріумфу ліберальної демократії. Адже лібералізм не узгоджується з фундаментальними правилами всіх світових цивілізацій. Семюель Гантінґтон стверджував, що було б недалекоглядно вважати, що західні традиції прав і обмежень влади уряду, які вийшли з християнської традиції, властиво, із традиції західного християнства, є універсальними. Здоровомислячі люди засудили тоді Гантінґтона як невігласа. Але, двадцять п’ять років після цього, Гантінґтон виявися правим. Ніхто, хто сьогодні спостерігає за світовою політикою не може стверджувати, що ліберальна демократія переможно крокує по земній кулі. 

Сьогодні вже лунають голоси, які стверджують, що ліберальна демократія втратить позиції навіть у себе вдома – на Заході. Політологи Роберто Стефан Фоа і Яша Монк у своїй спільній статті у Journal of Democracy пишуть про доволі дивні тенденції серед західної молоді. Молоді часто відкидають традиції своїх попередників, у цьому нема нічого дивного. Проте, те що відкидає сучасна західна молодь – це сама традиція лібералізму. 

 […] Сьогодні більше двох третин молодих американців стверджують, що демократичність уряду не є для них вирішальним фактором у виборі місця проживання. 

Згідно з Фоа і Монком ці показники не відображають зростаючу байдужість молодих людей до ліберальної демократії, але зростання опозиції до неї. В соціальних опитуваннях молодь усе частіше висловлюється на користь авторитаризму, особливо багата молодь. Приголомшливо, але 35% молодих багатих американців вважає, що було б добре, як би армія взяла владу в країні в свої руки. Це глибока зміна у порівнянні з попередніми поколіннями, коли заможні громадяни частіше від людей з низькими доходами вважали що інститут демократії необхідно захищати. 

Демократія і свобода – це не одне і теж. Натовп може проголосувати проти свободи. Можливо саме тому молоді американці з підозрою ставляться до голосів більшості, але й надалі є прихильниками громадянських прав? Але й така постановка питання виглядає сумнівно. Дослідження показують що молоді американці інакше дивляться на громадянські права, як, для прикладу, свобода слова, аніж їхні батьки. Тільки 32% молоді вважає що громадянські права є абсолютною необхідністю.

[…] Лібералізм часто розуміється, як пропозиція ряду абстрактних принципів. Такий підхід спонукав Фукуяму думати, що лібералізм може бути легко експортований в інші культури. І це переконання формувало більшу частину американської зовнішньої політики протягом останніх десятиліть. Але це розуміння не є зовсім правильним. 

[…] Лібералізм, і особливо американський лібералізм є традицією, обмеженою прецедентом історичного часу і політичної культури. Батьки-засновники США були діячами Просвітництва, вони хотіли відновити традиційні права англійців, повернутися назад до Великої хартії вольностей, враховуючи історичний досвід. Американська концепція свободи віросповідання, наприклад, перебуває під глибоким впливом історичного досвіду англійської громадянської війни і Славної революції, а також того розуміння релігії, яке утвердилось у прикордонному, колоніальному суспільстві. І саме це пояснює, чому це розуміння так сильно відрізняється від своєї двохрідної сестри – французької доктрини секуляності. 

Американська культура змінюється. Наші традиції, втому числі й політичні, вже не такі популярні в нашому часі, але відкинувши їх ми можемо скотитися до авторитаризму. І, як мені здається, саме в цьому суть статті Фоа і Монка. Проте, автори вирізняють авторитаризм Дональда Трампа і цей авторитаризм легко розпізнати у Трамповій фразі (Я це можу сам змінити), але вони повністю ігнорують лівий авторитаризм. Американські студенти все частіше виступають проти свободи слова, принаймні, щодо деяких точок зору, наполягаючи на закритті рота мовцям, з точкою зору, яких вони незгідні, і це часто стається із допомогою адміністраторів та викладачів. Це саме відбувається із лівацькими нападами на свободу віросповідання, як для прикладу, спроба заставити монахинь покривати протизаплідні засоби своїх співробітників, або спроби скасувати безподатковий статус релігійних шкіл. Які не підтримують одностатеві «шлюби». 

Текст Фоа і Монка тривожить. Якщо вони правильно ідентифікують тенденції, то Захід і США переходять до політичних трансформацій, цілком відмінних від усього що ми спостерігали протягом минули поколінь…

Марк Л. Мовсесян