Київський прайд, як частина українського карґо-культу
  • Втр, 20/06/2017 - 00:03

Українське суспільство не перестає вражати своєю неспроможністю зрозуміти те, що Захід зробило успішним. Порівняно часто можна наткнутися на людей, які переконані що досить зімітувати в Україні західні форми, не наповнивши їх західним же ж сенсом і в Україні відразу ж з’явиться західний стандарт життя. Може не відразу як в Америці чи Великій Британії, але, принаймні, як в поляків чи угорців.

На жаль, ця віра й імітація західних форм в Україні це ніщо інше, як дикунський карґо-культ. Прикладом такого культу стали дикуни одного з островів у Тихому океані, який у часі ІІ світової війни виконував функції американського аеродрому. Американські вояки ділились із тубільцями різними благами цивілізації – сірниками, консервами, шоколадками… Закінчилась війна, американці відлетіли, тубільці залишились самі. Вони з ліан з горем пополам сплели сякі-такі макети літаків, підтримували у досконалій чистоті, покинуті приміщення аеродрому й очікували що ось-ось білі посланці богів принесуть свої блага, з якими вони зникли в небі. І коли антропологи висадились уже наприкінці ХХ ст. на острові, вступили з дикунами у контакт, то виявили цей чудернацький культ, адепти якого ніяк не могли розуміти чому з ліанових «літаків» не з’являються білі посланці богів.

Частиною цього карґо-культу наших палких шанувальників Заходу є і обов’язковий ритуал: ґей-прайди. Вони може не підуть в процесії, де танцюють бородаті «жінки», але будуть з піною на устах боронити цього «святого права» на боротьбу ЛГБТ-активістів за міфічні «права», бо для них права людини понад усе. Усе ніби правильно, дійсно, секулярний Захід, особливо лівацька його частина, просто таки помішаний на культі прав людини. Але саме тут і починається справжнісінький карґо-культ. Адже, обґрунтувати реальність існування прав людини переконливо вони не здатні.

Просто тому, що фундаментальні документи, з яких у модерний час ведуть свій родовід права людини: Декларація незалежності США та Декларація прав людини і громадянина (Франція) містять єдине обґрунтування таких прав: існування Творця, Його волі й позитивного Об’явлення. Загальна Декларація прав людини ООН, на яку часто покликаються є не більше, ніж конвенціональний документ, опертий на самоволі держав, які входять в цю організацію, авторитет якої в теперішньому часі на рівні плінтуса, якщо не нижче.

Для більшості людей Заходу, права людини залишаються чимось само собою зрозумілим не завдячуючи індоктринації, постійному втовкмачуванню в їхні голови цих прав, крикам активістів, зовсім ні. Вони, ці права, залишаються для Заходу само зрозумілими, оскільки на Заході усе ще є доволі сильною християнська присутність та сама цивілізація Заходу, попри усі старання ліваків, усе ще ґрунтується на юдейських та християнських принципах. 

Не дурно мусульманські країни зараз часто заявляють, що права людини – юдео-християнська вигадка.

Спроби ж обґрунтувати права людини, виходячи з її природи, натикаються на безліч інших антропологічних поглядів і викликають тільки ще більший хаос. Спроба частини так званих правозахисників покликатися на закон, насправді є недолугою, оскільки не враховує, що, для прикладу, в Саудівській Аравії цілком законно відрубують голову за атеїзм, а в Китаї цілком законно переслідують за антикомуністичні переконання. Про історичні приклади годі й говорити.

Західне розуміння ж прав людини – прямий наслідок західного християнства. Дотримання ж прав людини на Заході це не просто суспільний договір, це – прямий наслідок християнської культури Заходу. І чим більше культура Заходу вихолощується від християнства, тим частіше права людини порушуються на самому Заході. З іншого боку, добробут Заходу знову ж таки є прямим наслідком його дотримання прав людини та його усе ще християнської культури. Саме тому без християнської культури Україна і надалі залишатиметься неймовірно корумпованої державою із бідним населенням і неймовірними статками людей при владі.

Культура в Україні є вихолощена від християнства, прикрита лишень тонесеньким нальотом християнської обрядовості. І без рехристиянізації зростання рівня життя населення просто не можливе. Без рехристиянізації навіть спроби правдивих реформ просто будуть приречені на те, щоб залишатись гарними побажаннями на білому папері.

о.Орест-Дмитро Вільчинський


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць