Пьотр Джордан Слєвінський OFMCap: священник має право відмовити дати розгрішення. І це може мати місце у таких випадках: по-перше, якщо наявний гріх, на відпущення якого він немає права; по-друге, якщо не виконані умови доброго приготування до пережиття таїнства покаяння, а також не виконані ті умови, які має зробити безпосередньо сам каянник: провести детальний іспит совісті, збудити жаль за гріхи і постановити поправитися чи можливого прийняти надолуження, якби каяльник не хотів таке надолуження приймати.

Чи таке часто трапляється?

З цим деколи бувають проблеми, що є наслідком недоліків в катехизі. Іноді я питаю жінки на сповіді чи вона має жаль за свої гріхи? А вона відповідає, що жаліє за всі крім одного, бо кохає свого хлопця і немає жалю за те. Це є частою проблемою в розумінні жалю за гріхи. Якщо священник в такому випадку скаже, що оскільки вона немає з цього приводу жалю, то нема про що говорити – маємо проблему. В чому має полягати жаль за гріхи? Це не є зневажання себе, а лише усвідомлення того, що мною вчинене перед Богом якесь злого, за яке я каюся. Лише за таких умов каянник це спокійно приймає.

Є люди, в яких виникає проблема з постановою поправи. Таке буває, коли стикаємося з певними гріхами, наприклад, з гріхом наркоманії. Такі люди постійно постановляють виправитися, але не знають, чи виконають цю постанову. Є люди, котрі мають досвід як цей гріх часто їх перемагав. В такому випадку для доброї сповіді достатньо щоб каянник був готовий відкинути спокусу, яка б надійшла на нього в моменті розгрішення. Це є достатнім знаком доброї волі для уділення каянникові розгрішення.

Отець згадував, що є гріхи, які сповідник немає права відпускати

Фактично, каянник попадає в кару церковну за деякі гріхи, і не кожен сповідник має право дати розгрішення. Наприклад, якщо станеться зневаження Пресвятої Євхаристії чи напад на єпископа або папу, тоді на порушника накладається кара відлучення (екскомуніки), що передбачена Апостольською Столицею. Той, хто допустився цього гріха, вчинив злочин, прощення якого є в компетенції лише Апостольського Престолу. В цьому випадку звичайний сповідник немає права уділити розгрішення і мусить писати листа до Ватикану, зрозуміло що без згадування особи. Тоді до сповідника надходить декрет, що дає право на уділення розгрішення, який зазвичай передбачає також накладення певної покути.

Це стосується і гріха відступництва (апостазії), розгрішення за який уділяється єпископом. І це у випадку, якщо мова іде про внутрішню постанову. Якщо ж хтось допустився гріха апостазії публічно, то для одержання розгрішення необхідним є публічне відречення. Публічним вважається відречення, вчинене в присутності щонайменше двох свідків.

Те ж саме стосується гріха аборту. Розгрішення за цей гріх уділяється єпископом, який в свою чергу делегує ці повноваження священникам-пенітерціарам, деканам та віце-деканам. Також крім них, в єпархіях є ще й місця, звичайні санктуарії, які мають постійні повноваження на відпущення цього гріха. Так само члени жебручих орденів мають право на уділення розгрішення від гріха аборту, і що важливо, такі повноваження мають прив’язку до сповідника, а не до місця де вони уділяються. Бувають також випадки, коли розгрішення від гріха аборту може уділити кожен сповідник. Тобто кожен священник має право уділити розгрішення від гріха аборту, але лише за умови якщо це є генеральна сповідь, або щонайменше з цілого року. З нагоди Року Милосердя папа Франциск делегував цю владу кожному сповідникові. Він також дав доручення відправити спеціальних сповідників, які мають владу давати розгрішення від будь-якого гріха.

Отець наводив приклад жінки, котра за все жалує за винятком одного гріха. Чи можна їй дати часткове розгрішення, а з цього одного гріха – ні?

Ні! Проблема полягає в тому, що людина повинна мати жаль за всі гріхи і мати бажання повернутися до Бога. І цей поворот (навернення) мусить мати тотальний характер. Не можна прийняти половину Євангеліє чи тільки одну восьму. Не може бути навернення до Бога лише частинами. Це рішення має поширюватися на всі сфери життя. Це рішення відкриває людині суцільний горизонт, який не матиме реальності, яка б з того горизонту могла б бути вилучена. Я буду реалізувати євангельське життя у всіх сферах, а не в якихось окремих, тобто Бог буде моїм Богом усюди, а не за винятком, наприклад спальні чи роботи.

Olaf Pietek