Коментар Апостола на 19-ту Неділю після Зіслання Святого Духа (2 Кор 11, 31-12, 9)
  • Суб, 18/10/2014 - 22:51

31 Бог і Отець Господа Ісуса, – благословен вовіки! – знає, що я не говорю неправди. 32 В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамащан, щоб мене схопити; 33 та мене спущено віконцем у коші з муру, і я втік з його рук. 1 Чи треба хвалитися? Воно й не личить, але я таки приступлю до видінь та до об’явлення Господа. 2 Я знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, – чи то було в тілі, не знаю, чи то було без тіла, не знаю, Бог знає, – був він узятий аж до третього неба. 3 І знаю, що той чоловік – чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, – 4 був узятий у рай і чув слова несказанні, яких годі людині вимовити. 5 Таким буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами. 6 А коли я захочу хвалитися, я не буду безумний, бо скажу правду; але я стримуюся, щоб про мене хтось не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує. 7 А щоб я не загордів надмірно висотою об’явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився вгору. 8 Я тричі благав Господа ради нього, щоб він від мене відступився, 9 та він сказав мені: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі.» Отож, я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала.

 

Контекст

 

 Друге послання до Коринтян за тематикою можна поділити на три частини:

  1. Розділи 1-7, в яких апостол розкриває велич апостольського служіння;
  2. Розділи 8-9 – заклик до збору пожертв для громади Єрусалиму, як вияв щедрості та милосердя;
  3. Розділи 10-13 –полеміка проти «архи-апостолів» (2 Кор 11, 5), як відповідь на різноманітні обвинувачення.

Різка зміна тематики та повернення до полеміки проти своїх обвинувачувачів, заставили деяких екзегетів припустити, що ця третя частина може бути окремим листом апостола Павла до Коринтян, написаним в часі між Першим і Другим. Можливо, це є той «лист крізь сльози», про який згадується в 2 Кор 2, 4, і який в часах зібрання докупи послань Павла був поставлений на теперішнє місце. Дехто ж припускає, що це зовсім інший лист.

Хоч давні рукописи не підтверджують дані гіпотези, бо не існує тексту Другого послання до Коринтян без чотирьох останніх розділів, та ми бачимо, що переписка Павла з громадою Коринту була багато більшою, ніж два листи. Існувало, наприклад, одне чи кілька послань перед офіційним Першим (див. 1 Кор 5, 9 та 5, 11), також між Першим і Другим (див. 2 Кор 2, 4), а може ще й інші, які були втрачені. Часті проблеми, що виникали в коринтській спільноті, заставляли апостола братися за перо, але за Божим провидінням збереглися лише ті листи, які написані під натхненням Святого Духа і корисні та необхідні для читання не тільки християнам Коринту, але й всім аж до кінця світу, в тому числі нам.

В третій частині послання виділяють теж кілька тематичних фрагментів. Уривок, який ми читаємо цієї неділі, відноситься до так званої «промови нерозумного» (11, 16-12, 10), в якій апостол в іронічному тоні порівнює себе до «архи-апостолів», що збаламутили громаду, очорнюючи та принижуючи Павла, і вихваляючи себе. Він розповідає «немов у безумстві хвалячись» історію про своє походження, своє апостольство, свої труди та терпіння, свої надзвичайні Божі дари і свої слабкості.

 

Структура уривку

 

11,31 – прикликання Бога на свідка правдивості слів;

11,32-33 – розповідь про втечу з Дамаску;

12,1-5 – розповідь про видіння;

12,6-9 – розповідь про «колючку в тіло» та прохання про визволення.

 

Читання тексту

 

11,31. «Бог і Отець Господа Ісуса, – благословен вовіки! – знає, що я не говорю неправди.»

З 16-го вірша 11-го розділу апостол Павло розпочинає «хвалитися», не бачачи в цьому ніякої вартості, на відміну від своїх опонентів. Спочатку своїм походженням, тобто, що він ізраїльтянин, єврей, потомок Авраама, а з 17 по 30 вв. – що він слуга Христовий, приводячи за аргументацію різноманітні терпіння, небезпеки та переслідування, які він переніс.

В 31-му вірші апостол прикликає Бога за свідка. Це формула присяги, яку вживає Павло, щоб додати вагу своїм словам, які він, мабуть, вперше від моменту навернення, говорить не для проповіді Євангелія, а для утвердження свого авторитету, як апостола, розповідаючи про свої заслуги. Але і ця розповідь викликала б у поган і архи-апостолів нерозуміння, адже ж різноманітні терпіння, на їх думку, та й з точки зору багатьох людей, свідчать про немилість Бога чи богів!

Цим реченням Павло утверджує все сказане перед тим, а також підготовлює читача до наступної розповіді.

 

11,32-33. «В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамащан, щоб мене схопити; та мене спущено віконцем у коші з муру, і я втік з його рук.»

Цю історію можемо прочитати в Діяннях 9,23-25, правда, вона там дещо відмінна, а саме: євреї хочуть вбити Павла, тому охороняють місто.

Арета IV був царем Набатейского царства з столицею у м. Петрі з 9 по 40 рр. Він був тестем Ірода Антипи. За те, що Ірод відкинув його доньку, щоб одружитися з Іродіадою, Арета в 36 році розпочинає війну та завдає нищівної поразки Антипі. В конфлікт втручаються римські війська, та звістка про смерть імператора Тиверія зупиняє війну. В часі правління імператора Калігули з 37 по 39/40 рр. Арета отримує контроль над Дамаском.

Скоріше за все, євреї, які хотіли вбити Павла, заручилися підтримкою намісника (букв. «етнарха»), який був офіційним представником царя Арети в Дамаску.

Є різні припущення, для чого тут згадується цей епізод. Дехто вважає, що тут він без причини, або ж це є запізніла думка апостола, про яку він хотів розказати на початку розповіді про переслідування. Все ж попередній вірш заставляє звернути нього особливу увагу. Для апостола це була перша спроба проповідувати Христа, і наслідком стала не слава, а переслідування. Тут він показує свою чергову неміч – свій страх, який заставив його втікати, а не сміливо звіщати Євангеліє.

В римському війську особливо вшановували та нагороджували вінцем «corona muralis» воїна, який при штурмі міста першим вилазив на стіну. Павло ж, навпаки, спуском зі стіни виявляє свою «безчесність».

Крім того, апостол розкриває глибину свого особистого занепаду через служіння Христові, щоб показати контраст висоти піднесення, на яку підіймає його Господь у видінні, про що йдеться в наступних віршах.

 

12,1. «Чи треба хвалитися? Воно й не личить, але я таки приступлю до видінь та до об’явлення Господа.»

Більшість перекладів вибирають стверджувальну, а не питальну форму: «Треба похвалитися. Певно, користі це не приносить».

Якщо хвалитися не приносить користі, то чому Павло продовжує? Читаючи цей текст, ніби відчувається, як апостол з великим зусиллям вичавлює з себе кожну похвалу, кожне терпіння перенесене задля Христа, кожне видіння та об’явлення. Для чого? Для нас. Ні, не для того, щоб і ми хвалилися, а щоб відкрили всю красу духовного життя Павла, величину хреста його апостольського служіння, яке він ніс, всю повноту прийняття волі Божої щодо себе. Хто з нас може своє життя прирівняти до його? Попри те похвала «себе улюбленого» часто злітає з наших уст, і тим більше з радістю та трепетом серця входить у вуха, якщо хтось інший хвалить нас. Якби не потреба відстояти своє апостольство та своє Євангеліє, ми би й не здогадувались про життя Павла. Напевно, він знав слова Господні: «Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити» (Лк 17, 10).

Чому ж не корисно хвалитися? Бо, вражені гріхом гордості, ми легко приписуємо собі те, що насправді є ділом Божої ласки, тоді переоцінюємо себе і недооцінюємо, або ж взагалі не цінимо Бога.

Апостол Павло навчає: «Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили» (Еф 2, 8-10).

 

12,2-4 «Я знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, – чи то було в тілі, не знаю, чи то було без тіла, не знаю, Бог знає, – був він узятий аж до третього неба. І знаю, що той чоловік – чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, – був узятий у рай і чув слова несказанні, яких годі людині вимовити.»

Практично всі коментатори розуміють, що тут апостол говорить про себе. «Я знаю чоловіка» – це звичний раввіністичний спосіб говорити про себе. У Павла не було ніякого бажання навіть згадувати про цей випадок, але він робить це зі своєї любові до коринтської громади і через претензії лжеучителів на особливі духовні видіння.

«Отже, чому ж він і ясно не сказав, і не змовчав? Для того щоб і в цьому випадку показати, що він не по своїй волі приступає до цієї розповіді … Але дивись, як він і в даному випадку стриманий: про одне говорить, а інше, як зізнається, не знає. Сказав, що був піднесений, а в тілі чи поза тіла, того, каже, не знаю … А для чого був піднесений? Для того, як я думаю, щоб його не вважали меншим за інших апостолів. Оскільки ті були разом з Христом, а він не був. Тому Господь і його захопив в рай для слави» Іван Золотоустий, Гомілія 26 на 2-е послання до Коринтян.

У багатьох юдейських апокрифах того часу (Книга Еноха, Заповіт Леві, Апокаліпсис Варуха і ін.) згадуються різні кількості «небес». Неможливо вивести якийсь загальний погляд про кількість і значення небес. Ймовірно, що апостол пристосовує свою розповідь до тих уявлень, які мали люди в Коринті.

Св. Григорій Богослов так пояснює це місце: «Якби Павло міг висловити, що містило в собі третє небо і шлях до нього (або сходження, чи схоплення), то, можливо, ми б дізналися про Бога щось більше (якщо тільки в цьому полягала тайна схоплення). Але оскільки це було несказанно, то і ми вшануємо мовчанням, вислухавши ж самого Павла, який говорить, що ми знаємо частково і пророкуємо частково (1 Кор 13, 9)» (Григорій Богослов, Про Богослов’я, Слово 28, 20).

 

12,5-6 «Таким буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами. А коли я захочу хвалитися, я не буду безумний, бо скажу правду; але я стримуюся, щоб про мене хтось не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує

Павло не хвалиться особистими досягненнями, бо розуміє добре, що все він має з ласки Божої.

Апостол не може привести ніяких аргументів на те, що розказане ним видіння є правдою. Коринтяни не можуть це перевірити. Втім, вони на слово повірили «архи-апостолам», які самі свідчили про себе, тому можуть повірити й слову апостола, якого вони добре знають, бачили його життя і чули те, що він навчає не про себе, а про Христа.

 

12,7-9 « » Коментатори по-різному пояснювали, що могла означати «колючка в тіло».

Розуміли образно, що це були певні постійні духовні або тілесні спокуси, чи спротив і переслідування в часі проповідування.

Наприклад, святий Іван Золотоустий каже так: «…слова апостола мають такий зміст: Бог, стримуючи нашу зарозумілість, не дозволив безперешкодно поширюватися проповіді, а допустив противникам нападати на нас. Адже цього було достатньо, щоб упокорити зарозумілість, а головний біль цього не міг зробити. Таким чином, під ім’ям ангела сатани він має на увазі Олександра мідника (2 Тим 4, 14), спільників Гіменея і Філіта (2 Тим 2, 17 нн.) і всіх, хто противиться слову [проповіді]» (Гомілія 26 на 2-е послання до Коринтян).

Інші вважали, що це якась хвороба, як епілепсія, головні болі, хронічна лихоманка, запалення очей і т.п.

Не можемо точно знати, що було з апостолом. Важливо, що він нас навчає.

Павло просить Бога про звільнення і отримує відповідь на молитву, але не таку, яку хотів. Та прийнявши волю Божу, апостол зростає у служінні Господу.

Коли ми маємо різноманітні випробування і терпіння, то можемо молитися, щоб Господь звільнив нас від них. Та варто задуматися, що часто саме вони допомагають нам триматися Бога, опираючись на Його силу, Його милість, допомагають реально оцінювати свої сили, бачити дію Божу в своєму житті.

Апостол виводить правило, яке протирічить тому, що пропонує світ, але це саме те, що нас навчає Хрест і Воскресіння Ісуса Христа: «Коли я немічний, тоді я сильний» (2 Кор 12, 10).

 

о. Захар Михасюта


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць