Коментар Апостола на 23-ту Неділю після Зіслання Святого Духа (Еф 2, 4-10)
  • Птн, 14/11/2014 - 21:54

Неділя 23-а по Зісланні Святого Духа

Послання апостола Павла до Ефесян 2,4-10

4 Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас, 5 мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом - благодаттю ви спасені! - 6 І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі; 7 щоб у наступних віках він міг показати надзвичайне багатство своєї благодаті у своїй доброті до нас у Христі Ісусі. 8 Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. 9 Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. 10 Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили.

 

1.Контекст та особливості послання до Ефесян.

            "Вік Церкви" розпочався в день П'ятидесятниці (Дії 2). Народившись в Єрусалимі, Церква завдяки служінню апостолів і перших віруючих поширилася по всьому світу. Часом полум'я Євангелія роздувалося гоніннями і охоплювало інші міста та країни. Підчас трьох своїх відважних місіонерських подорожей, Павло та його супутники заснували громади в дуже багатьох язичницьких містах. Серед цих церков однією з найвідоміших була Ефеська. Вона була заснована в 53 р н.е., коли Павло повертався через Ефес до Єрусалиму. Наступного року, підчас третьої місіонерської подорожі, він повернувся сюди і залишався на три роки, проповідуючи і навчаючи з великим успіхом (Дії 19:1-20). Пізніше він зустрівся з Ефеськими пресвітерами й направив на служіння  до них Тимотея (1 Тим 1:3). Ще через кілька років Павла відправили до Риму як ув'язненого. Там його відвідували посланці різних церков, серед яких був і Тихик з Ефесу. Саме там Павло написав цей лист ефеській церкві й відправив з ним. Метою послання до Ефесян є підбадьорити віруючих  та вселити в них упевненість. Павло описує внутрішню суть Церкви та її зовнішні якості, а також закликає віруючих жити з усвідомленням того, що вони представляють живе тіло Христа на землі.

            Послання до Ефесян називають вершиною богослов'я Нового Завіту. Завдяки описові грандіозного Божого задуму відносно цілого людства, - це один з найбільш піднесених творів серед усієї епістолярної спадщини Св. Павла. В цьому невеличкому листі, великий апостол говорить про одвічний задум Бога, Який заснував вселенську Церкву Ісуса Христа. Хоча члени Церкви належать до різних середовищ та різних національностей, однак всі вони зібрані в єдине ціле (всі 9 випадків вживання терміну "εκκλησια" є в однині та означають Вселенську Церкву), яке автор описує як Божий Храм (2:20-22), Христове Тіло (1:22-23) та Христову наречену (5:23-32).

            Структуру цього послання можна дуже легко запам'ятати: три перші глави (Еф 1-3) говорять про те, що Бог зробив для нас у Христі Ісусі - це т. зв. вертикальний вимір. Відтак три наступні глави (Еф 4-6) говорять, що ми як учні Ісуса та члени Його Церкви в результаті отриманих великих благодатей і дарів повинні робити один для одного - це т. зв. горизонтальний вимір

            Кілька віршів першої частини (Еф 1-3) дозволяють побачити унікальність Божих задумів та діянь: "Він дав нам пізнати тайну своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у ньому (Христі), 10. щоб, коли настане повнота часів, здійснити його - об'єднати все у Христі: небесне й земне (1:9-10). "Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. 9. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. 10. Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили" (2:8-10).

            В другій частині (Еф 4-6) на самому початку Павло закликає: "Отож, благаю вас я, Господній в'язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, 2. в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, 3. стараючися зберігати єдність духа зв'язком миру" (4:1-3). Рівно ж в другій частині, важливо відзначити наголос на єдності - в цьому посланні великий апостол перелічує сім проявів єдності  в християнському житті: "Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. 5. Один Господь, одна віра, одне хрищення.  6. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх" (4:4-6).

            Текст Еф 2:4-10 знаходиться в першій частині послання (Еф 1-3). Після теплого привітання (1:1-2) Павло переходить до міркувань про природу Церкви, стверджуючи реальність того факту, що віруючі в Христа щедро наділені Божими благословеннями (1:3-8), обрані для величі (1:9-12), запечатані Святим Духом (1:13-14), сповнені Його силою (1:15-23), звільнені від прокляття і рабства гріха (2:1-10) та наближені до Бога (2:11-19). Як частина "Божого дому" ми єдині з пророками, апостолами, євреями, колишніми язичниками і самим Христом (2:20-3:1). Павла переповнюють почуття, коли він згадує про те, що вчинив Бог, і його заклик до Ефесян наблизитися до Христа переходить в хвалу (3:12-21). Для того, щоб краще зрозуміти навчання присутнє в Еф 2:4-10, нижче ми розглянемо його в контексті значення цілого уривку Еф 2:1-10

2.Текст та короткий коментар.[i]

2:1—10 Спасаюча Божа сила, відкрита в спасінні Церкви.

1. І ви були мертві вашими провинами й гріхами, 2. в яких ви колись звичаєм цього світу жили, згідно з владою князя повітря, духа, що діє тепер у синах бунту. 3. Між тими і ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів, і були ми з природи дітьми гніву, як і інші.

 1—3 І ви були мертві вашими провинами й гріхами: ця фраза - яскравий приклад євр. мислення; його зразок прекрасно продемонстрований в Мідраші (євр. коментарі), де в коментарі до Проп 9:5 говориться про "нечестивих, які навіть за життя названі мертвими." Тих котрі погрузли в гріхах очікує смерть, їх доля вже визначена за життя; те, що вони вважають "життям", насправді є лише передвістям смерті, бо в такому житті немає Бога (пор.: Йо 5:24; 1 Йо 3:14 та 1QH 11:10-14). Хоча в інших своїх посланнях Павло навчає, що такий стан - наслідок гріха, тут він не загострює на цьому уваги; швидше за все, стан мертвих через провини і гріхи відноситься до їх минулого духовного стану. Це плоди їх "смерті." У в. 2 Павло описує життя в грісі як наслідок, головним чином, двох пов'язаних між собою явищ: впливу цього світу (тобто теперішнього впалого творіння та сил, які воно створює в суспільстві й які призводять до постійного заколоту проти Бога, на відміну від прийдешнього "нового життя", або "нового творіння") та впливу сатани, який тут описується як князь, котрий панує в повітрі. Грецьке слово aer означає нижні небеса, небесну сферу, найближчу до Землі, яка часто розглядалася як місце перебування злих духів. Думка про те, що сатана діє у неслухняних, нерідко зустрічається в євр. літературі. Так, у книзі "Вознесіння Ісаї" йдеться про те, що сатана "возрадувався в Єрусалимі через Манасію й зміцнив його на шляху до відступництва та беззаконня, яке було всюди поширене і в Єрусалимі" (2:2-4; пор.: 2 Цар 21; 2 Хр 33). Це може звучати як наперед призначення до зла, за яке ми не несемо відповідальності, але у в. 3 відповідальність в рівній мірі поширюється і на нас з нашою бунтівної природою, яка відображена в наших помислах і устремліннях. Отож йдеться про тих, кого Павло називає чадами гніву; тих кому по справедливості призначено випробовувати на собі праведний гнів святого Бога, спрямований проти гріха.

4.Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас, 5. мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом - благодаттю ви спасені! - 6. І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі; 7 . щоб у наступних віках він міг показати надзвичайне багатство своєї благодаті у своїй доброті до нас у Христі Ісусі.

 4—7 Все те, що Бог у Своїй любові та милості здійснив для нас, різко контрастує з долею грішників, котра описана у в. 3, і розкриває з потужним драматичним напруженням природу діючої в нас сили. У в. 5 це позначено як силу воскресіння, яка переносить нас від "смерті до життя." Це можна було б розглядати просто як метафору, котра описує відновлення взаємовідносин (як в Лк 15:32), але, схоже, що тут йдеться про щось більше. Вираз оживив разом із Христом (що зазвичай співвідноситься з воскресінням), мабуть, можна розвинути наступним чином: "ми будемо відроджені з Христом до нового життя і вже зараз можемо говорити про це як про доконану подію, оскільки, по-перше, доленосна подія воскресіння представника усього людства ­- Ісуса вже відбулося і, по-друге, ми вже почали долучатись до деяких сторін цього нового життя в нашому єднанні з Ним." Те ж можна сказати і про зміст в. 6, в котрому йдеться про те, що ми вознесені і сидимо з Христом на небесах.  Хоча Павло навчає, що віруючі братимуть участь в суді і керуватимуть світом (див., напр.: 1 Кор 6: 2; пор.: Одкр 3:21), він також ясно стверджує, що це ще не відбулося (1 Кор 4:8). Ці вірші насправді не суперечать вище сказаному. Деякі коментатори висловлювали точку зору про те, що тут Павло відступає від реальності, стверджуючи, що спасіння вже здійснилося, велика боротьба закінчилася і віруючі вже царюють на небесах. Автор послання також звинувачувався в тріумфалізмі. Але це не узгоджується з серйозним християнським сподіванням на майбутнє в 1:3-23, а також применшує роль сказаного в 4:20-5:15, 6:10-18 і особливо в 6:12, де сучасна життєва ситуація, в якій знаходяться християни, свідчить про конфлікт з нашою грішною природою ("старої людини") і з силами цього світу.

Вв. 5-6, безсумнівно, спрямовані в майбутнє: викладене в них нині - тільки повна істина про Христа, але це повинно бути підтверджено для нас в тому сенсі, що Він - наш представник, - тобто Він визначив наше майбутнє та що ми нині возз'єднані з Ним через Святого Духа. Аналогічним чином минулий час у вислові  ви спасенні благодаттю у в. 5 (та у в. 8) не означає, що автор послання думає, що наше спасіння вже здійснилося, але що наше остаточне спасіння лише має гарантію у Христі й наближається до нас: ми дійсно почали переходити від смерті до життя. Ці вірші слід розуміти як прогресивне одкровення і близькість до твердження, яке Павло робить в Кол 1:13; 3:1-4. У в. 7 (який співзвучний з 1:6,7,18,21) показано, що саме майбутнє розкриє нам спасіння і благодать, котрі зараз відомі нам тільки через віру.

8. Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. 9. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. 10. Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили.

8—10 Цей висновок частково перегукується з темою, яка обговорюється в Гал і Рим: про оправдання вірою без дотримання закону Мойсея. Однак тут Павло розглядає інший аспект тієї ж самої проблеми, що доповнює її. Він каже, що спасіння, яке ми вже отримали в процесі переходу від "смерті" до "життя" у своєму єднанні з Христом, драматичним чином розкриває силу Божественної благодаті, саме тому що походить цілком і повністю від Нього. Це не наслідок і не відплата за наші вчинки, це дар Божий, дар віри (в грец. мові тут не мається на увазі, що віра теж є даром Божественної благодаті, хоча такий висновок можна зробити на підставі інших висловлювань Павла). Далі Павло поспішає прояснити, що він не заперечує важливості вчинків. Але наша минуле життя в грісі та наші вчинки тільки підкреслюють, що ми повинні бути визволені від того тяжкого становища, в якому перебуваємо. У в. 10, навпаки, йдеться про наше спасіння з позиції переображення нашого життя у Христі (пор.: 2 Кор 3-5; 5:17; Гал 6:15). Таким чином, з Ісусом ми - первістки нового творіння і як такі дійсно здатні творити добрі діла. Більш детально це роз'яснюється в 4:17 - 6:20.

3. Прагматичний аналіз: значення тексту для сучасників Павла та для нас сьогодні.[ii]

3. 1. Знаки, котрі попереджують про хибний шлях (Еф 2:1-7).

            Ми живемо в світі, в котрому люди не тільки часто обирають помилковий шлях і йдуть по ньому, але і впевнені, що кращої дороги не існує. Дійсно, дуже часто люди обґрунтовують свою правоту почуттям впевненості в предметі. Зрештою, це прекрасна дорога, втрамбована і в хорошому стані. Так, наприклад, прийнято стверджувати, що людина повинна слідувати за бажаннями та прагненнями, котрі глибоко сидять в ній, оскільки вони дані їй Богом. Зокрема, так кажуть, коли мова заходить про сексуальну поведінку. ("Таким мене створив Бог, значить, Йому завгодно, щоб я так жив.") Варто, однак, на хвилину задуматися над таким підходом, виходячи хоча б з людських уявлень, не кажучи вже про біблійну точку зору, й відразу стане зрозуміло, наскільки є помилковими міркування подібного роду. В багатьох людей всередині є такі бажання, які, якщо їх не стримувати, не контролювати, неминуче призведуть до біди. Деякі люди по своїй природі дуже агресивні. Інші - природжені брехуни. Іноді ціла соціальна група глибоко переконана, що вона повинна діяти так а не інакше, незважаючи на те, що їх оточення вважає таку поведінку образливою і небезпечною.

            Якщо подивитися на цю проблему з християнської перспективи, то до цих очевидних заперечень можна додати ще деякі. Коли Бог діяв в Ісусі Месії, Він не тільки у всій повноті явив себе, а й з усією очевидністю показав, яким є справжнє людське життя. І виявляється, що воно ґрунтується на жертовності. Якщо просто слідувати за своїми фізіологічними бажаннями, так само як і за веліннями свого розуму, то це призведе до краху. (Зверніть увагу, що у віршах 3 і 4 "плоть" і "розум" однаковою мірою показані як джерела небезпеки. Для апостола Павла є чужою думка, що розум з моральної точки зору "вищий", ніж плоть.) Але от у чому заковика: навіть якщо ви усвідомлюєте проблему, як ви зможете її вирішити? Якщо ви вже "мертві" в результаті всього того, що описане вище, якщо ви вже на повній швидкості мчите в невірному напрямку, не маючи ніякої надії повернути, не кажучи про те щоб повернутися назад, і у вас не працюють гальма, щоб хоча б зупинитися, про яку надію може йти мова?

            Перш ніж ми побачимо відповідь апостола Павла, давайте з усіх боків вивчимо проблему. У в. 2 він показує, що є якісь сили, які вас ваблять, штовхають, змушують йти в хибному напрямку. По-перше, це нинішній вік: той стан, в якому зараз перебуває світ, - зовсім не той, яким його бажає бачити Бог у майбутньому віці. Те, що здається правильним, особливо тим, хто "пливе за течією" в світі який їх оточує, насправді аж ніяк таким не є.

            По-друге, є "князь, котрий панує в повітрі." Очевидно, це натяк на сатану, диявола, а також вказівка на те, що його смертоносні задуми, його наміри спотворили прекрасне Боже творіння й, - насамперед - створену за Його образом і подобою людину, як ми кажемо, "носяться в повітрі." Ви можете відчути його владу в самій "атмосфері" місця, - це може бути кімната, повна певного типу людей, або місто, або навчальний заклад, або магазин. Сатана - це дух, який діє серед людей, які не бачать потреби поводитись інакше. Мабуть, найбільш гнітюча деталь, яку тут підкреслює Павло, полягає в тому, що юдеї, які стоять у Павла за займенником "ми", в цьому відношенні нітрохи не кращі язичників. Коли у віршах 1 і 2, він, звертаючись до язичницького світу, каже "ви", це не дає ні найменшого права юдеям заявити: "У нас все інакше!" Тут, як і в Рим 2:17-24, апостол відкидає подібний підхід.

            Отже, який  же ж тоді є вихід? Якщо звична та вкорінена серед людей, характерна для всього людського роду поведінка веде світ до неминучої смерті, - тобто до повної руйнації в них всього людського, Божа відповідь має на увазі проходження через смерть і набуття зовсім іншого життя. Це, зрозуміло, досягається смертю і воскресінням Ісуса Христа. Як же ж ці події впливають на інших людей? Оскільки, як стверджує Павло в першій главі, люди котрі належать Христові, якимось чином перебувають "в Ньому", то, те що  є вірним для Нього, є вірним також і для них. Він воскрес - і вони теж! Він вознісся у славі, в райські обителі - і вони теж! Ось запорука життя всіх тих, хто "зодягнувся у Христа."

            Тут Павло в першу чергу бажає відзначити абсолютну, повну, майже неймовірну, чудесну Божу доброту. В чотирьох коротких віршах він говорить про це різними виразами. Бог багатий в милості, Він любить нас великою любов'ю, Його досконала любов нас врятувала, Його благодать настільки щедра, що вона є вищою ніж будь-які слова, Він виливає на нас свою доброту. Коли хто-небудь скаже або натякне на те, що Бог трохи скупуватий, або дріб'язковий, або недалекий, подивіться на ці вірші і подумайте ще раз.

             Цілком зрозуміло що, безліч людей, які мчать щодуху хибним шляхом, бажають думати про Бога саме так. Вони схожі на одержимих їздою водіїв, які не люблять, коли хтось говорить їм, що вони їдуть не туди, й готові втратити останній шанс повернути і мчать в протилежному напрямку. Вирішальним фактором тут  є - як завжди і скрізь - сам Ісус. Уявіть собі, що не було Його воскресіння, - і тоді дорога до смерті виявиться для нас єдиною. Подумайте про те, що воно все-таки було, і ви зрозумієте дві речі. По-перше, є інший шлях. По-друге, ви твердо вирішили повернути назад і виїхати на правильну дорогу.

3.2. Благодать, а не вчинки (Еф 2:8-10).

             Щоб зрозуміти, про яку силу тут говорить апостол Павло, нам потрібно впевнено зробити крок у той світ, який він описав у перших трьох віршах цієї глави. В наш час люди, як правило, не дуже вірять, що з людським родом щось не так, тим більше - особисто з ними. Тому вони не бачать великої потреби в Божій благодаті. Можливо, думають вони, Бог час від часу допомагає мені виплутатися зі складного становища, але, в принципі, я можу обійтися і без Нього. Богові в такому випадку залишається турбота про духовне збагачення в  повсякденному житті, але аж ніяк не наше спасіння від неминучої біди. Це можна порівняти з можливою ситуацією, в якій Еріот, який заплатив за обід раптом виявив, що все, в тому числі і музика, яка грала весь вечір, були оплачені його компаньоном. Однак благовість апостола Павла, котра присвячена благодаті, є значно більшою ніж просте збагачення. Вона оживляє мертвих. Це вільний, незаслужений Божий дар. У цих трьох коротких віршах він узагальнює свій погляд на те, як діє ця благодать і як вона впливає на людей. Це дуже близьке до того, що він говорив про оправдання в Посланнях до Римлян і до Галатів, хоча тут ця думка обрізана до лаконічної тези. Нам важливо, однак, детально розглянути, про що ж саме тут йдеться. Апостол Павло ніколи не викладає абстрактні ідеї - він, як завжди, звертається до конкретної теми.

            В посланні до Римлян, Галатів і Филип'ян апостол Павло говорить про «оправдання» вірою. Тут же ж, у вірші 8, він каже про "спасіння" благодаттю. "Оправдання" та "спасіння" - не одне і те ж. "Оправдання" характеризує тих людей, котрі належать до Божої сім'ї. Воно вказує на характерний знак членів цієї родини. "Спасіння" - це ізбавління людей від тієї долі, якої в іншому випадку вони б ніяк не уникли. Супутні до спасіння питання: яким чином воно прийшло і кому спасенні зобов'язані своїм спасінням? Коли Павло говорить про оправдання, він каже, що оправданим притаманна така риса, як віра. Коли ж він говорить про спасіння, то тут ініціатива належить виключно Богові, а саме спасіння приходить завдяки благодаті.

            Тут він говорить про "спасіння", а не про "оправдання", оскільки в цьому розділі мова йде не про те, чим відзначений народ Божий у Христі, але про те, яким чином вони врятовані від гріха і смерті. Водночас він зачіпає й інше питання: ви  спасенні, каже він, за допомогою благодаті через віру. Віра - не є чимось, що люди"чинять", щоб Бог прийняв їх. У кожному разі самостійно ми цього досягти не зможемо. Якби це було можливим, то віра стала б елементом нашої власної активності, і люди, здатні її проявити, мали б підстави дивитися зверхньо на тих, кому це не вдалося. Оскільки віра - це дар Божий, то тут нікому не дано підноситися над іншими.

            Це, зрозуміло, розвиває дискусію. Чому ж одні люди вірять, а інші - ні? Апостол Павло лише натякає на це в першому розділі (вірші 4-6). В рамках Божого загального задуму - зібрати воєдино все творіння в Ісусі - Царі всього космосу, люди, що повірили, зробили це через те, що саме з них розпочався процес вилиття на світ Божої любові. Коли Павло говорить про оправдання вірою, а не ділами закону, він підкреслює, що спільнота Божого народу позначена своєю вірою в Ісуса як воскреслого Господа, а не виконанням різних приписів (стосуються дотримання суботи, обмежень в їжі, обрізання), які свідчили про належність до етнічною Ізраїлю. Все це має найбезпосередніше відношення до уривку, котрий нас цікавить. У віршах 11-22 він відразу збирається говорити про об'єднання юдеїв і язичників у Христі. Однак протягом усіх цих віршів постійно підкреслюється контраст між станом людини, описаним у віршах 1-3, і станом людини, яким його задумав Бог у Своїй благій любові. Отже, "добрі діла", про які говорить Павло у вірші 10, - є зовсім не "діла закону", які він виключає з процесу оправдання в Посланнях до Римлян, Галатів і Филип'ян. Вони - спосіб життя, який він більш повно опише в главах 4-6 цього послання. Вони і є тим шляхом, правильним напрямком, яким відтепер повинні слідувати християни, звернувши з описаного раніше помилкового шляху, котрий веде до біди. Вірш 10 містить одну з ключових для Павла думок про те, що християни складають серцевину нового Божого творіння. Бо ми, як він каже, - його творіння. Це слово часто вживається у відношенні до творів мистецтва. Можливо, воно має свій підтекст: те, що Бог зробив для нас в Ісусі Христі, є твором мистецтва, котрий подібний до поеми або скульптури. Або ж, якщо взяти до уваги те, що він говорить далі, ми подібні  до партитури, а музика, яку нам тепер доведеться зіграти, - це істинний шлях бути людьми, котрий запропонований Богом у відповідності з Його благим задумом. Саме по ньому нам і слід піти.

            Ці вірші ми можемо прочитати двояко. Апостол, можливо, мав на увазі, що "добрі діла" є новим способом проявити себе людиною, котра відповідає Божому задумові стосовно людини, шлях, однаковий для всіх християн. Або ж він мав на увазі, що кожна людина унікальна і для кожного у Бога є свій промисел. Оскільки сам Павло безумовно вірив у власне покликання (див., наприклад, 3:8-13), він, ймовірно, вважав, що це відноситься також і до всіх християн. Однак даний вірш в першу чергу торкається морального аспекту поведінки, яка очікується від усіх нас. Що трапляється з людиною, з її етичним та духовним життям, якщо вона не усвідомлює того факту, що все наше життя, не кажучи вже про наше спасіння, є незаслужений нами Божий дар? Якщо це питання звучить для вас надто абстрактно, то на цю тему в Євангелії від Луки (7:36-50) можна знайти дуже живу і цікаву розповідь. Ви можете прочитати і поміркувати над цим текстом паралельно з даним коротким уривком з послання апостола Павла.

о. д-р Юрій Щурко, УКУ

 

[i] Carson, D. A., New Bible commentary: 21st century edition. Rev. ed. of: The new Bible commentary. 3rd ed. / edited by D. Guthrie, J.A. Motyer. 1970. (4th ed.) (Eph 2:1-10). Leicester, England; Downers Grove, Ill., USA: Inter-Varsity Press 1994

[ii] Ця частина  коментаря взята з Wright Tom, Paul for Everyone:The Prison Letters - Ephesians, Philippians, Colossians and Philemon (New Testament for Everyone)  SPCK 2011, Kindle Edition, 17-24

 


Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць