Коментар Апостола на 3-тю Неділю після Зіслання Святого Духа (Рм 5, 1-10)
  • Нед, 29/06/2014 - 00:30

Неділя 3-та по Зісланні Святого Духа

Послання апостола Павла до Римлян 5,1-10

1 Оправдані ж вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа, 2 через якого ми вірою одержали доступ до тієї ласки, що в ній стоїмо і хвалимося надією на славу Божу. 3 Та й не тільки це, але ми хвалимось і в утисках, знаючи, що утиск виробляє терпеливість, 4 терпеливість - досвід, а досвід - надію. 5 Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний. 6 Христос бо, тоді як ми були ще безсилі, у свою пору, помер за безбожних. 7 Воно навряд чи хто за праведника вмирає; бо за доброго, може, хтось і відважився б умерти. 8 Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками. 9 Отож, тим більш тепер, оправдані його кров'ю, ми спасемося ним від гніву. 10 Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю його Сина, то тим більше тепер, примирившись, спасемося його життям. (11 І не тільки те, але і хвалимось у Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, через якого ми тепер одержали примирення.)

 

Контекст

Фрагмент листа до Римлян, який ми читаємо цієї неділі, відкриває другий блок (глл. 5-8) доктринальної частини послання (глл. 1-11) (див. «основні ідеї послання до Римлян» в Коментарі Апостола на 2-гу Неділю після Зіслання Святого Духа). Тим самим 5-й розділ є наче вступом до подальших глав, які розвивають його теми, а саме:

5,1-11 – про спасіння кожної окремої людини, відповідає 6-8 глл.,

5,12-21 – про Божий план спасіння людства, відповідає 9-11 глл.

Деякі біблісти вважають, що 5-та глава є завершальним розділом першого блоку, основною темою якого є оправдання.

Ще інші розділюють, відносячи вірші 1-11 до першого блоку, як висновок, а вірші 12-21 до другого, як вступ.

Багато ж коментаторів виділяють окремо 5-ту главу, відводячи їй особливу ключову роль, бо в ній є багато зумисних посилань на попередньо розвинуті поняття і теми, як також засновки до наступних. Таким чином апостол Павло робить висновки щодо минулих тем та починає роздумувати над новими. Розглянемо тільки ті, які стосуються віршів 1-11.

Для прикладу, тема оправдання через віру (δικαιόω εκ πίστεως), яка розвивалась в 3,21-4,25, в цьому розділі підсумовується, а у віршах 1 і 9 оправдання вже трактується, як річ завершена (дієслова, що описують оправдання, вживаються в аористі, тобто грецькій формі дієслова, яка має значення минулої завершеної дії).

Головні терміни, згадані у 1,18-2,29, знову з’являються в нашому фрагменті: гнів (οργή) 1,18/5,9; безбожність (ασεβεια) 1,18/5,6; слава (δοξα) 1,21 і 23/5,2; лінивство/досвід (αδοκιμος/δοκιμη) 1,28/5,4; хвалитися Богом 2,17/5,11.

Поняття «спасіння» з 1,16 знаходить відгомін у 5,9-10.

Відгуком понять з 3,21-26 в сьогоднішньому читанні є «ласка» (5,2), «Його кров» (5,9) і «тепер» (5,9 і 11)

В нашому фрагменті відбувається також заміна понять: віра, яка ще згадується в третьому вірші, поступається місцем надії; а слово καυχησις (кайхесіс – хвальба, гордість, прославляння), яке вживалося в негативному значенні (див. 2,17; 2,23; 3,27), тут набуває позитивного змісту, бо причиною цієї хвальби є цілковите покладання на Бога.

Таким чином, цілий 5-й розділ, зокрема і наше читання, можемо назвати містком поєднання або перехрестком тем доктринальної частини послання.

 

Структура уривку

Розглянемо уривок по 11 вірш, який логічно завершує фрагмент, хоч його не подається в сьогоднішньому читанні.

Для кращого засвоєння, спробуємо укласти план нашого фрагменту.

Вірші 1-3 та 9-11 мають багато повторень: «оправдані» (1 і 9), «хвалимося» (2, 3, 9), «через» (1, 2, 9 [букв.: спасемося через Нього], 10 [букв.: через смерть Його Сина], 11), «та не тільки це, але і…» (3, 11). Писання цим ніби наголошує нам на важливість тієї інформації, яка тут подається двічі. Тому першу та останню частину фрагменту і назвемо однаково.

1-3а – «оправдані, поєднані, спасенні»;

3б-5 – «від утиску до надії»;

6-8 – «велич Божої любові»;

9-11 – «оправдані, поєднані, спасенні».

 

Читання тексту

1. «Оправдані вірою» – це висновок першої частини, який виступає в якості переходу до нового аргументу: «ми маємо мир з Богом». Першим наслідком оправдання, що переживає християнин, є мир: відчуження, яке вніс між нами та Богом гріх, перемінюється в примирення (гр. καταλλαγη – возз’єднання).

«…ми маємо мир»: деякі манускрипти трактують, як заклик «маймо мир!» (зокрема таке прочитання подає св. Іван Золотоустий у Гоміліях на Послання до Римлян, 4: «Що означає: маймо мир? Деякі пояснюють це в тому сенсі, щоб ми не ворогували, оскаржуючи введення закону. Мені ж здається, що апостол розмовляє тут про наше життя ... Тобто що ми не будемо більше грішити і не станемо повертатися до минулого, оскільки це і означає ворогувати проти Бога.») Але виходячи з контексту, більшість коментаторів вважають, що апостол Павло хоче, щоб християни усвідомили, що через Ісуса Христа їм вже дарований мир (див. Еф.2,14), який є не просто станом душі, а наслідком приходу Месії (див. Лк.1,79).

2. «через якого ми вірою одержали доступ до тієї ласки, в якій стоїмо…»

Мир, який християни відчувають, походить від того, що вони через Ісуса Христа були введені у сферу Божої ласки. Гр. προσαγωγη (просаґоґе – доступ) означало «привілей наблизитися до імператорської особи», який отримував тільки той, кому сам імператор дозволяв. Павло ніби хоче сказати, що Ісус вводить нас у прийомний зал Царя царів, у присутність самого Бога, і там зустрічає нас не суд, не кара, а неймовірна незаслужена Божа доброта і любов – благодать.

«…і хвалимося надією на славу Божу»

Гр. καυχαομαι (хвалитися з гордості, або з радості) зазвичай має негативний відтінок (див. Як.4,16), але тут це твердження є одним з парадоксів Павла: християнин, який вихваляється, має за основу своєї гордості щось, що виходить за рамки людських сил і можливостей – надію. Те, на що надіється християнин, є отримання слави Божої, яка все ще не осягнута, навіть якщо він перебуває у сфері Божої ласки.

«Мене цікавить запитання, чому Павло не сказав, що ми «хвалимось славою Божою», але: надією на славу Божу, де, як здається, не вистачає якоїсь частини висловлювання, в якій мала б розумітися надія «побачити» славу Божу. Апостол вчить нас через це, як і в іншому місці він сам каже, що «видиме бо - дочасне, а невидиме - вічне» (2Кор.4,18). Бо й про Мойсея говориться, що він бачив славу Бога (Вих.24,16; 33,18-23), і про народ, що він бачив славу Бога Ізраїля при освяченні Храму Господнього (1Цар.8,11; 2Хр.7,1-3), однак і про таку славу, яку можна було бачити, Павло, той, хто розуміється на таїнствах Божих, осмілився проголосити, що навіть та слава зникне, яку видно було на обличчі Мойсея (2Кор.3,7). Та ж слава, на яку сподіваються і про яку він говорить, що хвалиться надією слави Божої, ніколи не зникне. Бо вона така, як той же апостол сказав, говорячи про Христа: «Цей є сяйвом слави та образом істоти Його» (Оріген, Коментарі на Послання до Римлян, 2).

3а. «ми хвалимось і в утисках»

Гр. θλιψις (thlipsis – утиск, страждання) може означати нещастя, викликане зовнішніми обставинами, але в Старому Завіті частіше означає страждання праведника, переслідування, а в юдаїзмі – страждання, як знак кінця часів: месіанська ера не може наступити, як тільки після болів народження. Для християн вона вже настала. Становище вірних, і особливо апостолів, є таким, що скорботи обов’язково будуть. (пор. Дії 11,19; 17,5-6; 2Кор.1,4-5, Фил.4,14). Християни не можуть їх уникнути (Ів.16,33; Дії 14,22; 1Сол.3,3). У Новому Завіті скорботи невіддільні від есхатологічної теми, що відчувається в різних текстах (Мт.24,9-28, Одкр.1,9; 7,14). Страждання не є причиною похвали чи радості, лише впевненість, що «страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з’явитися» (Рим.8,18).

3б-4. Апостол пише, що можна і серед страждань перебувати в радості, «знаючи», що ланцюгова реакція, яка починається в нашому житті з терпіння, обов’язково приведе до надії.

«утиск виробляє терпеливість»

Гр. υπομονη (гіпомоне – терпеливість, витривалість, стійкість, наполегливість) означає здатність зносити труднощі без впадання у відчай.

«терпеливість – досвід»

Гр. δοκιμη (докіме – досвід) означає випробуваний, високопробний, загартований (наприклад, метал, який перейшов через вогонь, чи монета високої якості). Якщо людина зустріла страждання стійко, зберігаючи силу духа, то вона вийде з боротьби сильнішою, стійкішою, кращою та дивитиметься вперед очима повними надії.

Страждання виробляють надію, тому що в основі всього є ласка Божа.

«…Скорботи не тільки не позбавляють цієї надії, але й здатні створити її. Скорбота ще до отримання майбутніх благ вже приносить вельми важливий плід – терпеливість, і того, хто піддається випробуванню, вона робить досвідченим, а потім допомагає і щодо майбутніх благ, тому що підсилює в нас надію. Адже ніщо так не веде до благої надії, як добра совість. Тому жодна людина з тих, що живуть по правді, не втрачає впевненості щодо майбутнього» (св. Іван Золотоустий, Гомілії на Послання до Римлян, 42).

5. «Надія ж не засоромить…» – алюзія на Пс. 22,6 та 25,20 підкреслює, що надія Божої слави не є ілюзорною, а базованою на любові Бога до нас. Християнин ніколи не буде збентежений марними надіями, бо його надія – в Бозі.

«…бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний»

В цілому Новому Завіті цей вірш найчіткіше показує нам зв’язок між любов’ю та Святим Духом, а також наголошує на Божій присутності в оправданих.

6-8. «ми були ще безсилі» – так Павло описує становище людини неоправданої: нездатна звільнитися з гріха, не в змозі зробити щось, щоб бути праведною перед Богом.

«Христос … помер за безбожних»

Кожним своїм гріхом ми відрікаємось від Бога: словами можемо стверджувати, що віримо, але ділами заперечувати віру. Ісповідник віри єпископ Павло Василик називав таких людей «християнськими атеїстами».

«Бог же показує свою до нас любов…»

Часом в деяких богословів, особливо протестантських, можемо зустріти думки, де Отець та Ісус Христос протиставляються один-одному: Бог Отець образився на людей за первородний гріх, і тільки смерть Ісуса Христа надолужила Божій справедливості, і тоді Отець зміг пробачити людям та знову їх полюбити. Цей вірш повністю заперечує такі тези: причиною втілення Сина та Його смерті за нас була любов Бога до нас. Більше того, ця любов є абсолютною та незмінною, вона не є відповіддю на нашу любов, навіть не залежить від того, чи ми любимо Бога, чи ні.

9-11. Становище християнина апостол Павло описує через терміни: оправдання, примирення, спасіння. Через віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа ми оправдуємося та примирюємося з Богом. Це те, що Бог зробив для нас. Але спасіння остаточне залежить від нас, від нашого життя згідно віри.

Апостол Павло наголошує, що ми були ворогами Бога, але примирилися через смерть Його Сина. Бог пропонує нам мир. Тепер від нас залежить, чи приймемо його ми, чи ні, чи, піддавшись пропаганді та дезінформації, яку пропонує нам диявол і світ, через гріх розв’яжемо новий конфлікт, вважаючи Бога своїм ворогом, диктатором, деспотом, обмежувачем свободи, проти якого потрібно воювати. З Богом не може бути стану холодної війни чи видимого миру, тимчасового перемир’я чи локального конфлікту. Мир з Богом або є, або немає. Бог не ворог, а єдиний союзник, який скріпив мирний договір з нами Кров’ю Свого Сина. Ми можемо прийняти цей мир і насолоджуватися ним. Або ж продовжувати ворожнечу проти Того, хто єдиний любить нас безмежно та беззастережно.

о. Захар Михасюта