Коментар Апостола на Різдво Христове
  • Срд, 07/01/2015 - 02:14

Різдво Господа нашого Ісуса Христа

Послання апостола Павла до Галатів 4,4-7

4 Якже сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, 5 щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення. 6 А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, який взиває “Авва, Отче!” 7 Тому ти вже не раб, а син; а коли син, то спадкоємець завдяки Богові.

 

Контекст

Особливості послання до Галатів, зокрема головна тема і план, гарно розкриті в коментарі на 20-ту неділю по Зісланні Святого Духа.

Уривок, який читаємо на Різдво, належить до доктринальної частини послання, що включає в себе 3-й і 4-й розділи. В ній апостол розкриває відношення між християнською вірою та законом Мойсея.

Багато юдеїв, які повірили в Ісуса, як обіцяного Христа-Спасителя, продовжували виконувати приписи обрядового закону. Крім того, деякі з них вважали, що християнином може стати тільки той, хто спочатку виконуватиме закон (обрізання, суботи, обмивання, чистої їжі, жертвоприношення і ін.). Здавалося б, що Єрусалимський Собор апостолів, який відбувся приблизно в 49-50 р. (Дії 15,1-29), розставив всі крапки над «і», постановивши не обтяжувати ярмом закону тих, що навертаються до Бога з поган. Все ж дехто продовжував проповідувати необхідність обрізання та виконання інших приписів для спасіння. Під впливом таких лжеапостолів, які також підривали авторитет Павла, як апостола, християни Галатії дали себе переконати і почали виконувати «діла закону». У 3-му розділі Павло показує нерозсудливість такої поведінки, базуючись на їхньому власному досвіді прийняття Духа Святого, а також на прикладі Авраама, що став праведним перед Богом через віру ще задовго до приходу закону. Апостол вияснює і причини, чому був даний закон:

  • щоб зберегти ізраїльський народ перед повним моральним падінням;
  • щоб осмислити свою гріховність через неможливість виконання всього закону;
  • щоб усвідомити необхідність Спасителя.

Таким чином закон був тимчасовим явищем, бо він не давав відкуплення, радше ставав джерелом прокляття, адже, відкриваючи волю Божу, не давав сили її виконати, але саме так приводив людей до Христа. Тепер же всі люди, незалежно від походження, соціального чи природного стану, можуть стати дітьми Божими через віру в Ісуса Христа.

Четвертий розділ починається алегоричною розповіддю про стан речей до приходу Спасителя. У давні часи в деяких народів Середземномор’я в заможних сім’ях батько зі своєї волі призначав час, коли син отримував статус «повнолітнього» та входив у права спадкоємця. До того часу син жив у жіночій частині маєтку, перебував під наглядом, вихованням та навчанням опікуна, і не мав права вільного доступу до батька, щоб не перешкоджати важливим справам. Хоч, звичайно, його життя не було таким, як життя звичайного раба, все ж він зобов’язаний був слухатися навіть раба-домоправителя чи раба-учителя. Апостол Павло порівнює таке положення дитини господаря зі становищем людства до Христа: ми «були підневолені первням світу» (Огієнко: «поневолені стихіями світу», Турконяк «поневолені природними стихіями світу»). Тут, на думку багатьох сучасних і давніх екзегетів, маються на увазі «світські основи», тобто певні моральні та етичні норми у поганському суспільстві, а у ізраїльтян – закон Мойсея.

В нашому фрагменті апостол розказує про наш стан після приходу Спасителя.

 

Структура уривку

4,4-5 – визнання віри про відкуплення і усиновлення;

4,6 – післанництво Святого Духа;

4,7 – наше синівство і спадкоємство.

 

Читання тексту

4,4а – Як же сповнився час…

«Як є повнота речей, так є і повнота часів. Бо у кожної речі є своя повнота, всього сповнена, і повна і рясна досконалість. Повнота речей – Христос, повнота часів – виконання визволення. … створюється і повнота часів: коли всі дозріли до віри, а гріхи досягли вершини, так що у всіх речах неминуче стали вишукувати ліки від смерті. Тоді й з'явився Христос – з досконалої повноти часів» (Марій Вікторин, Коментар на Послання до Галатів, 2.4.3-4).

4,4б-5 – Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення.

Коли апостол Павло говорить про Христа і про відкуплення, то часто виглядає так, що він використовує певні вислови-визнання віри, які сформувалися в первісній Церкві. На думку багатьох екзегетів, вірші 4 і 5 є таким висловом. В них бачимо явний хіастичний паралелізм:

А. Бог послав свого Сина

Б. народився під законом

Б1. щоб викупити тих, які під законом

А1. щоб ми прийняли усиновлення

В першій частині дійовою особою є Бог, в двох середніх – Христос, а в останній – ми. В першій та останній частині йдеться про синівство, а в середніх – про закон.

Про запозичення цього вислову Павлом яскраво свідчить фраза «народився від жінки», адже ніде в посланні дана тема не розвивається. Не треба думати, що тут заперечується дівицтво Богородиці, лишень підкреслюється, що навіть у приході у цей світ Господь вибирає той же спосіб, як всі люди, стаючи у всьому подібним до нас.

У цих віршах в кількох словах викладено найбільше твердження, що стосується Божественної і людської природи Спасителя. Він – вічний Син Божий; і все ж Він народився від жінки. Якби Ісус був тільки людиною, не було б причини говорити, що Він народився від жінки. Бо як же інакше може народитися людина? Цей вираз стосовно нашого Господа свідчить про унікальність Його особистості та Його народження.

Пророк Ісая (9,5) говорить: «Бо хлоп'ятко нам народилося, сина нам дано…» В маленькій дитині, народженій від Пречистої Діви Марії, Бог дає Свого Сина. Важливо зауважити, що як у пророка, так і у апостола підкреслюється необхідність цієї події, яку якраз святкуємо, для нас! Марія народжує для нас, Бог Свого Сина дає нам, щоб ми прийняли усиновлення. Не щоб ми прикрасили ялинку, поїли куті, поколядували, випили, закусили і знову заспівали, а щоб ми стали дітьми Божими!

4,6 – А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, який взиває “Авва, Отче!”

В 17-му вірші 9-го розділу книги Мудрості, в поетичній молитві Соломона, якою він випрошує в Бога мудрості, говориться: «Хто ж пізнав твою раду, якщо не Ти дав мудрість і не післав з висот Твого Святого Духа?» По дорозі в Дамаск апостол Павло, зустрівши Ісуса, зрозумів, що Мудрістю, яку зіслав Бог до людей, є не Тора, а Христос: Він є співтворцем світу і повнотою одкровення (Муд.9,9), Він відкриває людям волю Божу і приносить спасіння (Муд.9,18). Він зсилає Утішителя, Духа Істини (Ів.15,26), Духа усиновлення (Рим.8,15), який спонукає нас взивати, звертатися до Бога, як до Отця.

Слово «Авва» походить з арамейської мови. В Євангелії від Марка 14,36 ми чуємо це звертання з уст Ісуса. Так Він кличе до Свого Небесного Отця. Слово «Отець», яким ми перекладаємо грецьке слово πατηρ (патер), і яке у нашій мові набрало значення офіційно-літургійного звертання до Бога, зовсім не відтворює смислу, почування, любові, які Христос вкладав у слово Авва. Передає воно лагідне, навіть дитяче звертання до батька, тобто: татусю, таточку. Але так звертатися до Бога може тільки Єдинородний Божий Син, а ми тільки тому, що прийняли усиновлення через Ісуса. До такого звертання, а вірніше, до такого почуття довіри і любові нас спонукає Святий Дух.

4,7 – Тому ти вже не раб, а син; а коли син, то спадкоємець завдяки Богові.

В тиші вифлиємської ночі, схилившись над яслами, в яких лежить Божий Син, скажи: «Дякую Тобі, Ісусе, що робиш мене вільним, що робиш мене сином Божим, що даруєш мені Своє Царство».

Кондак Різдва: Діва днесь преістотного родить і земля вертеп неприступному приносить. Ангели з пастирями славословлять, а волхви зо звіздою подорожують, бо ради нас родилося дитя мале – превічний Бог.

о. Захар Михасюта