Коментар Євангелія на Неділю про Закхея (Лк 19, 1-10)
  • Суб, 01/02/2014 - 23:39

Увійшовши в Єрихон, Ісус проходив через (місто). А був там чоловік, Закхей на ім’я; він був головою над митарями й був багатий. Він бажав бачити Ісуса, хто він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту. Побіг він на перед, виліз на сикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою. Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: «Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі». І зліз той швидко і прийняв його радо. Всі, бачивши те, заходилися нарікати та й казали: «До чоловіка грішника зайшов у гостину». А Закхей устав і до Господа промовив: «Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо». Ісус сказав до нього: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама.10 Син бо Чоловічий прийшов шукати й спасти те, що загинуло».

1      Приготування

1.1 Прочитати уривок Лк 19, 1-10

1.2 Зробити аналіз:

Де відбуваються події?

Хто є головні герої?

Визначити сцени відносно подій та героїв.

1.3 Контекст: 18, 35 – 19, 10

Прочитати, проаналізувати зв’язок із уривком.

2      Нарис

2.1  Повідомлення із контексту

Ісус прямує до Єрусалиму (9, 51 – 19, 40), бо вже прийшов час, коли мав бути взятий з цього світу. Час спасіння наблизився. Прийшла година, коли ті, що дивилися на Ісуса, вже були щасливими, бо бачили і чули те, що хотіли бачити і чути пророки та царі (Лк 10, 23-24). Наблизився час, коли законовчителі зверталися до нього із питаннями про осягнення вічного життя (Лк 10, 25), коли спасіння стукало в двері, бо те, що було «неможливе в людей, можливе є в Бога» (Лк 18, 27), –  і зустріч із Закхеєм є здійсненням неможливого.

Необхідно було зробити зусилля, щоб побачити Ісуса. Людина може змінити те становище, в якому вона опинилася. Становище, що не дозволяє бачити Ісуса, її сковує, не дає перебувати на дорозі, по якій прямує Син Чоловічий, змушує бути на краю дороги. Але навіть тут людина не є забутою і залишеною на себе саму. Потребується тільки бажання прозріти і молитва, щоб зустрітися з Господом, який проходить поряд. Бог не хоче нічого робити проти волі людини, він іде, пропонуючи спасіння, але людина повинна зробити крок на зустріч, виявити своє бажання зустрітися з ним. Заклик: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, змилуйся наді мною» є завжди актуальним, як для сліпого, що сидів біля Єрихону (Лк 18, 38), так і для людини сьогодення.

Не знаємо бо до кінця скільки буде тих, що спасуться. Господь не відповів прямо на це запитання, але вказав спосіб: людина повинна відкрити своє серце, щоб дати змогу народитися в ньому Спасителеві і прикласти зусилля, щоб увійти через тісні ворота (Лк 13, 24).

2.2  Читання тексту

Увійшовши в Єрихон, Ісус проходив через (місто).

Ісус іде з Галилеї через Самарію до Єрусалиму, проходячи через села та міста  і навчає  (Лк 9,51.53; 13,22; 18,31). Одна із доріг вела по долині попри Йордан, а недалеко від Єрихону вона починала підніматися вгору і через це місто вела до Єрусалиму.

А був там чоловік, Закхей на ім’я; він був головою над митарями й був багатий.

Ім’я יכז (заккай) Закхей (див. Ез 2, 9) походить від слова, що має той самий корінь і означаєбути чистимчистий.

Поєднання імені Закхей та характерстик щодо праці та соціального стану роблять цю людину загадкою, набором протиріч. Тут євангелист поєднує два цілком протилежні полюси. Ознака чистоти (ім’я) з одного боку та ознака занечищення (митар, багач) з іншого. Митарі в єврейській спільноті не користувалися пошаною тому, що були на службі у ненависних окупантів, людей, що поклонялися іншим богам і тому, що обдирали  одновірців, дуже часто завищуючи побори задля власної наживи. Закхей же був не простим митарем, але їх керівником, отже, коли здобув цю посаду, мусів виділятися цим запопадливим служінням серед йому подібних.

Будучи митарем, Закхей знаходиться поза колом спасіння, згідно Закону; будучи багатим, у відповідності з Євангелієм, також має досить вагомі перепони на шляху до спасіння (Лк 16, 19-31; 18, 25). Становище цієї людини є дуже плачевне. Грішник найвищого гатунку, «що живе в багатстві нерозумно, подібний до скотини, яка гине» (Пс 49, 21). Людина тоне у своїй гріховній самодостатності, вважаючи, що гроші дають незалежність від усього, попадає у гордість, що приводить до протиставлення Богу (Пс 73, 4-12).

Закхей, зображений Лукою як митар та багач, є немов би мірилом загибелі. Отже, оболонка цього чоловіка вказує на його неминучу погибель, але серцевина (ім’я) дає певний проблиск надії.

Чи здатний буде паросток чистоти пробити тверду шкарлупу, що його оточує?

Він бажав бачити Ісуса, хто він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту.

Бажання бачити Ісуса виникало у багатьох людей, але ціль, задля якої хотіли його бачити, не є одна для всіх. Ірод Великий хоче його побачити, щоб убити (Мт 2, 13). Ірод Антипа також намагається побачити Ісуса (Лк 9, 9), але задля того, щоб побачити від нього якесь чудо (Лк 23, 8). Багато пророків та царів хотіли бачити Ісуса (Лк 10, 24), багато і сьогодні хочуть його побачити, як він і заповідав (Лк 17, 22).

З якою ж ціллю хотів бачити Ісуса Закхей? Прямої відповіді нема, але мабуть бажання це не було заплямоване. Чистий паросток тягнувся до Сонця, до Мірила Чистоти. І це не могло залишитися непоміченим. Ісус звертає увагу на найдрібніших, на найменших, на малого зросту. Кожна людина є надто малою, щоб бачити славу Божу, але Бог приходить до нас таких, якими ми є, і дарує спасіння тим, хто не несе себе високо (Лк 18, 9-14), саме для таких малих, для дітей є приготоване Царство Боже. Ця малість полягає в тому, щоб визнати нашу неспроможність як творіння, нашу залежність від Творця і безперестанну потребу в животворному Джерелі. Чистий паросток відчув потребу у цьому Джерелі, без нього він не здатен прорости, не спроможний пробити тверду оболонку, а, отже, – не зможе жити.

При наближенні до Єрихону сліпий чоловік, щоб доступитися до Ісуса, голосно кричав і був почутий, прохав отримати зір і побачив Того, хто стояв перед ним, і «пішов за Ісусом, славлячи Бога» (Лк 18, 43).

Без споглядання на образ, за яким була сотворена людина, вона не спроможна стати Людиною. Без постійного узгодження зі зразком не можна досягти подібності.

Ось і Закхей хоче побачити Ісуса. Чистий, почувши, що проходить Ісус, вирішив подивитися на свій Зразок, поглянути на образ, за яким був створений (Бут 1, 27), побачити, хто він(Ісус) такий, щоб зрозуміти, хто він (Закхей) такий.

Побіг він на перед, виліз на сикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою.

Іванові Хрестителю було напророковано ходити перед Господом (Лк 1, 76), Закхей же не йде, він біжить перед Ісусом. Спасіння прийшло, воно вже настільки близько, що змушує бігти і дряпатися на дерево.

Закхей виліз на дерево. Чистий, що оповитий  нечистим, перебуває на дереві. Людина (Адам) на дереві.

Як гарно євангелистом підкреслено тут паралельні лінії!

Закхей виліз на дерево, але й Ісус іде до Єрусалиму, щоб також опинитися на дереві. У цих двох місцях грецький текст вживає одне й те дієслово avnabai,nw (анабайно), що означаєсходитипідніматися.

Ісус піднімається до Єрусалиму, щоб зійти на хрест. І за деякий час Ісус буде знаходитися на дереві, буде розіп’ятий на дереві, бо «він з’явився, щоб наші гріхи взяти,  а гріха в ньому нема» (1Йо 3, 5) і тому «він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево» (1Пт 2, 24).

Перша людина (Адам) із віддихом життя сталася живою істотою (Бут 2,7), але упавши спричинилася до введення смерті. Через людину прийшла смерть, і через людину прийшло воскресіння з мертвих. «Як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі» (1Кр 15, 22), тому на противагу до першого – останній Адам (Христос) став духом животворним (1Кр 15, 45).

Не диво, що Ісус мав проходити тудою. Христос радив усім брати свій щоденний хрест (Лк 9, 23). Коли ж людина вже принесла свій хрест на Голгофу та й знаходиться на дереві, вона подібна до того розбійника, що просить Ісуса: «Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство» (Лк 23, 42). Ісус не бариться, бо Царство Боже вже прийшло (Лк 11,20), і він знаходиться у ньому постійно. Він є той, хто приніс Царство Боже до людей, бо так було до вподоби Отцеві –  дати Царство Боже маленькому стаду (Лк 12, 32). А там, де є хоч один із цього стада, Ісус приходить до нього як Пастир Добрий (Йо 10, 11-18).

Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: «Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі».

Початок стишка (Прийшовши на те місце) перегукується із приходом Ісуса на Голгофу (Лк 23, 33). Ісус дивиться вгору на Закхея, погляд його є знизу вверх і не навпаки. Він, переповнений любов’ю до людей, не вважав за здобич свою рівність з Богом, а применшив себе самого, ставши подібним до людини (Флп 2, 6-7). Апостол Іван каже: «Бог є любов» (1Йо 4, 8), а оскільки в Ісусі перебуває повнота любові, він піднімає свій погляд на Закхея, бо любов не чваниться і не надимається (1Кр 13, 4).

В євангелії від Луки Ісус п’ять раз кличе різних осіб на ім’я.

Імена Число Відношення до Ісуса
«Симоне» (фарисей) (7, 40) 1 А   Негативне, невизнання
«Марто, Марто» (10, 41) 2 Б  Позитивне, нерозуміння слів до кінця
«Закхею» (19, 5) 1 В          Очікування, пізнання
«Симоне, Симоне» (апостол) (22, 31) 2 Б’ Позитивне, нерозуміння слів до кінця
«Юдо» (22,48) 1 А’  Негативне, невизнання

Євангелист розміщує їх таким чином, щоб була очевидна центрична фігура. По краях (АА’) маємо невизнання Ісуса за пророка та свого учителя, і, як наслідок,– не сприймання його науки. Тоді (ББ’) визнання Ісуса та намагання пізнати його науку, але нерозуміння її до кінця.

У ценрі (В) поміщено розповідь про Закхея, якого зображено як такого, що чекає з нетерпінням на зустріч з Ісусом і, зустрівши його, приймає до свого серця Слово Боже.

Ісус каже до Закхея καταβηθι (катабеті) злізай. Саме так, καταβηθι (катабеті), насміхаючись, наказують юдеї Ісусові, щоб він зійшов з хреста (Мт 27, 40). Дві сцени паралельні: два чоловіки на дереві, до двох звертаються καταβηθι (катабеті). Закхей мусить злізти з дерева, бо не для нього це місце. Воно для Ісуса, бо тільки він здатний відкупити від прокляття, ставши сам прокляттям задля людей (Гал 3,13), тільки він здатний зробити розписку, що осуджувала людину, нечинною, прибивши її до хреста (Кол 2, 14).

Закхей, отже, мусить злізти, але для нього вже сьогодні є призначена зустріч з Ісусом. Цей час спасіння, це σημερον (семерон) сьогодні, що розпочалося з народженням Ісуса (Лк 2, 11) та його висінням на дереві (Лк 23, 43), що запропоноване людям у голошенні Доброї Новини (Лк 4, 21) є сьогодні для Закхея, як і для всіх тих, хто шукає зустрічі з Ісусом.

Ісус каже, що має бути в домі у Закхея. Але Ісус приходить не сам до тих, які його люблять. Разом з ним приходить і Отець, і тоді закладають вони житло. Через Ісуса має людина доступ до співжиття з Богом, бо він є Еммануїл, що означає: з нами Бог (Мт 1, 23).

І зліз той швидко і прийняв його радо.

Без жодних слів виконує Закхей те, що наказує йому Ісус. Євангелист підкреслює також почуття, з яким виконується наказ. Радість – почуття, що обов’язково з’являється у людини, коли вона відчула, що спасіння прийшло до неї. Це є та радість, яку звіщав ангел при народженні Ісуса. Сьогодні Ісус народився для Закхея, так як і Закхей народився для Ісуса. Закхей є тою загубленою овечкою, що її щойно знайшов Пастир. Вони знову зустрілися і радість переповнює їх обох.

Всі, бачивши те, заходилися нарікати та й казали: «До чоловіка грішника зайшов у гостину».

На що почали всі нарікати?

На те, що бачили радість, з якою приймав Закхей Ісуса. Але вони бачили лише радість, що переповнювала дім Закхея, радості ж, що нею раділи і на небі від навернення Закхея (Лк 15, 7), вони не бачили. Їхні очі не можуть її бачити, бо не розуміють причини радості, і тільки тому нарікають. Вони, ті, що взяли собі право визначати хто є праведником, а хто грішником, не бачать навернення Закхея і входу Ісуса до хати праведника. Для них Закхей і надалі залишається грішником. Тому постійно нарікають на Ісуса, вважаючи його ненажерою та  п’яницею, приятелем митарів та грішників (Лк 7, 34). Відкинені ж провідниками єврейської спільноти, «митарі та грішники приходили до нього, щоб його почути» (Лк 15, 1).

А Закхей устав і до Господа промовив: «Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо».

Закхей вирішує половину свого майна віддати як милостиню бідним. І тим він «робить собі гамани, що не старіються; невичерпний скарб на небі, де злодій приступу не має, ні міль не точить» (Лк 12, 33). Закхей починає жити за логікою, протилежною до тієї, за якою він жив дотепер. Багатство для нього вже не є причиною до нагромадження ще більшого багатства, але засобом для осягнення спасіння через використання його для допомоги потребуючих.

Зі щирим серцем, переповненим Господньою ласкою, Закхей вирішує віддати вчетверо тим, кого покривдив, якщо такі були, тобто в більшому обсязі, ніж того вимагає Закон Мойсея (Лев 5, 20-26; Чис 5, 6-7).

Те, що було неможливим для багатого юнака (Мт 19, 20-26), стається дійсністю. Багатство цього світу використовує Закхей для осягнення вічного життя з Богом. Він виконує те, чого навчає Ісус: «Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні» (Лк 16, 9).

Ісус сказав до нього: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама.

Синами Авраама називали себе всі євреї, також і ті, що нарікали на Ісуса за те, що він ввійшов до хати митаря. Ісус же каже, що спасіння зійшло на цей дім, а не на тих, хто нарікають, стоячи перед хатою Закхея. Спасіння ж зійшло через те, що і Закхей син Авраама. Чи Закхей ним не був до сьогодні, як і ті знадвору? Чому Ісус називає Закхея сином Авраама саме тут, в хаті, а не де-інде перед тим? Що сталося?

Не всі ті, що народилися від Авраама по тілу вважаються його нащадками, але лишень діти обітниці (Рм 9, 7-9). Діти Авраамові – це ті, які чинять діла, що їх робив Авраам (Йо 8, 39). Тому правдивими дітьми Авраама стають віруючі люди (Гал 3,7), незалежно від національності чи від кольору шкіри. Віра людини робить її спадкоємницею обіцянок Божих, даних Авраамові.

Закхей повірив у Христа та його Добру Вістку, і це зараховалося йому за оправдання, як і Авраамові (Рм 4, 3), тому й називає його Ісус сином Авраама, і тому спасіння зійшло на цей дім.

10 Син бо Чоловічий прийшов шукати й спасти те, що загинуло».

Це речення розкриває суть всієї Біблії. Через все Святе Писання проходить лінія пошуку Богом людини, яка загубилася, яка відійшла від нього і не може сама знайти дороги назад до свого Творця. Бог постійно кличе людину: «Де ти?», шукає її, як Добрий Пастир загублену вівцю.

Коли настає повнота часу посилає Господь Сина свого в тілі, схожім на гріховне тіло (Гал 4, 4; Рм 8, 3), для спасіння загиблої людини (Еф 2,1). Син Божий приходить у світ, щоб чинити волю Отця (Йо 6,38) і тому, хто слухає його слово і вірує в того, хто його послав, дає оправдання і життя вічне (Йо 5, 24).

3      Матеріал для читання: Пс 32; 49; Рм 5, 6-11; Еф 2, 1-10; Флп 3

3.1  Молитва уривком

4.1 Ввідна молитва

4.2 Читання уривку

4.2.1 Тиша

4.2.2 Ділення словом  чи стишком, що справили враження

4.3 Друге читання того ж уривку

4.3.1 Тиша

4.3.2 Ділення особистою звісткою Бога

4.4 Третє читання

4.4.1 Тиша

4.4.2 Ділення спонтанною молитвою на Боже Слово

о. Євген Станішевський