Коментар Євангелія на Неділю Зіслання Святого Духа (Ів.7,37–52; 8,12)
  • Суб, 07/06/2014 - 18:07

37Останнього ж великого дня свята стояв Ісус і закликав на весь голос: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є! 38Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!» 39Так він про Духа казав, що його мали прийняти ті, які увірували в нього. Не прийшов був ще Дух Святий, бо Ісус не був ще прославлений. 40Численні ж з народу, вчувши ті слова, казали: «Він дійсно пророк». 41Інші ж: «Він — Христос.» Ще інші: «Чи з Галилеї Христос прийде? 42Хіба в Писанні не сказано, що з роду Давидового Христос прийде, з села Вифлеєму, звідки був Давид?» 43І роздор виник із-за нього серед народу. 44Бажали і схопити його деякі, та ніхто не наклав рук на нього. 45Повернулись, отже, слуги до первосвящеників та фарисеїв, а ті питають їх: «Чому не привели його?» 46Слуги ж відказують: «Ніколи чоловік не говорив так, як цей чоловік говорить.» 47Фарисеї ж: «Чи й не ви дали себе звести? 48Невже хтось із старшини або фарисеїв увірував у нього? 49Та проклятий той народ, що закону не знає!» 50Але озвавсь до них Никодим, що приходив до нього вночі, а був же один з них: 51«Чи дозволяє наш закон засуджувати чоловіка, не вислухавши його спершу та й не довідавшися, що він робить?» 52Ті ж йому: «Чи і ти з Галилеї? Розвідайся, то й побачиш: з Галилеї пророк не приходить.» [53І розійшлися кожен до свого дому].

812 І ще промовляв до них Ісус, і так їм казав: «Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя».

1. Самостійна праця

1.1. Прочитати уривок Ів. 7:37–53.

1.2. Зробити аналіз:

– де відбуваються події;

– хто відіграє в них головну роль.

1.3 Контекст – Ів. 7:1–8:59:

– прочитати, проаналізувати зв’язок із уривком.

 

2. Тлумачення

2.1. Повідомлення із контексту

Ісус прийшов до людей у місце, що вважалося осідком Бога – у храм. Бог прийшов у людському тілі, щоб дати людині життя вічне, щоб принести їй воду живу. Але ті, котрі вважали себе служителями храму Господнього й учителями людей, не пізнали свого Господа, якому вони служили і про якого вони вчили.

2.2. Читання тексту

37Останнього ж великого дня свята стояв Ісус і закликав на весь голос: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є!

Людина після переступу Божої заповіді відійшла від Господа (Бут. 3). Перервалася розмова, утратився безпосередній зв’язок із Творцем. Господь не забрав назад від людини тих божественних функцій, які він їй дав – співпрацювати з ним у створеному світі, вдосконалюючи його, та передавати життя. Але після відходу від Бога ці функції зазнали змін. Людина, виконуючи їх, змушена прикласти багато зусиль, і кінцевий результат дається їй із болем.

На юдейське свято Кучок, яке юдеї святкували після збору врожаю і під час якого дякували Богові за врожай і за чудесний вихід із єгипетської неволі, Ісус пішов до Єрусалиму.

Для людей, що прийшли святкувати до Єрусалиму, Господь був Богом, що дає життя. Зібравши врожай, людина завершила невеликий період у загальному Періоді творення і отримала зарплату — плоди, що служать для підтримання життя.

Останнього ж великого дня свята (що натякає на останній великий день творення, у якому людина була створена на образ Божий, у якому також довершилося творення людини на подобу Божу через смерть Ісуса на хресті) Ісус вказує на себе як на джерело, яке може втамувати спрагу — найгостріше відчуття браку того, що необхідне для життя. Ісус, що має у собі життя (Ів. 5:26), пропонує людям прийти до нього і пити воду живу (Ів. 4:10), що втамовує спрагу.

38Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!»

Залежно від того, як розмістити розділові знаки, вислів хто вірує в мене може стосуватись як того, що йому передує, так і того, що за ним слідує.

У першому випадку будемо мати те, що до того джерела живої води, яким є Ісус, може приходити той, хто вірує в нього. Тобто, з нутра Ісуса потечуть ріки води живої. І це було б відповіддю-роз’ясненням на запитання народу про те, що треба робити, щоб діла Божі чинити (Ів. 6:28). На запитання Ісус відповів, що «діло Боже — вірувати в того, кого він послав» (Ів. 6:29), а тепер вказує на практичне здійснення віри людини: приходити і пити.

У другому випадку матимемо наголос на те, що той, хто вірить в Ісуса, стане джерелом для рік живої води, і така людина зможе цю воду донести до інших, як сталося з жінкою-самарянкою.

Два способи читання цього місця не виключають одне одного, а, радше, доповнюють.

Цей заклик Ісус підтверджує словами як Писання каже. Такої цитати дослівно у Писанні немає, але це речення передає суть усієї Біблії: Бог створив людину для життя, і без свого Творця людина не може мати життя; Господь хоче дати їй повноту життя від себе, і Син Божий задля того й прийшов до людей, щоб вони «мали життя — щоб достоту мали» (Ів. 10:10).

39Так він про Духа казав, що його мали прийняти ті, які увірували в нього. Не прийшов був ще Дух Святий, бо Ісус не був ще прославлений.

Тепер євангелист Іван пояснює суть попереднього вірша: джерелом води живої є Дух, якого мають прийняти ті, що повірили в Христа. Життя, яке має Син у собі, бо Отець йому передав, передається людині через Духа. Святий Дух веде людину до пізнання повної правди, бо він –  Дух Правди, що від Отця походить (Ів. 14:17; 15:26; 16:13).

40Численні ж з народу, вчувши ті слова, казали: «Він дійсно пророк».

Обіцянка живої води не залишає людину байдужою. Для того ж, щоб дістатися до джерела води живої необхідно зрозуміти хто є той, що дарує цю воду, що може втамувати спрагу до життя вічного.

Тут маємо перше визнання щодо особи Ісуса – визнання його тим пророком, якого очікували ще з часів Мойсея. Пророк цей мав говорити те, що накаже йому Господь (Втор. 18:15–18).

41Інші ж: «Він — Христос.» Ще інші: «Чи з Галилеї Христос прийде?

Наступним є визнання Ісуса не лише пророком, що голосить слово Господнє, але й Помазаником (Христом, Месією), що виконує кожне слово, сказане Господом, і тим наближає Царство Небесне.

Як тільки дехто з людей визнав в Ісусі Помазаника Господнього, інші відразу починають сіяти сумнів: чому Месія прийшов із Галилеї? Це був закид-сумнів першим християнам щодо особи Ісуса з Назарету. Євреї, основуючись на 2Сам. 7, очікували, що Месія прийде з дому Давида, а отже, з Юдеї (2Сам. 7; Пс. 89; Іс. 11:1), бо звідти був родом Давид (1Сам. 17:12).

42Хіба в Писанні не сказано, що з роду Давидового Христос прийде, з села Вифлеєму, звідки був Давид?»

Євреї очікували Месію з людського роду. Бог же зробив набагато більше: він виявив бажання бути разом з людиною. А єдиний спосіб бути з людиною – це стати людиною, зрозуміти її. Тому він приймає на себе людське тіло і стає особою у просторі і часі, такою, як  кожна людина, що з’являється у світі. Цим, підкреслюється неповторність кожного окремого буття, кожної особи, кожного «я», яке не розмивається і не розчиняється у Бозі, але є самим собою, єдиним і неповторним. Людина не може збагнути, як той, хто все створив, зумів стати творінням. Але так забажав Господь.

43І роздор виник із-за нього серед народу.

Євангелист не відповідає на запитання попереднього вірша. Воно залишається відкритим для читача, який сам має відповісти, ким для нього є Ісус з Назарету. Особа Ісуса стає для людини або “каменем спотикання”, або “скелею спасіння”. Христос був свідомий того, що з його приходом людство розколеться на тих, які йому повірили, і тих, які не вірять у нього (Лк. 12:52–53). Навіть серед тих, хто повірив в Ісуса Христа, є певний розкол (σχίσμα [схісма]) щодо способу розуміння віри та способу виявлення свого ставлення до Бога.

44Бажали і схопити його деякі, та ніхто не наклав рук на нього.

Були й такі, котрі хотіли заарештувати і знищити Ісуса (до особи Ісуса, Сина Божого, в людині зростає любов або ненависть). Але не все залежить від людей. Є Бог, котрий увійшов у людську історію. Він вибрав повноту часу, щоб послати свого Сина (Гл. 4:4), він вибрав і годину, коли Ісус мав принести себе в жертву. Останній день свята нагадує про останній день, що мав ще прийти.

45Повернулись, отже, слуги до первосвящеників та фарисеїв, а ті питають їх: «Чому не привели його?»

Тими, хто хотів схопити й ізолювати Ісуса, були першосвященики та фарисеї. Це вони вислали своїх слуг схопити Ісуса (Ів. 7:32). Побачивши, що їхнього наказу не виконано, вони вимагають у слуг пояснення.

46Слуги ж відказують: «Ніколи чоловік не говорив так, як цей чоловік говорить».

Першосвященики та фарисеї отримують відповідь, якої зовсім не очікували: ті, котрі мали схопити Ісуса, були «схоплені» ним: його слово їх дивує і захоплює. Вони не переповідають, що саме говорив Ісус, але підкреслюють його спосіб мовлення. Ісус відрізнявся від учителів-євреїв, бо говорив він як повновладний (Мт. 7:29).

47Фарисеї ж: «Чи й не ви дали себе звести?

Тут згадано лише фарисеїв, тому що після знищення римськими легіонами Єрусалимського храму (в 70-му році) спільнота Івана мала з ними певні тертя щодо особи Ісуса. Цим запитанням Іван хотів підкреслити, що фарисеї і за часів Ісуса, і після його розп’яття були запеклими опонентами його особи як Месії і Сина Божого та його навчання, яке критикувало певні фарисейські тлумачення закону.

48Невже хтось із старшини або фарисеїв увірував у нього?

У той час, коли простий люд здатний був прийняти Слово, провідники народу залишалися глухі до Слова. Ті, котрі звикли приймати славу від людей, вже не хотіли шукати слави, що від Бога (Ів. 5:44).

49Та проклятий той народ, що закону не знає!»

Ті, котрі підносять закон понад усе і тлумачать його, проклинають тих, котрі слухають самого Законодателя. Для них закон став Богом і за його буквою вони перестали бачити того, хто дав цей закон.

Фарисей означає відокремлений. Тих, хто не входив до течії фарисеїв, а отже не прикладав зусиль для вивчення закону, вважали народом землі. Тепер же фарисеї відокремлюють себе від народу Божого, від людей, які пізнали Бога. Вибрав Бог немудрих світу цього, щоб засоромити мудрих (1Кор. 1:27)

50Але озвавсь до них Никодим, що приходив до нього вночі, а був же один з них:

Никодим – фарисей, який був членом Синедріону. Він приходив до Ісуса вночі, щоб бути просвітленим від Світла (Ів. 3:1–21). Никодим приймає закон у його повноті, а не дивиться на нього як на засіб для захисту своїх поглядів чи своєї влади. Поділ настає і посеред фарисеїв.

51«Чи дозволяє наш закон засуджувати чоловіка, не вислухавши його спершу та й не довідавшися, що він робить?»

Никодим закидає тим, які вважають себе суддями, що основуються на законі, порушення цього закону: закон не дозволяв засуджувати людину, попередньо не вислухавши її (Втор. 1:16–18).

52Ті ж йому: «Чи і ти з Галилеї? Розвідайся, то й побачиш: з Галилеї пророк не приходить».

На поставлене Никодимом запитання керівники не відповідають, натомість роблять випад у бік самого Никодима. Ставлячи запитання Никодимові, фарисеї закидають йому приналежність до нечистого народу, виключаючи його з-поміж себе (юдеї вважали Галилею поганською територією (Мт. 4:15)). Фарисеї, які вважали себе вчителями закону, радять йому, як неграмотному учителеві, нарешті, навчитися, прочитати закон і вияснити для себе, що з Галилеї пророк не приходить. Засліплені злобою та ненавистю учителі помиляються, бо з Галилеї був пророк Йона (2Цар. 14:25–26). Про цю ж землю говорить Господь через пророка Ісаю (Іс. 8:23–9,1), а виконання цього пророцтва описано в Євангелії від Матея (Мт. 4:12–16).

53І розійшлися кожен до свого дому.

Свій дім — це дім, де людина народилася і живе, у якому проживають батьки, брати та сестри. Ісус повертається до свого Отця, бо там його дім, звідки він вийшов.

Ті ж, які не прийняли його слова, не можуть бути дітьми Божими, але є синами того, хто сам захотів зайняти місце Бога живого. Тому Ісус їм каже прямо, що диявол їх батько і чинять вони так, як він того хоче (Ів. 8:44)

3. Матеріал для допоміжного читання:

Пс. 63; 78; Зах. 13; Єз. 36:22–38.