Коментар Євангелія на Томину Неділю
  • Птн, 10/05/2013 - 21:41

Євангеліє від Йоана, 20,19-31

19А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, – а две­рі ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, – увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: «Мир вам!» 20Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, по­бачивши Господа. 21І ще раз Ісус їм каже: «Мир вам!» Як ме­не послав Отець, так я посилаю вас». 22Це промовивши, дихнув на них і каже їм: «Прийміть Духа Святого! 23Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються».

24Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвисько Близнюк, не був з ними, коли то прийшов був Ісус. 25Тож повідали йому інші учні: «Ми Господа бачили». Та він відрік: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, – не повірю!».

26По вісьмох днях знову були вдома його учні, а й Тома з ними. І ввіходить Ісус, – а двері були замкнені! – стає посередині та й каже: «Мир вам!» 27А тоді промовляє до Томи: «Подай сюди твій па­лець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!» 28І відказав Тома, мо­вивши до нього: «Господь мій і Бог мій!» 29І каже йому Ісус: «По­бачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!»

30Ще й інші численні чудеса, що їх не списано у цій книзі, вчи­нив Ісус на очу своїх учнів. 31 А ції – списано, щоб увірували ви, що Ісус – Христос, Син Божий, а вірувавши, – щоб мали життя в його ім’я.

 

 

Минулої Неділі, на Пасху, ми застановлялися над Словом Божим, що стало тілом і оселилося між нами… і дало нам спроможність стати дітьми Божими. У тому короткому, але і прекрасному гімні Йоан оспівав ким є Бог для нас і ким Він хоче, щоб ми були для Нього. Йоан закінчував свій Пролог, пишучи, що “Бога ніхто й ніколи не бачив, але Син Єдинородний об’явив” (дослівно: розповів) (Йо 1,18). Сьогодні, наша Церква подає нам вже іншу розповідь, з іншого кінця цього Євангелія, про появи Воскреслого Ісуса своїм учням і про те, як вони його пізнали. Це також розповідь, яку кожен з нас покликаний переказати від власного імені, звіщаючи цілому світові, як він сам зустрів Воскреслого Господа у своєму житті і, не бачивши тілесним очима Ісуса, повірив у Господа.

Вступ

 

Таїнство воскресіння тісно пов’язане з таїнством страстей і смерті. Разом вони творять Пасхальне таїнство. Євангелист Йоан подає нам у розд. 20 свого Євангелія дві появи воскреслого Ісуса: спочатку Він з’являється приватно Марії Магдалині, а відтак, більш офіційно, групі апостолів, спершу без Томи, а відтак разом і з Томою.

Воскресіння в Євангеліях

 

На відміну від страстей/смерті, які можна відносно легко перевірити, оскільки належать до людського досвіду, воскресіння не можна перевірити. Іншими словами, якщо усі ми маємо якусь ідею про страждання і смерть, оскільки в той чи інший спосіб ми змогли їх досвідчити, ніхто не знає точно, що таке воскресіння. Ми можемо спробувати сформулювати поняття воскресіння, але насправді нам бракує безпосереднього його досвіду. Воскресіння належить до світу Бога і лише завдяки Його дарові ми можемо брати участь в ньому. Звідси трудність як в розумінні самого воскресіння, так і в розповідях про нього.

Свідчення про воскресіння первісної спільноти різноманітне і багатогранне. Читаємо, що “Бог воскресив Христа з мертвих” (Рим. 8,11), що “Христос воскрес із мертвих” (1 Кор. 15,12), що Ісус “кладе своє життя, щоб знову його взяти” (Йо 10,17); вжито слова, що означають піднесення з позначенням руху знизу вверх: “Той же, хто був зійшов наниз, це той самий, що вийшов найвище всіх небес” (Еф 4,10); або мову воскресіння: “Той хто був мертвий, тепер живий” (див. Ді 2,23-34).

Дуже важливими є також свідчення наочних свідків. Апостол Павло перелічує багатьох свідків у 1 Кор. 15,5-8, натомість євангелисти обмежуються жінками і учнями. Євангелист Матей, з огляду на інші Євангелія, додає ще уривок про сторож і балачки про труп. Це теж свого роду свідчення, тим більше дуже цінне, оскільки походить від тих, які не бажають вірити. Вони, отже, не можуть сприйняти новизни воскресіння і тому говорять про викрадення трупа апостолами.

У Євангеліях також піднято питання про воскресле тіло, але без остаточної відповіді, зважаючи на цілковиту відсутність досвіду. Тексти намагаються сказати, що Ісус стає перед учнями і розмовляє з ними як і перед смертю, однак, в той самий час, Він є інакшим. Святе Письмо, іншими словами, намагається нам передати словами те, що насправді неможливо висловити.

 

Воскреслий і апостоли (Йо 20,19-29)

 

У розд. 20 свого Євангелія Йоан впроваджує нас поступово в таїнство воскресіння. На початку маємо лише просту констатацію факту зі сторони Петра і Йоана про порожній гріб, без того, щоб вони зустрілися з Воскреслим. Відтак слідує поява Ісуса Марії Магдалині і її свідчення: “Я бачила Господа”. А тепер, в прекрасному крещендо, Йоан розповідає про дві офіційні появи Ісуса групі апостолів, перший раз – без Томи ­– в день Пасхи і другий раз – вісім днів потому – разом з Томою.

Тематика і динамізм

 

Наш текст розповідає про дві появи Воскреслого. У першій, Ісус являючись апостолам – за відсутністю Томи – що зібралися в світлиці, доручає післанництво, даючи їм дар Святого Духа для прощення гріхів (вв.19-23). У другій – увага переміщається на відношення: Воскреслий – Тома. Цей останній проявив певне недовір’я до свідчення друзів, які розповіли йому про їхню зустріч з Ісусом. Без прямих доказів тоді відсутній Тома, здається, не збирається повірити. Однак, Ісус наче приймає виклик і, по восьми днях, знову з’являється, закликає Тому подолати труднощі у вірі та отримує надзвичайне визнання віри. Тут, вперше, стає ясно, що Ісусове восходження (вознесіння) до його божественних обставин, завершене: Він проходить через закриті двері, знає думки і є названий “Богом” (вв.24-29).

Коментар

 

Подивімся зараз на два епізоди, які відбуваються протягом восьми днів.

Перша поява Воскреслого: Ісус і група апостолів (вв.19-23)

 

«Перший день в тижні”, або, більш дослівно “перший день по суботі” вказує на той день, який пізніше буде називатися “неділею”, або “днем Господнім”. Знаходимося, отже, в сам день воскресіння. Воскреслий виявляє досконалу ідентичність з Ісусом (руки і бік, позначені знаками розп’яття), як доказ того, що йдеться про ту саму особу. У той самий час виявляється і відмінність в тілі, оскільки Ісус входить через закриті двері. Відразу знаходимо елементи, які ускладнюють наше розуміння “тіла” Воскреслого, яке є те саме, що і раніше (ідентичність), але вже звільнене від біофізичних обмежень звичайного тіла (відмінність). Можемо, отже, говорити про ідентичність особи, а водночас і про відмінність його буття і його відношення стосовно інших.

Першими словами Воскреслого є “Мир вам”, яке потрібно розуміти не як якесь побажання (нехай мир буде з вами), але як пасхальний дар Ісуса спільноті (мир є з вами). У контексті смерті і воскресіння мир слід розуміти як дар спасіння. Про значення цього миру Ісус вже натякав у Йо 14,27. Примирення між небом і землею є ділом Ісуса, ділом, яке зараз проявляється як післанництво прощення для побудови відновленого людства. Таким чином церковна спільнота є продовженням діла Ісуса, а Святий Дух є рушієм цієї спільноти.

Те, що Церква продовжує діло Ісуса висловлює також і грецький текст, який використовує минулий час (перфект) послав: післанництво Ісуса з боку Отця є чимось доконаним, але так само постійним і таким, що продовжується в часі. Основним завданням Ісуса є “відновити”, тобто зробити новим створіння. А це неможливо без Святого Духа. Повторено чудо життя, чудо, здійснене Богом на початку сотворення, коли один лише “віддих життя” зробив людину “живою істотою” (пор. Бут 2,7). Таким чином Ісус передає своїм учням Святого Духа. Тепер вони остаточно уповноважені до місії (подібна ідея висловлена і у Ді 1,8) і до прощення гріхів.

Зв’язок між Святим Духом і прощенням гріхів віднаходить свій фундамент у події хрещення. Йоан Хреститель, який вказав на Ісуса як на “Агнця Божого, який гріхи світу забирає” (1,29) бачить як Святий Дух сходить і перебуває на Ісусі, на Тому “хто хрестить Духом Святим” (1,33). Тепер Воскреслий здійснює пророчу обітницю Єзекиїла 36,25-27, який поєднував дар Святого Духа і прощення гріхів. Саме це і є біблійний фундамент святого таїнства Сповіді.

Друга поява Воскреслого: Ісус і Тома (вв.24-29)

 

Вірші 24-29 є інтегральною частиною розповіді про воскресіння і, до певної міри, її вершиною. Сам уривок можна поділити на менші частини:

-          розповідний вступ (в.24);

-          діалог між учнями і Томою (в.25);

-          подвійний розповідний вступ і поява Ісуса (в.26);

-          діалог між Ісусом і Томою (в.27-29).

Четверте Євангеліє більше разів цікавиться Томою, який перший раз з’являється з нагоди воскресіння Лазаря (11,14-16), як також у своєму намаганні стати на заваді Ісусовому відходу (пор. 14,5). Він виявляє певну розгубленість між вірністю і сумнівом. Примітка про його відсутність у вечір Пасхи та його сумніви стосовно досвіду інших учнів, стає причиною цієї нової частини, яка робить його протагоністом розповіді. “Ми бачили Господа” є палким свідченням апостолів, які зустріли і розпізнали живого Ісуса: спільнота починає проголошувати свою віру у Воскреслого. Бачити є важливим, оскільки стає основу свідчення (пор. 1 Йо 1,1-2). Не йдеться про якесь просте тілесне бачення, а про глибинний і складний досвід. Такий досвід не є можливий через почуте, без особистісного контакту.

Звідси і реакція Томи: “Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи… не повірю!” (в.25). Для Томи бачення є ще завжди на фізичному рівні. Він робить ту ж помилку, що й інші, намагаючись провести паралель між чуттєвим досвідом і досвідом віри, забуваючи, що йдеться про два різні рівні. Євангелист таким чином робить Тому представником ширшої групи: він це зробив і з Никодимом і зі самарянкою. Насправді, в інших Євангеліях ми бачимо, що невіра не є прерогативою одної особи, але охоплює деяких (пор. Мт 28,17), або і всіх апостолів (пор. Мр 16,14). Тома, отже, є глашатаєм почуття або наставлення багатьох.

По восьми днях, отже, знову в неділю, Ісус удруге з’являється групі апостолів, серед яких цим разом присутній і Тома. Ісус приймає провокаційний виклик. Цей був сформульований в трьох наростаючих кроках: якщо не побачу, якщо не вкладу мій палець, і якщо не вкладу мою руку. Ісус також відповідає в цій потрійній послідовності, але йде і понад. У кожному разі, Ісус знає кожну деталь прохання Томи.

Багато обговорювалося, чи Тома доторкнувся Ісуса чи ні. Обидві точки зору мають свої аргументи. Хто відповідає ствердно, підкреслює довгу підготовку самої події. Хто заперечує, зауважує, що насправді текст не говорить про це. Особисто, схиляюся до того, що апостол не довів до кінця свій задум. Ймовірно, йому вистачили вже самі слова Ісуса, так як і Марії Магдалині вистачило почути власне ім’я (пор. Йо 20,16). Ісусові слова (“Та й не будь невіруючий, – а віруючий”) радше як докір (як думають численні коментатори) є насправді закликом, сповненим доброти, увійти в інший вимір.

Відповідь Томи (в.28) просякнута біблійною мовою і, можливо, є виявом певного домагання титулу “Господь” виключно для Ісуса (оскільки римські імператори вживали цей титул і для себе). Дехто підкреслює, що Йоан часто використовує як біблійну так і елліністичну мову. Одна річ певна: Тома відповідає в дуже гарний, піднесений спосіб, подаючи найурочистіше визнання віру в цілому Євангелію. Наче б ми сказали, що фізичний дотик перемінився на духовний контакт, на контакт віри. Той самий механізм запрацював і для Марії Магдалини, яка від фізичної близькості перейшла до духовної. Зустріч з людиною Ісусом стає зустріччю з Богом.

Це найвиразніший уривок в Євангеліях, в якому Ісуса названо “Богом”. Хоч Новий Завіт стверджує неодноразово божество Ісуса, завжди намагається розрізнити Ісуса від Бога. Також і Йоан застосовує для Бога вислів ho theos (пор. 1,1). Тим більше цей титул являється надзвичайним, якщо взяти до уваги, що у 20,17 євангелист вставив в уста Ісуса вислів ho theos (Бог), щоб вказати на Отця.

Ісус сприймає цей титул і з доброзичливістю спрямовує його до ще кращого і більшого. Вірш 29 пропонує друге із двох блаженств Четвертого євангелія (перше – див. 13,17), блаженство, яке проголошує автономію віри. Між рядками підкреслено небезпеку закритого кола, яке утворюється, коли прив’язують зовнішній досвід (чуттєве, матеріальне бачення) до віри. Ісусові слова надзвичайно важливі для майбутніх християн і всіх читачів Євангелія.

Значення уривку

 

Дуже вдало писав святий Григорій Великий: “Нам більше послужила невіра Томи, ніж віра апостолів”. Свого роду парадокс, але менш нелогічний, ніж могло б це видатися на перший погляд. Апостоли ідуть прямою дорогою, без жодних несподіваних поворотів, майже як в підручнику з богослов’я: зустрічають Воскреслого, радіють, отримують Святого Духа і відразу стають готові до післанництва, засвідчуючи Томі їхній досвід віри. Бачать і вірують. Тома, натомість, іде набагато важчим шляхом. Він не бачить і не вірує. Його найбільше служіння розпочинається саме тут, оскільки допомагає нам зрозуміти, що досвід віри не здобувається за чиїмсь посередництвом. Це досвід, який можна отримати лише самостійно, в прямому контакті з Господом, коли зустрічаєш його, а не тих, які говорять про Нього: доказом цього є і багатовікова історія Церкви, утворена не з книг богословів, але святістю своїх членів. Інші, якнайбільше, є лише посередниками, які спрямовують до прямої зустрічі.

Все ж таки Тома робить одну велику помилку, бажаючи перейти з чуттєвого рівня на надприродний лише своїми силами: “Якщо не побачу… якщо не вкладу… не повірю”. Бачити і доторкатися до Воскреслого, хоч це  і можливо, все ж таки не може привести до віри, яка є передусім Божим даром, і лише в другому моменті відповіддю людини. З милосердною добротою Ісус іде назустріч цій двозначності Томи, щоб дати йому лекцію і через нього усім людям. Через це, як вже було сказано, ми маємо більше користі з невірства Томи, аніж з віри апостолів.

Ісус приймає виклик Томи і дозволяє йому бачити в значенні перевірити, досвідчити: “Подай сюди… глянь” і відразу додає: “Та й не будь невіруючий, – а віруючий”, щоб дати зрозуміти, що справжнє бачення означає сприймання і згоду. Досвід бачення і дотику не мав би жодного значення, якщо не увійти в контакт з особою. Перехід від бачення, позначене нерозумінням, до бачення, яке відкривається життєвим стосункам з Господом, уможливлений словом. Це саме слово, що дозволяє бачити, тобто зустрінути Воскреслого, так як і Марія Магдалина пізнала Ісуса, коли він покликав її по імені. Його слово відкладає у серці людини зерно віри і лише тоді може народитися і відповідь: “Господь мій і Бог мій”. Лише таким чином бачити є сприйняти, а не перевіряти, досвідчити присутність особи, а не виконувати психофізичні функції, зачерпнути з джерела життя, а не доторкнутися до якоїсь реліквії. Ще один коментар святого Григорія: “Тома бачив одне, але повірив в інше; він бачив чоловіка зі шрамами і, через це, повірив у божество Воскреслого”. І тут маємо блаженство: “Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!”. Подякуймо Томі за те, що допоміг нам це зрозуміти!

Висновок

 

Однак, на цьому не закінчується наш євангельський уривок, який сьогодні пропонує нам Літургія, а продовжується текстом, що служить висновком до цілого Євангелія: “Ще й інші численні чудеса, що їх не списано у цій книзі, вчи­нив Ісус на очу своїх учнів. А ції – списано, щоб увірували ви, що Ісус – Христос, Син Божий, а вірувавши, – щоб мали життя в його ім’я”. Ці слова дуже ясно подають мету написання цього Євангелія: щоб увірували ви… а, вірувавши, мали життя! Євангеліє, отже, написано для того, щоб ми, власне як Тома, з невіруючих стали віруючими, з тих, які хочуть бачити в сенсі фізичному, які хочуть доторкнутися до чогось матеріального, конкретного, стали тими які вміють бачити духовно (грецькою мовою semeia, дослівно “знаки”). Так як Тома бачив “знаки” розп’ятого і пізнав у ньому свого Господа і Бога, так і ми покликані бачити в знаках-словах Євангелія не мертві літери, а живе Слово Боже і досвідчити силу Воскресіння у власному житті, стаючи свідками перемоги Життя над смертю і посланцями миру і прощення до всіх людей.

Святий Йоан Золотоустий так писав про святого Тому: “Дехто каже, що також і Тома хотів умерти. Але нічого так і не зробив. Це, насправді, страх говорив з нього […]. Ісус, однак, не ганить його, а переносить з терпеливістю його слабкість. Однак, пізніше, Тома став непереможним і сильнішим за всіх. Насправді дивує те, що бачимо того, що був таким слабким перед хрестом, як став, після хреста і воскресіння найпалкішим зі всіх. Це і є сила Христа. Дійсно, той, хто боявся іти за Ісусом у Вифанію, той самий за фізичної відсутності Христа, пройшов майже увесь світ, зустрічаючи кровожерні народи, які бажали його вбити” (Йоан Золотоустий, Hom. in Jo.: PG 59,344,2).

 

Джерело: http://pcc.ugcc.org.ua