Коментар на 5-ту неділю після Зіслання Святого Духа
  • Суб, 27/07/2013 - 16:20

(8) 28 Коли ж він прибув на той бік, у край гадаринський, зустріли його два біснуваті, що вийшли з гробниць, але такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою. 29. І почали кричати: “Що нам і тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?” 30 Оподаль же від них паслося велике стадо свиней. 31 Біси попросили його: “Як ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней.” 32 “Ідіть” – сказав їм. І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді то все стадо кинулося з кручі в море й утопилося в хвилях. 33 А пастухи повтікали й, прибігши в місто, все розповіли, а й про біснуватих. 34 Тоді все місто вийшло Ісусові назустріч і, побачивши його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць.

(9) 1 Сівши у човен, він переплив назад і прибув у своє місто.

 

Контекст

Серед багатьох стилістичних особливостей євангеліста Матея дослідники відзначають часте використання т.зв. інклюзій, що полягають у повторенні ключових висловів чи слів на початку та прикінці певної частини Євангелія. Ці повторення не тільки визначають межі такої частини, певного етапу розповіді, але й вказують на теми і мотиви, які наче пронизують менші уривки і тим поєднують їх.

З таким повторенням зустрічаємось і прикінці четвертої та дев’ятої глав Мт: "І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину[1] про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі” (4,23) та „Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу” (9,35). Ці вірші таким чином вказують на тематичну цілісність частини Мт 4,23-9,35 та визначають її зміст: Царство Небесне[2], що прийшло в Ісусі Христі, його природа та вимоги, та учні, їх покликання та служіння. Ця частина, у свою чергу, поділяється на два менші розділи: Нагірна проповідь (глл. 5-7) та тісно з нею пов’язана („і як Ісус скінчив ці слова...” 7,28) розповідь про 10 чудес Ісуса (глл. 8-9).

У короткому вступі до Нагірної проповіді (5,1-2) вказується, що Ісус звертає свої слова до щойно покликаних учнів (підійшли до нього його учні ... почав навчати їх) на тлі чисельно зібраного народу (4,25: „А йшла за ним велика сила людей...”; 5,1: „Побачивши ж народ, зійшов на гору”). Сама проповідь є проголошенням Царства Небесного, яке гряде у цей світ, і вимог (dikaiosu,nh[3] ), нової праведності та справедливості, які воно за собою потягає. Ці слова визначають те, якими повинні бути учні, які стосунки з Богом та людьми їх повинні характеризувати. Багато коментаторів називають Нагірну проповідь „Конституцією Царства”, але водночас її можна визначити як „Конституцію Церкви”, оновленого Народу Божого, яка повинна бути спільнотою учнів, до якої покликані всі народи (28,19-20: „Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку.”). Церкви, покликання якої пізнається в перспективі Царства Небесного, яке вже є присутнє в Христі Ісусі і ще має прийти в усій своїй повноті: бути завдатком, передсмаком та закваскою цього Царства.

Саме учні і народ „з Галилеї, з Десятимістя, з Єрусалиму, з Юдеї та з Зайордання” будуть свідками тих чуд, що в них буде розповідатись в глл. 8-9, а підсумок 9,36-38 підсумовує і пояснює покликання учнів, які, у свою чергу, посилаються Ісусом продовжувати його діла, про що розповідається у наступній гл.10: „дав їм владу над нечистими духами, щоб їх виганяли і лікували всяку хворобу й усяку неміч” (10,1) та проповідувати „кажучи, що Царство Небесне – близько” (10,7).

У главах восьмій та дев’ятій Євангелія від Матея містяться дев’ять уривків, в яких євангеліст розповідає про десять чудес Ісуса Христа. Враховуючи постійне зіставлення Ісуса і Мойсея, характерне для євангеліста Матея (п’ять промов, проповіді на горі, „А Я кажу вам...”(Мт 5), можна припустити, що і тут є посилання на десять чудес Мойсея. Ці розповіді зібрані у три групи по три у кожній, між якими якими є вставлені повчання Ісуса щодо учнівства, а саме:

- три чуда у 8,1-7 (Зцілення прокаженого (1-4), слуги сотника (5-13), тещі Петра та багатьох біснуватих і „усіх недужих” (14-17))

 Повчання: Ісус та ті, хто хоче йти за Ним у 8,18-22 („Лисиці мають нори...” та „зостав мертвим ховати своїх померлих”)

- три чуда у 8,23-9,8 (утихомирення бурі на морі (23-27), оздоровлення гадаринських біснуватих (28-34) та зцілення розслабленого у Капернаумі (9,1-8))

Повчання: Ісус та учні у 9,9-17 (Покликання Матея та бенкет у його домі (9-10), чому Ісус „їсть з митарями та грішниками” (11-13) та чому „учні не постять” (14-17))

-три розповіді про чотири чуда (зцілення кровоточивої жінки та воскресіння доньки одного начальника (18-33), зцілення двох сліпих (27-31) та німого біснуватого (32-34)).

Ці чудеса вказують на месіанську владу Ісуса та її сутність, відкривають природу Царства, проголошеного в глл. 7-9, яке в Ньому приходить, та, водночас, є преображаючим промінням цього Царства.

Необхідно підкреслити ще один дуже важливий аспект цих зцілень. В давнину (як, нажаль, і зараз) хворий та каліка не міг бути повноцінним членом спільноти, перебуваючи десь на її периферії, або навіть нею відкидався. Зокрема, в юдаїзмі і не тільки існували категорії ритуально нечистих, нечистота яких передавалась через дотик: прокажені (8,1-4), кровоточиві (кровоточива жінка в 9,20-22), померлі... Окрім того, важкі та спадкові хвороби часто пояснювали гріхом або особистим, або родовим, вважаючи їх його знаком та наслідком. Тож оздоровлення є зціленням, тобто поверненням до повноти –цілості - життя (Теща Петра, двоє сліпців...) або даром цієї повноти, та віднова повноцінної участі людини в житті спільноти Народу Божого (прокажений, біснуватий, кровоточива жінка...).

Ці чуда свідчать про владу Ісуса над хворобами, природою та бісами, і ставлять людей перед вибором: визнати та прийняти цю владу (як римський сотник) чи заперечити та відкинути – вірити чи не вірити. В уривках зустрічаємось з різною відповіддю на цей заклик: віра сотника (8,10-13), друзів розслабленого (9,2), кровоточивої жінки (9,20-22), двох сліпців (9,27-31); книжники та фарисеї обурюються, осуджують та обмовляють (9,3.11.33); учні, хоча слідують та слухають, вагаються (8,18-22) і лякаються через малу віру під час бурі; нарід дивується (8,27; 9,33), боїться та славить Бога (9,8), розносить чутку про Нього (9,26); мешканці краю гадаринського просять відійти з їх околиць (8,34).

 У порівняні з євангелістом Марком, Матей опускає деталі та подробиці чудес, щоб привернути увагу до самого Ісуса та влади, яку має Його слово.

 

8 28 Коли ж він прибув на той бік, у край гадаринський, зустріли його два біснуваті, що вийшли з гробниць, але такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою. 29 І почали кричати: «Що нам і тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?»

30 Оподаль же від них паслося велике стадо свиней. 31 Біси попросили його: «Як ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней.» 32 «Ідіть» - сказав їм. І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді то все стадо кинулося з кручі в море й утопилося в хвилях.

33 А пастухи повтікали й, прибігши в місто, все розповіли, а й про біснуватих. 34 Тоді все місто вийшло Ісусові назустріч і, побачивши його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць.

9 1 Сівши у човен, він переплив назад і прибув у своє місто.

Мт 8,28-9,1 ( пор. Мк 5,1–6; Лк 8,26-27).

 

8 28Коли ж він прибув на той бік, у край гадаринський, зустріли його два біснуваті, що вийшли з гробниць, але такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою.

у край гадаринський: За Марком та Лукою це чудо стається у країні Геразинський. І Гераза, і Гадара знаходились у районі Десятимістя, краю, що переважно був заселений язичниками. Проте Гадара була значно ближче до узбережжя моря за Геразу (в той час велике та красиве місто) та, ймовірно, саме Гадара була головним містом цього краю. Деякі з екзегетів розбіжність розповіді євангелістів пояснюють тим, що Господь зійшовши на берег коло Гадари мав намір рушити до Герази (тією дорогою). Це перша згадка в Євангелії від Матея про відвідини Господом поганських околиць.

зустріли його два біснуваті: Ще одною відмінністю розповіді Матея є згадка про двох біснуватих, тоді як у Марка і Луки згадується тільки про одного. Подібне подвоєння зустрічаємо так само у розповідях про зцілення двох сліпців з Витсаїди (Мт 9,27) та з Єрихону (Мт 20,23). Ця особливість Матея ймовірно пояснюється тим, що за юдейським законом для підтвердження істини було потрібно два свідки (виходячи з Втор 19,15: „на слово двох свідків або на слово трьох свідків справа стане чинною”; пор. Мт 18,16; 2 Кор 13,1). Таким чином, ці чуда є свідоцтвом месіанської влади та сили Ісуса.

що вийшли з гробниць: Пусті гроби (печери) вважались ритуально нечистими та, за розповсюдженим переконанням, що поділяли як язичники, так і юдеї, вважалися місцем перебування злих духів. Біснуваті жили у гробах, оскільки були вигнані з міст та селищ. Своїм словом, яким виганяє бісів, Господь водночас і виводить з гробу.

але такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою: здавалось би, що злі сили остаточно та незворотньо перемогли та торжествують.

 

29І почали кричати: «Що нам і тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?».

Що нам і тобі, Сину Божий? Інакшими словами, що Тобі до нас. Одне з найбільших й найгостріших запитань, що стоять перед людиною: що Богові до нас? Те, що робить Ісус є відповіддю на це запитання, радше Його прихід, Він сам є відповіддю: „Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним” (Йо 3,16). Бог той, хто залишає дев’яносто дев’ять овець, щоб знайти одну заблукану (Лк 15,4-7)

перед часом: За юдейськими переконаннями, біси повинні бути осуджені Судного Дня: до нього вони користуються певною свободою дій (пор. Од 9,5). Прихід Господа є початком цього Суду, знаком приходу Царства Божого та перемогою над царством сатани (Мт 12,28-30). Тут та в інших подібних уривках (розповіді про спокуси Ісуса в пустелі, екзорцизми) це добре розуміють злі духи. Ця подія стає предвіщенням перемоги Христа над злом та смертю Його смертю та Воскресінням.

Важливо підкреслити: біси знають, що Ісус є Сином Божим і, хоча не хочуть коритись, не можуть противитись Його слову. Вірити, отож, не означає тільки знати і визнавати Ким є Ісус – таку віру, що не виявляється у в ділах милосердя, ап.Яків називає бісівською: „Ти віруєш, що Бог один? - Добре робиш. І біси вірують, та тремтять” (Як 2,19). Віра – це найперше глибоке довір’я і послух (римський сотник), покора (жінка ханаанянка) та виконання волі Отця Небесного (Мт 7,21)

 

30Оподаль же від них паслося велике стадо свиней.

Юдеї були в меншості у тих теренах, що і пояснює присутність стада свиней, нечистих для них тварин. І хоча самим юдеям було забороно споживання свинячого м’яса, деякі з них, зокрема ті, хто жили серед язичників, розводили та торгували свинями.

 

31Біси попросили його: «Як ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней.». Довівши нещасних до тваринного стану, біси не бачать різниці між тваринами та людьми.

Для євреїв бажання бісів переселитися у свиней було самозрозумілим – нечисті у нечисте.

 

32«Ідіть» - сказав їм. І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді то все стадо кинулося з кручі в море й утопилося в хвилях.

«Ідіть» - сказав їм. Як і у розповіді про утихомирення бурі, підкреслюється сила і влада, яку має Слово Ісуса (і достатньо одного слова!), що приборкує хаос і перемагає демонські сили, перед яким вони безсилі.

Пояснюючи, чому Христос дозволив, що біси увійшли в свиней, св. Іван Златоуст подає три причини цього допуску: щоб показати зціленим ту шкоду, яку біси їм заподіювали; щоб всі зрозуміли, що біси не наважились би увійти у свиней без Його дозволу; та щоб показати, що сталось би з нещасними, якби не чудесний божий порятунок. Загибель свиней наочно демонструє поразку і знищення бісів, їхнє вигнання з цього світу, щоб нікому вони не змогли більше заподіяти шкоди.

Цей вірш є свого роду тестом для слухачів: на що ми звернемо увагу – на зцілення людей чи загибель свиней? Відповідь же буде свідчити про наші пріоритети.

 

33 А пастухи повтікали й, прибігши в місто, все розповіли, а й про біснуватих.

Пастухи спочатку розповідають про подію, ймовірно, щоб виправдатись перед власниками, а щойно потім згадують про зцілених.

 

34 Тоді все місто вийшло Ісусові назустріч і, побачивши його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць.

Св. Іван Златоуст звертає увагу на владу та могутність Ісуса, проявлену у чуді, поєднану зі смиренням, з яким він, почувши прохання мешканців, покинув їх околиці.

Ми можемо хіба припускати причину такого прохання, але безумовно, вона пов’язана із втратами, що її понесли мешканці. Розповіді Старого Завіту про чуда Мойсея, Іллі та Єлисея, які були пророками, спричинились до того, що чудеса почали сприйматись як одна з ознак пророцтва. Натомість для греків чудеса вказували на чарівника чи мага, якого слід було остерігатись. Втрата свиней могла хіба посилити їх побоювання та страх. Тим, більше, оскільки євреї вважають свиней нечистими, то може їх Месія винищить усіх свиней?

І ось цей страх свідчить про цінності та пріоритети. Потерпаючи від небезпечних біснуватих, люди з цим змирились; за втратою ж своїх свиней не побачили зцілення двох нещасних. Загибель свиней сприйнялась за більше зло, ніж страждання біснуватих. І часто загальні любов, милосердя та співчуття до ближніх закінчуються там і тоді, коли через них щось потрібно втратити; тобто саме тоді, коли любов потрібно проявити. А це ознака страшної, не менш небезпечної, одержимості, що ув’язнює людину, перетворюючи життя у гріб, роблячи її небезпечною для інших і для себе – самолюбства. Егоїзму, який так легко маскується під здоровий глузд, під т.зв. міщанські цінності.

о. Ігор Цмоканич

 

[1] У перекладі Хоменка в 4,23 (Добру Новину про Царство) та 9,35 (Євангелію царства) по різному перекладається той самий вислів грецького тексту to. euvagge,lion th/j basilei,aj

[2] Вислів „Царство Небесне” в Мт є семітським еквівалентом вислову „Царство Боже”, оскільки юдеї не тільки не вимовляли вголос Імені Божого, але, щоб не порушити заповіді. Також і уникали вживання самого слова „Бог”, замінюючи його висловами „Небеса”, „Той, що на висотах/Всевишній”, „Ім’я”...

[3] Праведність, правда, справедливість, законність, оправдання. Під цим словом переважно розуміються правильні постава перед Богом та стосунки з ближнім