Коментар на Неділю про блудного сина (Лк.15,11-32)
  • Суб, 15/02/2014 - 13:27

11Він сказав до нього: «В одного чоловіка було два сини. 12Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. 13Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно. 14І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати. 15Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. 16І він бажав би був наповнити живіт свій стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому. 17Опам’ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. 18Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! 19Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів. 20І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. 21Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. 22А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. 23Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, 24бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходилися веселитися.

25А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. 26Покликав він одного із слуг і спитав, що воно таке було б. 27Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим. 28Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько й почав його просити. 29А той озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. 30Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. 31Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє. 32А веселитися і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся».

 

1. Приготування

 

1.1 Прочитати уривок Лк 15, 11-32

1.2 Зробити аналіз:

  • Хто є головні герої?
  • Визначити сцени відносно подій та героїв.

 

1.3 Контекст: Лк 15, 1-32

Прочитати, проаналізувати зв’язок із уривком.

 

2. Нарис

2.1. Повідомлення із контексту

Ця притча є третьою по рахунку, де чітко виділено радість, що виникає внаслідок віднаходження загубленого. Притчі про заблукану вівцю, та загублену драхму підготовляють читача до тої, якій справедливо надають титул “Євангеліє у Євангелії”, що є однією з найкращих розповідей у Луки.

Є два брати, що мають хибне поняття про Батька, яке приводить до гріха. Один, задля власного “звільнення”, вибирає дорогу насолод, що віддаляє його від Батька і приводить до рабства гріха, інший задля “придобрення” вибирає шлях “обов’язку”, і стає слугою, забувши своє синівство.

Ця притча підкреслює не тільки риси двох братів, але також і характеризує Батька. У притчі розкрито батьківську любов як таку, що не знає меж, і намагається відкрити синам очі на те, що вони синами і братами.

Притча поділяється на чотири частини:

Вступ: батько та два сини

12-20а син (молодший)

18а (слова) бажання вирушити на зустріч з батьком

18б-19а  (прохання)

Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе!

Я недостойний більше зватися твоїм сином   +19б

20а (рух)             виконання бажання вирушити на зустріч з батьком

20б-24а батько та син (молодший)

20б (рух) батько зустрічає сина

21 (прохання)

Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе.

Я недостойний більше зватись твоїм сином

22-24а (слова) батько зустрічає сина

24а …бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся

24б І вони заходилися веселитися

25-28а син (старший)

28б-32 батько та син (старший)

32 …бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся

 

2.2. Читання тексту

11Він сказав далі: «В одного чоловіка було два сини.

Так розпочинає Лука третю по рахунку притчу сказану для митарів та грішників, фарисеїв та книжників. Кількома словами першого речення він вводить дійові особи (батько та два сини), які уособлюють Бога та людство (праведники і грішники). Ісус зображає Бога по відношенню до людини не суддею, що чекає кінця життя людини, щоб винести заслужений нею вирок,  але як люблячого батька, якого болить серце за дітей.

12Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток.

Молодший син звертається до Батька, вживаючи слово батько в кличному відмінку. Тут, це звернення не стільки підкреслює позитивні синівські почуття, скільки, радше, юридичну доцільність вимоги про наслідство. Право отримати наслідство для нього є більш важливим від правил родинного співжиття, яке для нього, мабуть, стало обтяжливим, і він вирішує отримати спадок ще при житті батька. Він хоче зробити так, щоб позбутися батьківської опіки, щоб його життя стало незалежним.

На місцях, де український текст вживає слово маєток, грецький вживає два різних: ουσία (усія) та βίος (біос). Молодший син просить ουσία (усія), що крім статку, маєтку, має й інші значення, які випливають від дієслова бути, тому що ουσία є похідним словом від нього. Батько ж йому дає βίος (біос), що крім засобів до життя, може означати напрямок життя, та й саме життя.

 

13Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно.

Не може втриматися довго вдома той, хто опанований пожадання “жити”, поспішно наслодожуватися нажитим, набутим. Він живе за логікою тих, кого Книга Мудрості називає безбожними (Муд 2).

На перший погляд виглядає, що молодший син не залишає вдома нічого, бо все збирає і вирушає.  Але це не так. Він залишає найбільш суттєве: батьківську любов, даром якої є це все, що він забрав.

За деякий час син розтрачає цей цінний дар, що його він отримав від Батька, розтрачає βίος,. Коли βίος є розтрачений тоді й живе він розпусно. У грецькому тексті термін, що описує спосіб життя молодшого сина є ασώτως (асотос), де α є заперечна частка і σώτως походить від σώζω спасати (спасаю), він живе проти спасіння, у протилежності до спасіння.

14І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати.

Син гайнує все своє життя (βίος) до остатку. Тоді перед лицем смерті, яку ввів у світ диявол (Мудр 2, 24) проводить людина всі дні у страсі смерті, перебуваючи у рабстві (Євр 2, 15). Відчуття рабства, голоду, нещастя супроводжують людину постійно у тому краю, що знаходиться далеко від Отця.

Відчуття своєї мізерності і неспроможності змінити самостійно, без сторонньої допомоги, те становище, в яке вона потрапила, дає поштовх людині звернути свої очі до Бога. Початковому бажанню сина бути незалежним, самодостатнім, коли ще він був при Батькові, тепер протиставляється дійсність у краю далекім.

15Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині.

Той, хто йде від Бога, не може залишатися сам по собі. Людина по своїй природі не є самодостатньою, вона як сотворіння, що має співпрацювати із своїм Творцем, щоб уподобитися до нього, повинна мати його перед собою. Тільки тоді, коли Бог є перед нею вона здатна виконати це завдання, що їй було поставлене. Коли ж людина відходить від Бога, який їй залишає свободу вибору, вона обов’язково буде споглядати на когось, чи на щось, що стає її ідолом, предметом її поклоніння. Споглядаючи на ідола, що займає місце Творця, людина вже буде уподібнюватися йому, служити йому, з кожним кроком віддаляючись від того, хто її створив на свій образ (Бут 1, 27). Це якраз стається з молодшим сином. Він наймається на служіння до одного з мешканців далекого краю і той посилає його вирощувати, плекати те, що мало б бути осоружним для людини. У єврейському середовищі свині вважалися тваринами нечистими. Той, хто їх вигодовував, спричинявся до зросту, побільшення нечистоти. Зусилля, що їх прикладає син, який відійшов від Батька, ідуть на побільшення  нечистоти.

16І він бажав би був наповнити живіт свій стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому.

Людина замучена голодом. Виникає страшне бажання наповнити шлунок, навіть тим, що їдять свині, тварини нечисті. Євангелист підкреслює, що й тих ніхто не давав йому. Для того, щоб отримати стручки на поживу, треба статися “свинею”, необхідно визнати себе нечистою твариною.

Молодший син стоїть перед вибором не стільки їсти чи не їсти, але радше –  признатися самому собі ким він є насправді. Бо від того, ким вважає себе людина, залежить вид їжі, що її може задовільнити, вид страви, що може втамувати її голод. Бути голодним – це ще само по собі не є прокляттям. Більше того, Ісус каже: «Блаженні голодні нині, бо ви насититесь» (Лк 6, 21). Так людина, яка відчуває голод, але не падає на їжу, що їй не може бути корисна, є блаженною, бо терплячи голод, вона шукає правдивої поживи, тої, що може дати їй можливість зростати як Людина. Голод цей полягає у віддаленості від Бога, у незмозі почути слова Господні (Ам 8, 11). І коли людина відходить надто далеко від творця, він посилає їй змогу підкріпитися, бо тільки він може це зробити, він посилає свого Сина, що є хлібом життя (Йо 6, 32-35). Ісус стається поживою, дорогою, життям, і тільки через нього можна прийти до Отця (Йо 14, 6).

17Опам’ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю.

Опам’ятавшись – у грецькому тексті цей стан сина передається словами прийшовши до (в) себе. Коли син тепер повертається до себе, це значить, що він попередньо вийшов зі себе. Молодший син покинув батьківську оселю і, як наслідок, покинув самого себе. Дійсність, що знаходиться поза людиною, як творінням Божим, і поза Богом є зовсім не такою як вона собі уявляла. Голод.  Лишень тут син відчув потребу в Батькові. Голод, ця туга за Батьком, примушує вибирати і чоловік повертається до себе, але все ж ще знаходиться поза Богом. Але вже те, що він повернувся до себе, дає йому змогу порівняти яка пожива є в цьому краю і скільки хліба є там, звідки він вийшов. Після такого гіркого досвіду, по усвідомленню свого вчинку, він ще може признати Бога за свого Батька, але сміливості назватися його сином вже немає. Через це він не згадує про брата, що має достатньо хліба, але звертає увагу на слуг, яким не бракує поживи. Син стався слугою, втратився зв’язок батько – син.

18Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе!

Для того, щоб побачити Батька, необхідною умовою є встати і йти. Піднятися із того становища, що оточує і пригнічує, залишити його, простуючи до Батька.

Тут нарешті бачимо бажання признатися Отцеві в тому, що сталося. І в цьому признанні є визнання гріха. Що означає згрішити? У єврейському розумінні згрішити означає непотрапити в ціль. Той, хто був створений на образ, мав співпрацювати з Богом, щоб виконати другу частину задуму – бути подібним до Творця (Бут 1, 26), пішов геть. Син, коли був поруч з Батьком, міг бачивши його ставати йому подібним. Відвернувши погляд від кінцевої мети (уподібнення), позбавивши себе цілі, неможливо її досягти. Недосягнення цілі і є гріхом. Тепер, перебуваючи далеко, по якомусь часі зрозумів, що згрішив, вибравши напрям у житті, що веде від Бога.

19Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів.

Зрозумівши, що стоїть на дорозі гріха, людина робить висновок щодо свого теперішнього стану і знову помиляється. Не признає себе за сина. Бути сином – це не питання гідності чи заслуги. Бути сином – це дійсність, від якої неможливо ухилитися. Особа є вільною у виборі привести на світ дитину чи ні, але, коли вибір зроблено, дитина не вибирає батька, вона не має здатності вибирати від кого народитися. Син не зрозумів, що Батько є необхідною і безкорисливою любов’ю і не може відмовитися від батьківства, а тим самим залишається і синівство. Поняття синівства є тісно пов’язане із поняттям батьківства.

Син повернувся до себе і стверджує, що є слугою, рабом гріха. Зрозуміння цього свого становища настільки вплинуло, що синівство відступило на задній план. Слуга,  раб – ось як він себе тепер сприймає по відношенню до Батька. Та й цей стан, на його думку, ще не є остаточним, бо ж треба йти і найматися до рідного батька, а ну ж не прийме?!

20І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його.

Син вирушив до батька. Але скільки він пройшов? Чи повернувся він додому? Цікавою є розповідь Ісуса. Син виявив бажання повернутися до Батька, і лише зробив перший крок до його виконання, але практично не повернувся до батьківського краю. Для батька ж, що стільки часу терпеливо очікував прозріння сина, вистачило лише поруху у його бік. Він розуміє, що дорогу назад не легко буде синові знайти і з милости своєї вирішує сам прийти до нього, коли він ще в краю далекім. Батько помчав на перший рух сина, який зрозумів свою помилку, побіг у край далекий, і там його радо зустрів.

21Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином.

Син висловлює своє признання, яке вирішив сказати батькові при зустрічі (ст18-19). Але батько йому не дає сказати все, що він хотів. Він вже знає наперед, про що хоче попросити його син (Мт 6, 8).  Вислуховує його покаяння і, не бажаючи слухати безглузде прохання сина, перериває його мову. Син, щоб він не вчинив, для Батька завжди залишається сином.

22А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги.

Батько відчуває нетерпіння. Він стільки покірно чекав, щоб син повернувся лицем до нього, що тепер вже не може нічого робити помало. Він розуміє наскільки шкідлива думка засіла у голові його сина, наскільки близько знаходиться нова і можливо остаточна розлука. Син бажає стати слугою! Батько хоче бачити свого сина не далеко, але поряд, та бажає, щоб син зрозумів, що він син, а не слуга. Любов, що стільки чекала, тепер вже не хоче гаяти жодної миті, тому все має бути зроблено притьмом.

Наказує принести найкращу одіж. Батько хоче повернути синові найкращий одяг. Грецький текст вживає щодо одежі слово πρωτης (протес), яке має значення найкращої одежі, але у розумінні першої і тому найкращої. Коли люди відвернулися від Бога, то він їм ще в раю дав одяг зі шкіри, щоб прикрити наготу (Бут 3, 21). Тепер він хоче дати синові (πρωτης) перший одяг, той, що його він носив коли перебував з батьком – одяг краси та слави, одяг, що вказує на синівство. Приймаючи цей одяг, людина знову стає сином і стається це у Христі (Еф 4, 24; Кол 3, 9-10). «Всі бо ви, що у Христа хрестилися у Христа одягнулися» (Гал 3,27).

Перстень є символом влади. Коли ж у Христі відновилося синівство, то синам вже належить і влада над тим, що є Батькове, бо так є йому до вподоби – дати владу синам (Бут 1, 28).

Тільки рабу не дозволялося носити сандалей. Батько ж, який не хоче бачити сина у становищі раба, наказує взути юнака у сандалі.

23Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся,

У грецькому тексті теля характеризується як годоване σιτευτός (сітеутос), але це слово має значення годоване зерном. Цей стишок натякає на Пресвяту Євхаристію. У Діяннях 8, 32 цитується пророка Ісаю (53, 7) і апостол Филип благовістив Ісуса, виходячи з пророцтав як такого, що його вели на заріз. Ісус приніс себе в жертву за гріхи людини (Євр 9, 24; 10, 12), він є «Агнець Божий, який гріх світу забирає» (Йо 1, 29).

Те, що пожива святкова має зв’язок із зерном, знову ж вказує на Ісуса, який говорить:«Я – хліб життя. Хто приходить до мене не голодуватиме (Йо 6, 35). Хліб, що його я дам, це – тіло моє за життя світу (Йо 6, 51)».

24бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходилися веселитися.

Батько називає грішну людину «мій син». Бог проголошує людину своїм сином і вона стає ним (1Йо 3, 1).

25А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці.

Старший син працює в полі, і цим підкреслюється, що повної злуки між ним та Батьком немає. Злука була у  Едемському саду, а в полі людина почала працювати, коли Адам (людина) після упадку був змушений залишити сад (Бут 3, 23). Старший син зосередив свою увагу на виконні Божого наказу: він трудиться у полі в поті чола (Бут 3,19).

Бог простив людині, Ісус приніс себе в жертву, але чи людина здатна скористатися з того прощення. Молодший син вже там, звідки вийшов, він зумів зрозуміти помилку свого життя.  Чи ввійде і старший син?

26Покликав він одного із слуг і спитав, що воно таке було б.

Старший син не знає, що діється в домі його батька. І … о диво! Він не йде взнати причину весілля до господаря дому, маючи з ним родинні відносини, але шукає відповіді у одного із слуг.

27Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим.

Отой, один зі слуг, виглядає розумнішим за старшого сина. Слуга здатний пізнати у чоловікові, який повернувся в обіймах господаря дому, молодшого сина господаря. Він визнає юнака за того, за кого визнає його господар. Слуга приймає ту причину весілля, що її проголошує господар: знайшовся син живий-здоровий.

28Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько й почав його просити.

На кого запалав гнівом старший син? На Батька. Яке нерозуміння батьківської любові! Байдуже йому було і до життя свого молодшого брата, а тепер ще й заздрісно. Не хоче старший син бачити ні Батька, ані брата. Гнів настільки засліпив очі, що ними він не може вже бачити нічого і залишається як сліпець, на тому місці де осліп. Не хоче він увійти туди, де світло та весело.

29А той озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись.

На відміну від молодшого сина, який вживає слово батько п’ять разів, у словах старшого сина це слово відсутнє. Старший син, що постійно перебуває недалеко від батьківського дому, настільки зосередив свою увагу на праці, що вже не зауважує Батька, який є поруч. Для нього Батько вже став господарем, на якого він працює, а він сам – наймитом.

Він, подібно як апостол Павло до навернення (Флп 6, 3), виконує роботу бездоганно, не переступає жодної заповіді, подібний до вівці, що заблудила, але велінь свого пана не забула (Пс 119, 176).

Старший син дорікає батькові, що той йому не дав ніколи козеняти, і не бачить, що дається йому багато більше від козеняти – годоване теля; він хотів би веселитися з друзями, але не хоче веселитися з Батьком та братом.

30Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля.

Старший син все ж визнає за молодшим своїм братом-грішником титул сина, але не хоче признати його за брата. Він не розуміє батьківської любові, що не  хоче смерті грішника, але хоче, щоб той навернувся та жив (Єз 18, 23). Старший син не чинить як батько, бо йому бракує любові та милосердя до грішника: брат, який згрішив, вже більше для нього не брат. Дорікаючи батькові, що той дає молодшому синові більше ніж треба, не розуміє, що ця пожива приготована для них обох, щоб могли вони признати брата один в одному.

31Батько ж сказав до нього: Ти завжти при мені, дитино, і все моє – твоє.

Батько звертається до старшого сина словом дитино, яке у грецькій мові τέκνον (текнон) підкреслює найтісніший зв’язок, бо походить від дієслова τίκτω (тікто) родити. Батько намагається йому пригадати його походження і вказати, що навіть коли син відкидає, чи забуває своє синівство, то батько пам’ятає про своїх синів.

32А веселитися і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся».

Прийшла хвиля радості, бо той, хто розтратив життя (βίος), повернувся до Життя. Батько старається вказати старшому сину на необхідність визнання брата:«Подивись, це твій брат. Чому ж ти похмурнів? Коли чиниш добре, будь погідний, а коли ні – гріх на порозі чигає» (Бут 4, 6-7).

Чи ввійде старший син до господи Батька? Чи назвуться брати братами?

 

 

3. Матеріал для читання:

Бут 4, 1-16; Пс 103; Лк 18, 9-14; лист до Галатів.

 

 

4. Молитва уривком

4.1 Ввідна молитва

4.2 Читання уривку

4.2.1 Тиша

4.2.2 Ділення словом  чи стишком, що справили враження

4.3 Друге читання того ж уривку

4.3.1 Тиша

4.3.2 Ділення особистою звісткою Бога

4.4 Третє читання

4.4.1 Тиша

4.4.2 Ділення спонтанною молитвою на Боже слово

о. Євген Станішевський

Джерело: http://pcc.ugcc.org.ua/