«Комунікація на служінні справжній культурі зустрічі», – такою є тема 48-го Всесвітнього дня суспільних комунікацій, який Церква щороку відзначає в неділю перед П’ятидесятницею, та відповідного послання Папи Франциска, яке у четвер, 23 січня 2014 р., оприлюднене у Ватикані.

У своєму першому посланні з нагоди Дня суспільних комунікацій, який цього року відзначатиметься 1 червня, Папа Франциск зазначає, що у світі, який стає «дедалі тіснішим», але в якому й надалі залишаються поділи та виключення, засоби комунікації «можуть допомогти нам почуватися ближчими одні до одних». Культура зустрічі вимагає того, «щоб ми були готовими не лише щось давати іншим, але також отримувати від них». І в цьому медіа, зокрема, інтернет, можуть дуже допомогти, надаючи «більші можливості для зустрічі та солідарності». Однак, існують також «проблемні аспекти», серед яких Святіший Отець називає швидкість поширення інформації, яка «перевищує нашу здатність призадуми і судження», а тому «комунікативне середовище може допомогти нам зростати, або навпаки, дезорієнтувати». Зрештою, залежність від цифрового світу може нас «ізолювати від ближнього». Не слід також забувати про тих, які з різних причин не мають доступу до соціальних мереж, а тому існує загроза їхнього виключення.

Але ці дійсні обмеження, зауважує Папа, не виправдовують відкинення цих засобів, а, радше, пригадують нам, «що комунікація є, по-суті, більше людським, аніж технологічним здобутком». З цього випливає заохочення для того, щоб також і у цифровому середовищі відновити певне почуття повільності та спокою. Терпеливість потрібна особливо тоді, «коли хочемо зрозуміти когось, хто є відмінним від нас», адже особа виражає себе повністю «не тоді, коли її просто толерують», але тоді, коли знає про те, що її «насправді приймають».

Тож яким чином комунікація може служити справжній культурі зустрічі? Насамперед, Святіший Отець пригадує, що означає «зустріти іншу особу по-євангельському», посилаючись на притчу про Милосердного Самарянина та підкреслюючи вимір «близькості». «Хто комунікує, той, у дійсності, вчиняє себе ближнім. А добрий самарянин не лише вчиняє себе ближнім, але також бере на себе відповідальність за того напівмертвого чоловіка, якого бачить на узбіччі», – зауважує Папа, пояснюючи, що Ісус змінює перспективу, адже «мова йде не про те, щоб визнати іншого, як собі подібного, але про мою здатність уподібнитися до іншого».

Тож коли переважаючим завданням комунікації є «схилення до споживання чи маніпулювання», – попереджує Святіший Отець, – ми стаємо свідками насильства, «якого зазнав той чоловік, який постраждав від розбійників». Сьогодні нам загрожує те, що деякі засоби комунікації настільки на нас впливають, що ми «забуваємо про реального ближнього», бо не вистачить «просто бути на зв’язку», якщо це з’єднання не «супроводжується дійсною зустріччю», тому що ми «не можемо жити самотньо, замкненими у собі самих».

Слід пам’ятати, що гарантами «краси, доброти та істини комунікації» не є комунікативні стратегії, але «цифрова мережа може бути місцем, наповненим людяністю, не лише мережею кабелів, але людських осіб». За словами Папи, «нейтральність медіа є мнимою», тому що «орієнтиром може бути тільки той, хто спілкується, приймаючи виклик». Особисте включення є «коренем вірогідності комунікатора», а це особливо важливо, коли мова йде про християнське свідчення, яке «завдяки мережі може досягнути екзистенційних околиць».

У контексті притчі про Милосердного Самарянина, Святіший Отець звертає увагу на «цифрові дороги», переповнені людьми, «часто зраненими: бачимо чоловіків та жінок, які шукають спасіння чи надії». А тому, «відчинити двері церков» означає «відкрити їх також і у цифровій сфері», як для того, щоб люди могли увійти, так і для того, щоб «Євангеліє змогло переступити поріг часу та вийти назустріч усім». Наступник святого Петра запитує, чи ми сьогодні здатні «свідчити Церкву, яка би була домом для всіх». Отож, комунікація є вираженням «місійного покликання всієї Церкви», і також в цьому контексті Церква повинна бути такою, яка «зможе приносити тепло та розпалювати серця». «Християнське свідчення, – читаємо у посланні, – не робиться шляхом бомбардування релігійними повідомленнями, але через бажання віддати себе самих ближнім». Для цього потрібно «вміти включатися у діалог з людьми сьогодення, щоб зрозуміти їхні очікування, сумніви, сподівання та запропонувати їм Євангеліє». А вести діалог означає бути переконаними у тому, «що інший має щось доброго, щоб сказати, дати місце для його точки зору, для його пропозицій», хоч це й не означає відмовлятися від власних ідей чи традицій, але відкинути претензії, наче б то лише вони були єдиними та абсолютними.

Папа бажає, щоб образ Милосердного Самарянина нас провадив у сфері суспільних комунікацій, щоб наше спілкування було, немов «запашною оливою для полегшення болю та добрим вином, що приносить радість». Наша ясність повинна бути наслідком «не якихось трюків чи спецефектів» щодо ближніх, але нашої «позначеної любов’ю та лагідністю близькості до тих, кого зустрічаємо» на нашій дорозі. Присутність Церкви у світі комунікацій є дуже важливою для того, «щоб діалогувати з сучасною людиною та вести її до зустрічі з Христом», а тому «революція засобів комунікації та інформації є великим та захоплюючим викликом, який вимагає свіжих енергій та нової винахідливості, щоб передавати іншим красу Бога».

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va