У дні, коли увага українських, і не тільки українських, ЗМІ звернена на трагедію в Москві – вбивство тамтешнього опозиційного політика Бориса Нємцова, в Україні відбулась небуденна подія, яка, без усякого сумніву, може мати багато серйозніші наслідки для українського суспільства, ніж державний тероризм всередині Московії.

У неділю, 1 березня, відбулася зустріч між Президентом України і Главою УГКЦ. Подія вже сама собою неординарна, оскільки вона відбулася після надзвичайно дипломатично активного візиту українського католицького єпископату «ad Limina Apostolorum».

У загальних рисах цю зустріч можна оцінювати як позитивний сигнал для усього українського загалу, особливо для активної частини громадянського суспільства. Але, попри позитивні протокольні звіти сторін про плідний обмін інформацією, в ході цієї зустрічі з боку Президента України пролунали слова, які мали би насторожити і українських греко-католиків, і загал українського суспільства в цілому.

Як цитує Президента його офіційне представництво в інтернеті, глава держави звернувся до Блажeннішого Святослава з наступними словами: «Ви робите безцінний внесок в забезпечення миру, миру в душах, адже ворог України прагне не лише забезпечити собі військову перемогу, але й відкрити другий фронт всередині країни, посіяти ненависть, і слово Церкви, яка закликає Україну до єднання, сьогодні надзвичайно потрібне, можливо, як ніколи в нашій історії».

На перший погляд, нічого страшного, навпаки, ця фраза звучить доволі позитивно. Проте у контексті падіння  рейтингу влади, а особливо президентського рейтингу, і також коли через ЗМІ активно просувають мем: «Критикуєш владу – ти агент Путіна», таке звернення до Глави найбільш громадсько активної конфесії України не може не викликати занепокоєння.

Те, що офіційне інтернет-представництво українського Президента вибрало серед іншого самі ці слова глави держави, може вказувати на те, що в цих словах зосереджений один з основних посилів президента до УГКЦ.

Сумніватися у патріотизмі та активній проукраїнській демократичній громадській позиції як проводу УГКЦ, так її духовенства та мирян після усього, що УГКЦ як конфесія зробила в часі Майдану та агресії Московії проти України, а й протягом усієї Її історії, просто неможливо.

Так само неможливо ігнорувати не тільки екуменічну відкритість УГКЦ, але й її прагнення вносити єднання в українське суспільство.

Тому заява Президента може створити враження, що в Україні, або існує дуже серйозний розкол у суспільстві, або що Президент, усвідомлюючи падіння власної популярності, боячись за своє крісло, робить спробу інструменталізації УГКЦ у власних політичних партійних інтересах.

Якби у словах очільника України прозвучала самокритика влади, усвідомлення того, що саме на ній лежить левова частка відповідальності за зростання радикалізації в українському суспільстві, ці слова мали б зовсім інше забарвлення, зовсім іншу вагу.

Залишається хіба що сподіватися, що УГКЦ має добре історичне щеплення та посилений імунітет до спроб її політично інструменталізувати.

о.Орест-Дмитро Вільчинський