Слово Митрополита Львівського у день св. ап. Матія
 
1Кр. 15,12-19; Мт. 21,18-22.
 
 Доброчесні отці, достойні молільники, ми дуже вдячні вам за те, що ви прибули до цього святого місця на молитву. Молитва – розмова з Богом, про усі свої та ближніх успіхи й невдачі, про минуле та майбутнє, про примирення з Господом й благословення на майбутні відносини з ним на землі. Кожна мудра людина готується до зустрічі з Богом, щоб здати рахунок зі свого життя на землі, задумується над своїм прийдешнім життям у вічності. Вічність приходить швидко, ніби несподівано: «День же Господній прийде, як злодій…» (2Пт 3,10), пише святий апостол Петро. Справа нашого спасіння та освячення повинна стояти на першому місці в житті. Непотрібно нікого переконувати, що ніхто зі собою нічого не забирає із речей до вічності. Речі там не оправдовують, лише, гідні діла здобувають у Бога ласку примирення з ним.
 
У церковному календарі сьогоднішній день присвячений святому апостолові Матієві. Він був одним із 70-ти учнів Ісуса Христа. Слідував за Христом, прислухався уважно до його наук, бачив різні чуда Спасителя і в такий спосіб утверджувався у вірі та любові до Бога. Апостоли вибрали його на місце Юди, який закінчив життя самогубством і Матій став дванадцятим апостолом по вознесінні Христа на небо. Життя святих стверджує, що він народився у Віфлеємі і був єврейського походження. Коли його зарахували, за волею Божою, до числа дванадцятьох апостолів, він ревно голосив слово Боже. Навчав про Ісуса Христа, як Сина Божого, переконував, що він - правдивий Бог, один із Трійці. Проповідував у Антіохії Сирійській, де був ув’язнений і в чудесний спосіб звільнений. Існують передання, що він голосив слово Боже в Македонії та Ефіопії. Помер, як інші апостоли мученицькою смертю за твердження, що Христос - Месія і Бог, який являється Спасителем світу! Його святі мощі спочивають у Римі в соборі Марії Мажіоре.
 
До нашого часу слова про Ісуса Христа, як Спасителя світу, лунають по усіх християнських церквах. Його, зокрема, проповідують священики, що готуються до цього служіння, принаймні, шість років у духовних семінаріях. Ось, ми стали свідками народження нового священика, на якого Церква і сам Господь покладають великі надії. Найперше завдання священика: дбати про освячення своєї душі та допомагати ближнім в їхньому спасінні. Святе Писання ставить вимогу священикам: «Священики твої нехай одягнуться у справедливість святі твої нехай возрадуються вельми» (Пс 132,9). Господь, словами автора псалмів, домагається святого та справедливого життя від священиків. Бог дуже чітко й строго давав настанови Мойсею відносно священного служіння: «Арона ж та синів його поставиш, щоб пильнували священичу службу; коли ж сторонній хтось приступить, то буде покараний смертю» (Чис 3,10). Ніхто не може привласнювати собі священицького служіння, бо сам Господь заступиться за свої слова. Уззія, що став юдейським царем, здобував перемоги над ворогами. І цар загордів від слави та могутності, бо усе приписував собі, своєму вмінню й таланту. Раз зайшов у храм, щоб палити кадило на жертовнику. «За ним увійшов священик Азарія, а з ним 80 Господніх священиків, людей хоробрих» (2Хр 26,17). Вони сказали цареві, що йому не слід кадити Господові, бо це – пріоритет священиків і жодної честі йому не буде перед Богом. І що вчинив гордовитий цар? «Розсердився Уззія, - в руці ж у нього була кадильниця, щоб кадити, - та саме як він розсердився на священика, з'явилась на його чолі проказа в присутності священиків…» (2Хр 26,19). Господь показав на Уззії, що його слова не даремні. Не завжди Бог так поступає на місці, тобто, карає, після того, як людина грішить. Чому? Він має час, у Господа в розпорядженні – вічність. Бог раз чи другий показує певним знаком, що цього не можна чинити, що він про свої установи пам’ятає. А людина повинна шанувати слова Господні, не легковажити їх, виконувати його волю і швидко миритися з Богом, коли б згрішила перед ним. Святе Писання пригадує праведність Бога: «… До мене належить відплата, я відплачу!... Страшно впасти в руки Бога живого!» (Євр 10,30-31). Усім й на кожному місці належить покірно, вірно та з любов’ю служити Господові. Так, Бог милостивий і Мудрець пригадує: «Він милує тих, що його повчання приймають і пильно виконують його постанови» (Сир 17,14). Бог – добрий і милосердний, це пам’ятають священики, про це знають вірні. Коли цар Навуходоносор кинув Ананію, Азарія, Мисаїла у вогненно піч, молодці проголошували слова благословення, між іншим, вчинили заклик до священиків:  «Благословіте Господа, священики Господні! Хваліть й возносьте його повіки» (Дан 3,84). Звертаюся до доброчесного Тараса сьогодні поставленого у священство, щоб чинив зусилля прославляти та благословити Бога усе своє життя! Хай Господь благословить тебе, твою родину, усіх, хто буде зустрічатися на твоєму священицькому шляху!  Вітаємо й віддаємо тебе в опіку Матері Божій та святим твоїм покровителям!
 
   + Ігор
Митрополит Львівський, УГКЦ
 
 22 серпня 2016 р. Б. Архикатедральний собор святого Юра, м. Львів