Одного разу Ганс Крістіан Андерсен, будучи вже відомим письменником був у Венеції і вирішив відвідати  район єврейського гетто. Він зайшов разом з другом в гості до єврейської родини, побачив на столі Танах, відкрив книгу і, на подив господарів будинку, легко прочитав перші рядки на івриті.

У своїй творчості Андерсен нерідко звертався до єврейської тематики, часто в його  казках фігурує дівчинка на ім'я Сарра, правда ці казка зазвичай з сумним кінцем. Звідки Андерсен знав іврит, і хто була дівчинка Сарра?

Ось і відповідь: Ганс Крістіан Андерсен вчився у єврейській школі, а подружку його юних років звали Сарра Хейман. Як так вийшло? Андерсен ріс у дуже бідній сім'ї, і коли в школі для незаможних для Ганса не знайшлося місця, вона відвела його до пана Федера Карстенса і той прийняв хлопчика в свою школу. Факт, відомий всім біографам. Тільки дуже небагато з них пишуть, що пан Карстенс був єврей, і його школа була єврейська. А ось відома журналістка рекі Шуламіт Шаліт, яка взяла за основу дослідження Менахема Регева, пише. І перевірити це нескладно. Андерсен любив вести щоденники, яких у нього накопичилося 12 томів. Ось там це все і описано.

Його казки про євреїв ніколи не перекладалися на російську мову, також немає в його «російськомовній» біографії факту, що будучи в 14 років у Данії, майбутній письменник пережив єврейський погром. Він щойно приїхав в Копенгаген - один в чужому місті. Ось його запис у щоденнику: "Увечері, напередодні мого приїзду, сталася тут єврейська свара (Андерсен не знав слова "погром"), яка поширилася на багато європейських країн. У місті заворушення, вулиці повні народу. Шум, паніка, переполох - це було багато сильніше моєї уяви, мого уявлення тієї пори про характер великого міста".

Тоді йому запам'яталися факельні ходи, переслідування євреїв, як палили книги, вибивали вітрини. І цьому був свідком підліток Андерсен. До речі, більше в Данії євреїв не переслідували аж до середини 20 століття, коли Європою правили нацисти, але цей майбутній автор «гидкого каченяти» запам'ятав на все життя.

Дивний мрійливий хлопчик не вмів знаходити собі друзів, і Карстенс, директор єврейської школи, помітивши це, часто займався з ним окремо, розмовляв з ним і брав на прогулянки разом зі своїми синами. Андерсен дуже дорожив симпатією до нього Карстенса, в якій мав велику потребу, і в зрілі роки Андерсен не забував свого вчителя. Ставши знаменитим, він продовжував писати йому листи, посилав свої книги і відвідував.

З окремих уривків його творів видно, що Андерсен розбирався в єврейських звичаях, знав закони юдейської релігії.

Симпатія до євреїв проривається нерідко. У 1866 році Андерсен побував в Амстердамі. Він приходить на симфонічний концерт і записує потім у щоденнику:

"Там була елегантна публіка, але я з сумом зазначив, що не бачу тут синів народу, що дав нам Мендельсона, Ха-Ліве і Мейєрбера, чиї блискучі музичні твори ми слухаємо сьогодні. Я не зустрів у залі жодного єврея. Коли ж я висловив своє здивування з цього приводу, то, на свій сором - о, якби мої вуха обдурили мене! - почув у відповідь, що для євреїв вхід сюди заборонений. У мене залишилося важке враження про приниження людини людиною, про страхітливу несправедливість, що панує в суспільстві, релігії та мистецтві".

І в подальшому Письменник дружив з багатьма єврейськими сім'ями, і євреї часто допомагали йому. Наприклад, сім'я Коллін допомогла юному драматургові отримати освіту в Копенгагені, домоглася для нього королівської стипендії для навчання в Латинській школі, брала на себе численні клопоти і витрати по влаштуванню його побуту. Без поради і допомоги суворого, але турботливого пана Едварда Колліна, Ганс Крістіан багато років не приймав жодного рішення.

Наприкінці життя письменник зблизився з ще одним єврейським сімейством Мелхіор. У цьому будинку він провів останні роки життя і тут помер.

З автобіографії Андерсена:

"У день мого народження, 2 квітня (рік 1 866, йому вже 61 рік), моя кімната прикрашена квітами, картинами, книгами. Звучить музика і звучать вітання на мою честь. Я в домі моїх друзів - родини Мелхіор. На вулиці світить весняне сонце , і таке ж тепло я відчуваю у своєму серці. Я осмислюю минуле і розумію, яке велике щастя, якого я удостоївся".

Майже до кінця життя, навіть коли Андерсен був уже хворий, він писав свій щоденник. А коли не зміг писати, то диктував, а записували господиня будинку, Доротея Мелхіор, або дві її дочки. В останній тиждень життя, з 28 липня по 4 серпня 1875 року він вже диктувати не міг.

Залишились записи самої Доротеї Мелхіор:

"Середа. 4 серпня. Андерсен весь день дрімає, у нього температура. Вночі він кашляв ... У нього не було сил поставити чашку з залишками каші на місце, і каша вилилася на ковдру. Вчора, після відходу доктора Мейєра, Ганс Крістіан сказав мені : "Доктор збирається повернутися ввечері - це погана прикмета". Я йому нагадала, що доктор приходить до нього вже два тижні підряд два рази на день, вранці і ввечері. Мої слова заспокоїли його. І ось світло згасло. Смерть - як ніжний поцілунок! В 11:05 наш дорогий друг зітхнув востаннє ... "