Кукіль і пшениця в сучасному християнстві
  • Втр, 13/09/2016 - 03:15

Шизофренічна поведінка напарника кандидатки в американські президенти від Демократичної партії США Гілларі Клінтон, кандидата у віце-президенти США Тіма Кейна, який з одного боку декларує себе католиком, а з іншого висловлює сподівання, що Католицька Церква зречеться свого Вчення і почне вінчати гей-пари, могла би вважатися свого роду еталоном поведінки визнавців ліберального «католицтва».

Феномен Кейна не є чимось оригінальним – у світі таких, як він, доволі багато і в політиці, і в культурі, і в мистецтві та й у звичайному щоденному житті.

Кейн просто зумів у собі утіловити майже повноту шизофренічності лібералізму, який прагне продати себе під католицьким соусом. Він уславився своїми заявами, що приймає «чудесне різноманіття» людської сім’ї та що одностатеві союзи потрібно прославляти, а не засуджувати. Про те що він, мовляв, особисто проти абортів, але в політиці виступає за дозвіл на аборти.

Подібно Кейн поводився і в якості губернатора штату Вірджинія: він заявляв, що він проти смертної кари, проте в часі його мандату звершено 11 страт і тільки в одному випадку він як губернатор скористався своїм правом замінити смертне покарання на довічне ув’язнення.

Якщо дотеперішні єресі в Церкві виникали довкола невизначених догматично питань, то ліберальний «католицизм» прагне внести зміни в уже визначені Церквою доктринальні істини. І тут, виглядає, усі засоби для нього добрі. Від створення образу Ісуса в стилі гіппі, до жонглювання цитатами Папи Франциска, вирваними з контексту. Від закликів заради любові й милосердя не засуджувати гріх, до відвертого очорнення тих, хто прагне дотримуватись повноти Вчення Католицької Церкви.

Усе це породжує хаос у головах і душах, який вміло підігрівається світськими ЗМІ, спраглими до сенсацій. І цей хаос тільки зростатиме. Причин для цього аж надто багато. Проте саме цей хаос стає тим вдалим політтям, який дає можливість Божій пшениці дозрівати для Царства Божого.

Ісусова притча про кукіль (див. Мт. 13, 24–43) власне добре ілюструє наш час – час дозрівання народу Божого. Кукіль – діти злого та пшениця – діти Божі ростуть на одному полі – Церкві. І лише з наближенням жнив різниця між ними стає кардинальною. Прірва між таборами стає такою, яку ніхто не може уже подолати. Шокуючі слова Одкровення:  «Неправедний хай ще неправду чинить, і скверний нехай ще скверниться, і праведний ще творить правду, і святий ще освячується» (Одкр. 22, 11) стають у наш час реальністю. Між дітьми Божими і дітьми злого прірва збільшується уже не дня в день, а з секунди в секунду.

Нещодавно кардинал Реймонд Берк заявив, що мусульмани і християни не вірять в одного  і того самого Бога. І дійсно, Аллах Корану і Бог Біблії – кардинально різняться. А те саме можна уже із сміливістю сказати і про ліберальних «католиків» та ортодоксних католиків. Вони не вірять у того самого Бога.

Якщо ортодоксні католики говорять про Бога, який є Любов, то не забувають, що Він – Праведність. «Їхній» Ісус прощає грішників, які каються, Він з любов’ю, але в доволі грубий спосіб пробує достукатись до закам’янілих сердець самоправедних і самовдоволених. Він відвертий, Він бичує продавців у Храмі, безкомпромісно закриває двері Свого Царства перед нерозкаяними, але навіть в останню хвилину відкриває ці двері перед розкаяним бандитом. 

Бог же ж ліберальних «католиків» – це розмазня у стилі антихристиянських глузувань Ф.В. Ніцше. Бог – який на запічку задушився від власного жалю. Це – любов, але аж ніяк не Справедливий Суддя. Це – така собі карикатура на Бога Авраама, Ісаака і Якова, Бога Ізраїля. Це – ніщо інше, як обожнена толернтність й політкорекність. Їхній "христос" нічого ні від кого не вимагає, прощає без покаяння, й відчиняє двері Раю перед усіма, незалежно від їхньої праведності чи грішності. Він нікого не судить, не ганьбить, не виключає з Свого Царства.

Одні й другі переконані в правильності свого уявлення про Бога. Одні й другі вважають саме свою картину про Бога єдиноправильною. Саме тому діалог між цими двома група стає неможливим. Бо рано чи пізно у такому діалозі доходиться і до фундаментальних речей. Заклики до діалогу вже зараз не сприймаються обома групами, оскільки у їхніх представників уже доволі чітко викристалізувалось розуміння, що діалог між ними фактично неможливий.

Поки що існує доволі чисельна група, яка ще не визначилась, вона придивляється, часом дає право одним, а часом –  їхнім опонентам. Та за законом розвитку людських груп ця група ставатиме чим раз меншою.

Варто відзначити, що ці тенденції не є характеристикою тільки Католицької Церкви. Вони на загал характеризують сучасне християнство. Це – загальнохристиянські тенденції. І найближчим часом вони стосуватимуться кожного християнина. І найлегше буде тим, хто уже визначився.

Як би цього не відбувалося, можна би було сумніватися у достовірності біблійних пророцтв. Але саме це дає нам підстави в черговий раз переконатися в істинності Божого біблійного Об’явлення.

о. Орест-Дмитро Вільчинський


Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць