Минулий тиждень знову поставив нам перед очі, що географія утисків і переслідувань християн не обмежується тільки мусульманським світом, хоча він й попереду цілої планети у цій справі.  Якщо стежити за потоком новин у світських ЗМІ, то начебто нічого надзвичайного насправді не відбувається, принаймні, не з християнами у якихось глобальних масштабах.

Але якщо відстежувати потоки новин у християнських ЗМІ, то можна чітко побачити дві тенденції. Перша – це розкручування маховика утисків й переслідувань християн у всьому світі, у  різних політичних системах. Друга – вибудовування антихристиянської системи у західному світі. Системи, яка заперечує самі основи християнського способу життя. Коли пишу «західний світ», то маю на увазі не лише Захід у класичному розумінні цього слова, але також і немусульманські країни колишнього совєтського блоку.

Не є, в принципі, дивиною, що переслідування та утиски християн тривають у комуністичному Китаї чи В’єтнамі. Адже християнство несумісне з комуністичною ідеологією. Не викликають здивування і переслідування та утиски християн у мусульманському світі, де усі немусульмани виглядають ворогами ісламу. Але дивують утиски і переслідування у західному світі. Невже світ демократії повернувся проти християнства, з якого він виріс? Адже демократія, у теперішньому розумінні цього слова, стала можливою лише у результаті прищепленої християнством поваги до кожної людської особи як унікальної і неповторної.

Ні іслам, ні індуїзм, ні поганство, ані релігії Сходу не змогли породити явище, яке сьогодні ми називаємо демократією. У цих релігійних системах людина – ніщо, пилинка в очах безмежно величного Бога або згусток свідомості кинутий у вічний коловорот світу. На відміну від юдео-християнського світогляду, де кожна людина є унікальним Божим творінням і має безмежну вартість в очах Творця. Саме народи, які свого часу були євангелізованими, прийшли до розуміння потреби максимальної поваги до людської особи, її прав та гідності.

Проте відірвана від свого християнського коріння демократія швидко перероджується у монстра, якого, радше, можна охарактеризувати, як демонократію, байдуже, чи вона вироджується в охлократію (владу натовпу), чи в олігархію (владу найзіпсутіших), чи в деспотію. Вироджена демократія завжди переростає у тиранію.

Сьогодні світ, «збагачений» відкиданням моральних норм, записаних у кожне людське серце Творцем, усе певніше крокує до тиранії, яку блаженний Папа Іван Павло ІІ називав культурою смерті, а Папа Бенедикт ХVІ – диктатурою релятивізму.

Ще років десть тому антиутопії  Олдоса Гакслі «Прекрасний новий світ» та Джорджа Орвелла «1984» і «Тваринний колгосп» виглядали архаїзмами, які вказували на можливі небезпеки розвитку європейської цивілізації, а яких нам з падінням комунізму вдалося уникнути. Ще років десять тому здавалося, що нарешті Старий континент став на шлях дійсно вільного розвитку суспільства.

Проте сьогодні, як в орвеллівській Океанії, запроваджується відповідальність, навіть і кримінальна, за «думкозлочин», щоправда, злочин цей названо «мова ненависті», і під це поняття підпадають усі, хто відважується висловлювати думку, яка не є згідною з позиціями ліберальних та соціалістичних урядів країн. Як і в орвеллівській Океанії, запроваджуються нові слова, щоб змінити ментальність людей. Так за останнє десятиліття з’явилися нові слова – «ґендер», «гомофобія», «мультикультуралізм», «політкоректність», реальний зміст і значення яких пересічна людина не розуміє і не може пояснити. 

Відбувається підміна понять у стилі орвеллівських: «Війна — це мир, свобода — це рабство, сила — в незнанні». Коли західні люди говорять «толерантність», то під цим поняттям приховується зовсім не толерантне ставлення до всіх і кожного, лише до певної частини суспільства, до меншин, і то не всіх (чисто орвеллівське: «Усі тварини рівні, але деякі тварини рівніші за інших»), а жагучої ненависті до всіх інших, особливо до християн і юдеїв. Юдеїв? А хіба вони не меншина? Про зріст антисемітських настрої в Європі свідчать недавні дослідження. І поки ЗМІ (які переважно в руках ліваків) звинувачують у цьому правих радикалів, самі єврейські організації вказують на … лівих, які є реальним розсадником ненависть до держави Ізраїлю і євреїв назагал.

В ім’я толерантності накидають нетолерантність до християн, до юдеїв, ба навіть й до мусульман, які відмовляються сексуальні збочення визнати нормою, аборт і евтаназію – правом людини, зведення людини до об’єкту задоволення похотей та інтересів, до товару, який купується і продається, чи розбирається для цих же потреб на запчастини.

Коли говориться «мультикультуралізм», не йдеться про приналежність до кількох культур одразу, адже це неможливо (культура як спосіб життя не дає такої можливості), ані про здатність черпати з багатства різних культур. Під «мультикультуралізмом» мається на увазі притлумлення і викорінення культур європейських народів, сформованих на християнському фундаменті.

Коли говориться «політична коректність», не мається на увазі реальна коректна поведінка в політиці, а боротьба проти «думкозлочину», проти свободи висловлювання і свободи совісті та віросповідання. Коли вживається «ґендерна рівність», зовсім не йдеться про рівність між жінкою і чоловіком, а про привілейоване становище ЛГБТ-активістів. Коли говориться «гомофобія», то це не стосується якогось поки що не відомого психічного захворювання, яке провокує іраціональний страх від гомосексуалістів, а цілком раціонального несприйняття сексуальних збочень  як норми. Коли йдеться про «допомогу сім’ям», то це не означає захисту сім’ї, а пропаганду абортів й контрацепції.

Прекрасний (чи може бравий) новий світ, описаний Гакслі, з його генетичними маніпуляціями, фабриками людей, повальною сексуальною розпустою і гедонізмом, тотальним контролем і механізацією та кастовим устроєм уже не здається фантастикою, а тверезим передбаченням скорого майбуття нашої цивілізації.

Світ щораз ближче наближається до своєрідної комбінації гакслієвської та орвеллівських антиутопій. Що це? Геніальне прозріння двох англійців чи раціональна спроба передбачити розвиток суспільства? Можливо, перше. Але, знаючи близькість і Олдоса Гакслі, і Джорджа Орвелла до соціалістичних і ліберальних політичних кіл, скоріш за все це можна назвати геніальною раціональною спробою відчитати майбутність суспільства під проводом соціалістів. До чого тут соціалісти і ліберали?

Усі згадані суспільні переродження відбулися і відбуваються під керівництвом і проводом власне політичних та інтелектуальних кіл, які сповідують соціалізм і лібералізм як свої ідеології. І коли добре копнути у суть проблеми, то з її коренів то тут, то там виринуть ріжки марксистів – як не франкфуртської марксистської школи, то марксистки Джудіт Батлер або і ще когось з адептів марксизму.

Свого часу один із засновників дисидентського руху в СССР Володимир Буковський ствердив, що після ІІ Світової війни в Європі переміг соціалізм – на Сході більшовицький, на Заході – меншовицький. І саме соціалізм – меншовицький, більшовицький, національний – стоїть за Голокостом євреїв та християн. Свого часу попередники сучасних соціалістів та лібералів, творці так званої Великої Французької революції, пролили ріки християнської крові, викорінюючи християнство, і перетворили слова свобода, рівність, братерство на погані слова. Сьогоднішні соціалісти та ліберали уже перетворили слова толерантність, свобода  і політична коректність на образливі й погані слова, будуючи нову антиутопію.

Будь-який утопізм, особливо наділений політичною владою, є надзвичайно небезпечним явищем. Бо утопісти на вівтар власної ідеології зажди клали величезні людські жертви. Утопізм не враховує реалій людської природи, зраненої первородним гріхом, прагнучи побудувати Царство Боже на землі, а не активно готуючись до його приходу.

Царство Боже – дар, його не можливо побудувати. Воно стане кінцевим результатом повної Божої перемоги над злом. І навіть християнське прагнення побудувати його на землі – ніщо інше, як заперечення людської обмеженості, реалій людського суспільства.

То що нам, християнам, потрібно скласти руки і сидіти? Ні, зовсім ні. Адже саме християни відіграли значущу роль у гуманізації людського суспільства. Такі фундаментальні поняття як загальне добро, права та гідність людини, рівність між чоловіком і жінкою, захист слабких, допомога потребуючим, солідарність – усе це наслідок християнізації суспільств. Усе це спадок євангелізації та спроби унормувати власне життя, згідно з приписами Закону Божого.

Саме зараз потрібно знайти у собі сили і відкритися на Божу дію. Адже Бог, який прагне спасіння кожної людини, і надалі шукає тих, через кого Він може діяти у цьому світі. І тільки від нас залежить, чи ми відгукнемося на Його поклик, чи його голос проігноруємо. У світі багато прикладів перемоги християн. І навіть останнє голосування в Європарламенті, яке відкинуло визначення аборту як права людини свідчить про те, що наша цивілізація усе ще має шанс вижити й почати розвиватися у нормальному напрямку. Ми можемо усе ще змінити вектор її розвитку. Але для цього потрібно не просто засукати рукави, а взятися до серйозної, важкої робити. Саме так. Євангелізація – це не хобі, а важка щоденна праця.

Як в теперішньому світі розмахалася тайна беззаконня і брехні, так і таїнство Божої милості спонукає зростати Спільноту Божого народу. Пори переслідування й утиски, кількість християн не зменшується, а навпаки – зростає. Ми як християни можемо обрати два типи поведінки: або приєднатися до євангелізаційних потуг Церкви, або уподібнитися до невірного слуги, який закопав гроші свого Пана, а не пустив їх в обіг. Як би там не було – вибір залишається на кожному з нас.

о.Орест-Дмитро Вільчинський