Лібералізм протирічить своїм власним принципам
  • Нед, 09/11/2014 - 00:50

Ми давно чули, що вирішення проблем суспільства, включаючи проблеми католиків у сучасних Сполучених Штатах Америки, полягає  в тому, що кожен повинен «жити і дозволити жити» – що усі ми повинні бути класичними лібералами, які втішаються на землі, де люди можуть жити так, як самі обирають, допоки вони дозволяють іншим жити так, як інші хочуть, і допоки ніхто нікого не ображає. Теоретично це звучить гарно, однак як це відбувається на практиці?

Реальність ситуації полягає в тому, що практикування релігії (і, відповідно, насильницьке протистояння релігії, яким є сучасний атеїзм) безумовно є публічним і політичним. Наприклад, якщо усі католики повинні відвідувати богослужіння у вказаний день, то їм слід мати вільною від роботи частину того дня; а якщо має відбутись процесія, то, ймовірно, для цього треба перекрити головну дорогу. В першому випадку компанії можуть стати менш ефективними чи менш прибутковими; в останньому випадку це може вплинути на кількість заторів, можливо, на торгівлю, і безумовно може виглядати навʼязуванням для невіруючих чи незацікавлених. Сучасний атеїзм, зі свого боку, є не менш публічним і політичним: він намагається позбутись усіх релігійних символів на кшталт хрестів і різдвяних шопок, і якщо б він міг, то б укинув неділі і свята (і це вже не поодинокі випадки). Якщо б їм вдалося добитись свого, то вже не було б місця для і поваги до християнства в публічній сфері. В цьому значенні ліберал не є тим, хто вважає, що кожна думка має право на процвітання; він вважає, що єдина думка, яка має право на існування, полягає в тому, що жоден погляд не є достатньо обґрунтованим як істинний для того, щоб мати перевагу чи прерогативу серед людей.

Візьмімо інший приклад: музику. Якщо хтось слухає музику в своєму авто (особливо на велику гучність і з відкритими вікнами, їдучи по головній дорозі), чи в навушниках, чи в ресторані, то змушує інших слухати те, що слухає сам. Його «вільний вибір» слухати накидає іншим ситуацію, яку вони вільно не обирали. Він змушує їх підпорядковуватися його свободі. Тому «давати свободу усім» є ілюзорним; застосування свободи однієї людини може і, швидше за все, буде зазіханням на права іншої.

Ми бачимо як це драматично розігрується у агресивному гомосексуальному лобі. Якщо легалізувати «гомосексуальні шлюби», то що станеться із свободою пекарів, декораторів, кравців, музикантів і церков слідувати своїй християнській (і базованій на природному праві) совісті, оскільки вони вирішать брати участь лише у гетеросексуальних шлюбах? Вибачайте, друзі, але у вас вже немає свободи; лібералізм її відібрав. Тепер маєте робити те, що вам каже Держава, не більше, не менше.

Найбільш серйозним прикладом, без сумніву, є відмова ненародженій дитині у людському праві на турботу матері і батька і на законодавчий захист, як писав Йозеф Ратцінгер у своєму творі «Істина і Свобода». Через нетолерантне переконання лібералізму, свобода жінки – це все, а життя дитини, права і остаточна свобода – це нічого. Лише демонічна пародія на свободу може зруйнувати і скасувати свободу іншої людини для того, щоб убезпечити себе.

Якщо соціальний простір не є католицьким, то з часом його наповнять поганські і антикатолицькі елементи. Суспільство, як природа, не терпить вакууму. Не існує такої речі як релігійно-нейтральна публічна сфера. Вона буде або релігійна, або нерелігійна; або християнська, або нехристиянська.

Др. Пітер Кваснєвскі, Corpus Christi Watershed