Лист Конгрегації Віровчення про ієрархічні та харизматичні дари в житті та місії Церкви (оновлено)
  • Втр, 14/06/2016 - 17:07

Ієрархічні та харизматичні дари є «єдиносущними» в житті Церкви. Такою є центральна думка Листа «Iuvenescit Ecclesia» (Церква омолоджується), який Конгрегація Віровчення оприлюднила у вівторок, 14 червня 2016 року. Документ, підписаний Префектом кардиналом Герхардом Мюллером та Секретарем архиєпископом Луісом Ладарією, звернений до єпископів Католицької Церкви, трактує «взаємини між ієрархічними та харизматичними дарами в житті та місії Церкви». Перші отримуються через Святу Тайну Рукоположення, а другі вільно розподіляються Святим Духом. Лист підписаний 15 травня 2016 року, коли за новим стилем припадала П’ятидесятниця.

Документ, зокрема, зупиняється на богословських, а не душпастирських чи практичних питаннях, які походять із взаємин між церковними інституціями та новими рухами і товариствами, наголошуючи на гармонійному зв’язкові і взаємодоповнюваності обох суб’єктів, адже мова йде про середовище «плідної та впорядкованої участі» харизм у сопричасті Церкви, які не дають права «звільнятися від послуху церковній ієрархії», ані не надають права на «автономне служіння». Отож, автентичні харизми, як «дар, що має безумовну важливість для церковного життя і місії», повинні бути спрямовані на «місіонерську відкритість, необхідний послух пастирям та на церковну приналежність».

Тому, «протиставлення чи співставлення» їх з ієрархічними дарами було би помилковим. У дійсності, не слід протиставляти «інституційну» Церкву Церкві «любові», тому що у Церкві «також її суттєві інституції є харизматичними», а харизми «повинні узаконюватися, щоб мати послідовність та наступництво». Таким чином, обидва виміри «разом співдіють в уприсутнюванні у світі спасенного Христового діла».

Отож, нові дійсності повинні досягнути «церковну зрілість», яка передбачає їх повне цінування та включення у життя Церкви, завжди у сопричасті з пастирями та уважності до їхніх вказівок. Адже існування нових дійсностей наповняє серце Церкви «радістю та вдячністю», але, одночасно, закликає їх до «позитивних взаємин з усіма іншими дарами, присутніми в церковному житті», щоб вони були «великодушно підтримувані та супроводжувані чуйним батьківством» пастирів задля того, щоб «співдіяти для добра Церкви та в її євангелізаційній місії». У документі читаємо, що «у житті та місії Церкви ніколи не повинно забракнути харизматичного виміру».

Але як розпізнати, що харизматичний дар є справжнім? Лист Конгрегації Віровчення пригадує про обов’язок розпізнавання, який належить до компетенції «церковної влади», відповідно до особливих критеріїв, якими є: бути засобом святості в Церкві, анґажуватися у місіонерське поширення Євангелія, повністю визнавати католицьку віру, свідчити дійсне сопричастя з усією Церквою, приймаючи з лояльною готовністю її доктринальні та пастирські повчання, визнавати та з пошаною ставитися до інших харизматичних складових у Церкві, смиренно приймати хвилини випробувань, пов’язаних із розпізнаванням, приносити такі духовні плоди, як любов, радість, мир, людяність; зважати на соціальний вимір євангелізації, усвідомлюючи той факт, що «в справжній церковній дійсності не може забракнути турботи про цілісний розвиток найбільш покинутих у суспільстві».

Крім того, новий документ вказує на інші два критерії, фундаментальні в справі юридичного визнання нових церковних дійсностей, відповідно до форм, визначних канонічним правом. Першим є «пошана до харизматичних особливостей окремих церковних угрупувань», для того, щоб уникнути «юридичного примусу», який «умертвляє їхню новизну». А другий критерій стосується пошани до фундаментального церковного правила, згідно з яким слід сприяти дійсному включенню харизматичних дарів у життя Церкви, але запобігаючи тому, щоб вони сприймалися як паралельна дійсність, без посилання, спрямованого на ієрархічні дари.

Далі Лист Конгрегації Віровчення підкреслює, що взаємини між ієрархічними та харизматичними дарами повинні зважати також на «невід’ємні та установчі стосунки між вселенською та місцевими Церквами». Це означає, що хоч харизми і дані всій Церкві, їх динаміка «не може здійснитися поза служінням в конкретній дієцезії». Вони також представляють «автентичну можливість» для кожного жити християнським покликанням та його розвивати, чи то в подружжі, чи у священичому целібаті, чи в рукоположеному служінні. Також і богопосвячене життя «стосується харизматичного виміру Церкви», тому що його духовність може стати «важливим ресурсом» як для мирянина, так і для пресвітера, допомагаючи їм краще жити своїм особливим покликанням.

Врешті, «Iuvenescit Ecclesia» заохочує звернутися свій погляд на Пречисту Діву Марію, Матір Церкви, приклад «повної слухняності на дію Святого Духа» та «чистої покори». Висловлюється побажання, щоб за Її заступництвом «харизми, які Святий Дух щедро роздає серед вірних, були ними слухняно прийняті та спрямовані на те, щоб принести плід в житті та місії Церкви та для добра світу».