Мандрівка сторінками Книги книг: Книга Макавеїв
  • Птн, 17/07/2020 - 16:18

Дорогі брати та сестри! Сьогодні ми роздумаємо над двома останніми історичними книгами першого Завіту, а саме Книгами Макавеїв, назва яких походить від головного героя Юди, званого Макавеєм, що означає «молот». Він став відомим у визвольній боротьбі юдеїв проти могутньої елліністичної держави. Однак лейтмотивом тексту є вірність частини єврейського народу Божому законові, переданому ще пророком Мойсеєм, та ревність у дотриманні союзу, укладеного з Господом. Цікаво, що в цих книгах звертається увага на такі правди віри як безсмертя душі, потреба молитися за померлих, воскресіння з мертвих тощо. Дві Книги Макавеїв входять до канонів Католицької Церкви та Православних Церков. Натомість їх немає в єврейському каноні, а тому і протестанти також їх не визнають як богонатхнені. Вони поділені майже рівномірно: 16 розділів у І Книзі та 15 у ІІ.

І Книга Макавеїв – це цікавий насичений історичними фактами опис тих трагічних подій, які пережив вибраний народ після смерті Олександра Македонського і аж до римських часів, тобто приблизно до початку І ст. до Р. Хр. У ній автор розповідає про занепад юдеї та різні війни, які вели макавейські повстанці, бажаючи звільнити свій народ від ворогів Ізраїля. Натомість ІІ Книга – це лист юдеїв Палестини до своєї діаспори в Єгипті, в якому стисло переповідаються події, зокрема пов’язані з Юдою Макавеєм, описані в І Книзі, а також додаються деякі приклади вірності юдеїв, які йшли навіть на мучеництво заради свої віри та вірності Божому союзові. У ІІ Книзі знаходимо дещо більше богословського змісту та певні підсумки прожитого минулого, позначеного великим трагізмом.

Перш ніж почати глибші роздуми над текстом Книги Макавеїв, варто кілька слів сказати про історичний контекст, в якому відбуваються події. Коротке історичне впровадження, хоча й дуже обмежене, нам подають уже перші рядки І Книги, де читаємо: «Після того, як Олександер Македонський, син Филипа, вийшов з Хеттитського краю, розгромив Дарія, царя перського й мідійського, і став царем замість нього, починаючи від Греції, взявся він до численних воєн, здобув багато кріпостей і вирізав царів землі. Він пройшов аж на край світу і забрав здобич у багатьох народів. Заніміла земля перед ним, а серце його знеслось угору й загорділо. Він зібрав вельми велику силу війська й підбив під себе краї, народи й володарів, і приневолив до данини. Та по тім усім захворів, тож і зрозумів, що має вмерти. От і прикликав своїх найвидатніших старшин, що змалку виховані були разом з ним, і розділив їм, ще за життя, своє царство. Та й царював Олександер ще 12 років, а тоді помер, і старшини його захопили владу, кожний у своїй країні. Всі вони, по його смерті, вклали собі діядему на голову, так само і їхні сини по них, протягом довгих років, і накоїли на землі багато лиха. Вийшов з них грішний нащадок - Антіох Епіфан, син царя Антіоха, що був закладником у Римі, і став царем у 137 році грецького панування» (І Мак. 1, 1-10).

Отож, описані події розгортаються в період, коли велика монолітна імперія, що простяглася від Індії до Єгипту, ввійшла в період поділів, внутрішніх ворожнеч та боротьби за владу. Олександр Македонський, нащадок грецької культури, який правив численними об’єднаними країнами у IV ст. до Р. Хр., відзначався неабияким вмінням управління. Однією із головних рис його політики була толерантність. Об'єднавши країни Європи та Азії в одну могутню імперію, він не насаджував примусово грецьку культуру, мову та віру в завойованих країнах. Кожен підвладний йому народ, незважаючи на свій васальний статус, продовжував вільно плекати свою рідну мову, культуру, звичаї та релігію. Це, як вважають історики, було осердям його стрімкого політичного успіху. Проте після смерті Олександра Македонського світова політика дуже змінюється. Навіть із Книг Макавеїв довідуємося, що поділ імперії на 12 провінцій, однією з яких була Сирія, до складу якої і входила Юдея, спровокував утворення окремих і часто ворогуючих між собою за владу військових потуг. Іноді це сприяло юдеям, а часом приносило значні труднощі. Варто пригадати, що наступники Олександра Македонського, які довший час втішалися політичною владою над Палестиною, не відзначались толерантністю свого попередника. І тому розпочався період примусової еллінізації, тобто насадження грецької культури серед інших народів. Спершу цей процес еллінізації заторкнув лише мову. У той час панівною мовою була грецька. Тому урядовці та старшини різних народів, аби втриматись у високих елітних колах, часто використовували не рідну мову, а греку. Хоча й процес еленізації розпочався з мови, але поступово він охопив також й інші аспекти життя народів. Насаджувались чи іноді навіть добровільно приймались грецькі звичаї, культура, традиції і також вірування. Цей процес не оминув і юдейського народу, який поступово почав відходити від традиції і віри своїх батьків та приставати до грецьких.

 Святе Письмо нам розповідає про дуже цікавий історичний факт. Ось про що пише 1-ий розділ 1 Книги Макавеїв: «І деякі з народу, набравши охоти, пішли до царя, що й дав їм повновладу прийняти поганські звичаї. От і збудували вони в Єрусалимі гімназію за поганським звичаєм, затерли собі знаки обрізання, відкупили від святого союзу, збраталися з поганами та запродались їм, щоб зло творити» (І Мак. 1, 13-15). Гімназія в Єрусалимі – це був своєрідний поганський переворот у святому місці. Саме слово «гімназія» походить від грецького дієслова, що означає «оголюватися». Йдеться про місця фізичного вишколу юнаків для військової служби. У ті часи в гімназіях займалися п’ятьма видами спорту і робили це без одягу. Для єврейської культури та віри оголювати своє тіло вважалось чимось непристойним і немислимим. А з часом це спровокувало відхід від традицій обрізання, адже фізичні заняття в оголеному вигляді виявляли, що євреї є носіям особливої релігійної традиції, що спричиняло певний дискомфорт. Як бачимо, Святе Письмо цією розповіддю подає цінне повчання всім народам, де і коли б вони не жили. А саме вказує на важливість плекання рідної мови, яка є гарантом збереження культури, традиції та віри. Можливо, й нам, українцям, варто уважніше приглянутись до тексту Книг Макавеїв і зробити для себе певні логічні висновки. Адже дискусії на тему офіційної мови в країні у нас вже роками не вгасають. Не йдеться про знання чужих мов, що є, без сумніву, великим багатством і відчиняє людині двері у світ, але про плекання та розвиток рідної мови, що є знаряддям передавання з покоління в покоління багатства традицій, культури та віри свого народу.

Повертаючись до подій Книг Макавеїв, можемо сказати, що з бігом часу цей процес еллінізації призвів до культурного, політичного та духовного занепаду вибраного народу. В Юдеї зростала кількість тих, які відходили від Божого закону, переданого Мойсеєм, та порушували союз, укладений із Всевишнім на Синаї. Усе це призвело до того, що навіть серед священнослужителів була відчутна втрата ревності та сумлінності в служінні Господеві, а також боротьба за місце первосвященика, адже ця позиція була пов’язана не лише з духовними привілеями, але й з певною владою у народі.

Також варто окремо приглянутись до теми мучеництва і віри у воскресіння, яку автор описує на сторінках ІІ Книги. У 6-му та 7-му розділах читаємо про приклад мужності та глибокої віри книжника Єлеазара, сімох братів та їхньої матері, знаних нам як макавейські мученики. Від Єлеазара під загрозою смерті вимагали порушення закону Мойсея, аби він їв заборонену юдеям їжу. Його друзі, бажаючи якось урятувати шанованого в народі чоловіка, намовляли, аби він приніс із собою м’яса, яке євреям було дозволено споживати, сам собі його зготував, а вдав перед ворогами начебто він їсть із жертовного м’яса, виконуючи царський наказ. Вражаючою є відповідь цього достойного книжника, який мовив: «Не годиться бо нашому вікові таке вдавати, щоб молодь не думала, що дев'ятдесятлітній Єлеазар перейшов на поганську віру, та через моє лицемірство, з прив'язання до короткого та незначного життя, і сама не збилась з дороги, - а й собі щоб не накликати на старість сорому та безчестя. Ба, навіть якби я й уник тепер людської кари, то рук Вседержителя ні живий, ні мертвий не уникну. Тому коли я тепер помру безбоязно, то виявлюся гідним моєї старости, а для молоді лишу зразок відважної та шляхетної смерти за величні й святі закони» (ІІ Мак.6, 24-28). Отож, Єлеазар відважно погодився на смерть, не бажаючи піти на компроміс із гріхом та прагнучи дати молоді добрий приклад і свідчення вірності Божому законові. Подібно трапилось і з макавейськими мучениками, про яких йдеться у 7-му розділі: «Сталось також, що семеро братів з матір'ю були разом схоплені. Цар повелів катувати їх бичами та воловими жилами, щоб заставити їх їсти заборонену свинину. Тоді один з них, говоривши за всіх, промовив так: «Про що маєш нас питати? Що хочеш від нас знати? Ми готові радше вмерти, ніж переступити батьківські закони». Розгнівався цар і наказав розпекти на вогні грати та котли» (ІІ Мак. 7, 1-3). Вірність Богові не похитнулася в жодного із семи братів, яких на очах у матері одного за другим катували, примушуючи до відступництва. Але ж якою вірою та богобоязливістю мусіла відзначатись ця велика жінка, щоби, бачачи катування свого наймолодшого сина, спромоглась сказати: «Молю тебе, дитино, поглянь на небо й землю, подивися на все, що в них є, і зрозумій, що все це Бог створив з нічого, і що й людський рід став існувати таким робом. Не бійся цього ката, а, гідний своїх братів, прийми смерть, щоб я могла тебе в Божому милосерді знову мати разом з братами» (ІІ Мак. 7, 28-29).

Хіба ж могла бути марною вірність цих людей, хіба ж Господь міг не вислухати молитви тих праведників, які без вагання йшли на смерть, жертвуючи за віру і дотримання Божих заповідей найціннішим даром – своїм життям. Отож, Творець зглянувся над Своїм грішним народом велика частина якого тяжкими гріхами святотатства та відступництва провинилась перед Ним. Він змилосердився і поблагословив Юду Макавея, підтримавши його у всіх його війнах із значно сильнішими та численнішими військовими потугами.

Розшифрування аудіо: "Католицький оглядач"


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць