Мандрівка сторінками Книги книг: Книга Товита
  • Чтв, 25/06/2020 - 12:58

Дорогі брати та сестри! Сьогодні, крокуючи далі сторінками першого Завіту Книги Книг, приглянемось до наступної частини, а саме до Книги Товита, яка належить до так званих девтероканонічних книг. Її немає в єврейському каноні, тому і не всі християни її приймають. Ось, для прикладу, у Біблії християн-протестантів її немає, але вона присутня в каноні Православних Церков та Католицької Церкви. Книга Товита схожа на казкове оповідання, але саме таким був задум автора. У Біблії чимало текстів, що написані в подібному літературному жанрі. Зрештою, сам Ісус використовував схожий стиль під час проповідування – притчі. Тому, якщо задуматись над змістом тексту, та проаналізувати його з погляду хронологічних подій, то дійдемо до висновку, що розповідь Книги Товита не має історичної цінності, бо розповідає про події, які, швидше за все, є вигаданими. Однак, варто наголосити, що автор не мав на меті зробити для нас якийсь історичний екскурс, але передати певний богословський зміст, який у Книзі дуже чіткий і багатий. Використовуючи розповідний, повчальний стиль автор хотів вказати на найголовнішу думку Книги Товита – Бог піклується про Свій вірний народ, який перебуває на вигнанні. Цікавим є те, що Книга Товита, як вважають дослідники Святого Письма, написана автором, який жив приблизно у IV-II ст. до Р. Хр., хоча свою розповідь він помістив у часові межі VIII-VII ст. до Р. Хр. Не виключено, що це тому, що період життя автора був дуже схожим на період його біблійної розповіді. Описані події відбуваються після 722 р. до Р. Хр., тобто після падіння Північного царства, Ізраїля та початку ассирійської неволі, про що ми роздумували, читаючи ІІ Книгу Царів.

Головних героїв є кілька: побожний ізраїльтянин Товит, його дружина Анна, їхній син Товія, побожна дівчина Сара, непроста доля якої переплететься із долею Товії, та ангел Рафаїл, який назве себе Азарією і буде вірним товаришем Товії в його подорожі.

Однак спершу кілька слів про композицію цієї Книги. Перших два стишка 1-го розділу – це заголовок, яким автор впроваджує читача у свою розповідь. Від 3-го стишка 1-го розділу до кінця 3-го розділу – це експозиція, що висвітлює непросте життя Товита, який втратив зір і був змушений жити на заробіток дружини, та про важку долю Сари, яка мала сім чоловіків, але щоразу в першу шлюбну ніч, як тільки чоловік намагався з нею зблизитись, приходив демон і забирав у нього життя. Від 4-го до 13-го розділу – це основна частина, де розповідається про подорож Товії та його вірного супутника Азарію, який наприкінці зізнається, що його послав сам Господь і що він є ангелом Рафаїлом. 14-ий розділ – це епілог, де розповідається про останні роки та смерть Товита, його дружини Анни та його сина Товії.

Відразу в 1-му розділі автор подає опис головного персонажа, наголошуючи на його вірності Богові та Божому законові. Ось, що читаємо: «Я, Товит, ходив дорогами правди й справедливости всі дні мого життя й чинив багато милостині моїм братам і народові, що були забрані разом зо мною у полон в країну Асирійську, в Ніневію. Коли я був у моїм краю, на землі Ізраїльській, – а був я тоді молодим хлопцем, – усе коліно Нафталі, мого предка, відступило від дому Давида й від Єрусалиму, міста, вибраного колінами Ізраїля, щоб усі коліна приносили там жертви. Там був збудований і посвячений храм, житло Всевишньому, на всі роди повіки. І всі мої брати й дім Нафталі, мого предка. – усі приносили жертви бичкові, що Єровоам, ізраїльський цар, завів був у Дані, скрізь по горах Галилейських. Єдиний я ходив часто в Єрусалим на свята, як то було приписано для всього Ізраїля вічним наказом» (Тов. 1, 3-6).

Гортаючи далі сторінки цієї Книги, бачимо, що автор вказує на те, що вірність законові Мойсея, поклоніння виключно правдивому Богові, а не золотим божкам, вчинило Товита милосердним до інших, чутливим до болів, потреб та страждань його ближніх. «За днів Салманассара я робив багато милостині братам зо свого роду; хліб мій давав я голодним, одежу мою нагим; а коли бачив когось із мого народу померлого, покинутого за мурами Ніневії, то я ховав його. Ховав я також тих, що їх убив Санхериб, коли, втікаючи, відступав з Юдеї, під час суду, що вчинив над ним Цар неба за богохульства, яких він допустився. А вбив він у своїм гніві багато синів ізраїльських; тіла їх я викрадав і ховав» (Тов. 1, 16-18).

У своєму заповіті, який можемо прочитати у 4-му розділі, від 3-го по 19-ий стишки, Товит повчає свого сина Товію про милостиню, даючи йому дуже прості, але надзвичайно щирі та практичні поради: «Милостиню роби згідно з тим, що маєш; коли у тебе є достатків повно, роби з них, а коли мало маєш, то не бійся й з того дати. Бо так готуєш собі добрий скарб на день потреби, тому що милосердя рятує від смерти й не дає ввійти у темряву. Милостиня ж – приємний дар для всіх, що її чинять, перед Всевишнім» (Тов. 14, 8-11); «Милостиня від смерти вибавляє, вона усякий гріх очищає. Ті, що дають милостиню, проживатимуть у достатку. А ті, що чинять гріх та несправедливість, є ворогами своєї душі» (Тов. 12, 8-9).

Своєю зразковою вірністю Господеві та його законові та духом милосердя до інших Товит прикличе щедре Боже благословення не лише на себе, але й на всю свою сім’ю. До речі, варто зауважити, як часто в цій коротенькій Книзі вживається слово «благословення». Спершу, як заклик благословляти Господа, тобто віддавати Йому шану та Його прославляти, а теж як дар від Всевишнього за вірність людини, за вчинки милосердя і доброти щодо ближніх, зокрема щодо потребуючих. Зі сторінок цієї Книги бачимо, з якою пошаною герої ставляться до інституту сім’ї, вказуючи на мету подружнього життя та потребу присутності Бога в ній. Це видно як на прикладі життя і стосунків сімей Товита та Анни, Товії та Сари і її батьків, так і зі слів Азарії, Божого посланця, який дав дуже гарну пораду Товії перед його одруженням. Ось як читаємо у 6-му розділі: «А коли ти будеш із нею, то насамперед устаньте обоє й помоліться та й просіть у Господа небесного, щоб зійшло на вас милосердя й спасіння. Не бійсь! Вона ж тобі суджена споконвіку. Ти врятуєш її, і вона піде з тобою, і я вірю, що в тебе будуть від неї діти» (Тов. 6,18). І Товія послухав мудрої поради Азарії, чим врятував себе від демона, який карав смертю, та врятував свою дружину Сару, перемінивши її біль у радість. Отож, своє сімейне життя вони розпочали молитвою, щирою розмовою із Богом, кажучи: «Благословен єси, о Боже батьків наших, благословенне твоє ім'я по всі віки! Хай небеса тебе благословлять і всі твої створіння по всі віки. Ти створив Адама, ти створив для нього жінку Еву як помічницю йому й опору. І з них обох пішов рід людський. Ти мовив: Недобре чоловікові одному бути; зробім йому помічницю, подібну до нього! І нині я беру оцю мою сестру не для розпусти, але з добрим наміром. Зволь помилувати мене з нею, і разом до старости дожити» (Тов.8, 5-7).

У 14-му розділі Товит, повчаючи своїх нащадків, дає також поради всім батькам, щоб вони не забували про релігійне виховання своїх дітей: «Навчіть ваших дітей чинити справедливість і милостиню, щоб пам'ятали Бога, щоб благословляли його ім'я повсякчасно щиро та з усієї сили» (Тов. 14, 8). Ці слова особливо актуальні в наш час, коли не вгасають дискусії про потребу уроків християнської етики в наших школах. Без сумніву, головний обов’язок релігійного виховання покладений саме на батьків, які в лоні сім’ї покликані закласти в серцях своїх дітей духовні основи та навчити їх любові й милосердя до інших людей. Однак школа є також одною із тих інституцій, що повинні співпрацювати із батьками, дбаючи про моральне виховання дітей. Автор чітко зазначає, що милосердна і справедлива поведінка людини є тісно переплетена із її духовним вихованням, із її постійним зв’язком з Господом Богом.

Як бачимо і з цього короткого опису, автор Книги Товита бажав передати читачам кілька дуже  важливих богословських істин. Перш усього, що вірність Господеві завжди буде нагороджена, адже Небесний Отець ніколи не залишить Своїх дітей без благословення за їхнє праведне, чеснотливе, вірне життя, наповнене добрими ділами милосердя до інших, а також, що молитва ніколи не проходить повз вуха Господа Бога, Він завжди її вислуховує, хоча і не завжди це відбувається відразу, як лишень людина зверне своє серце до Бога. Про це нас переконує уривок із 3-го розділу, де читаємо: «Молитва обидвох була вислухана одночасно перед славою Божою; і був посланий Рафаїл, щоб вилікувати обох їх: у Товита зняти з очей більма, щоб він міг знову бачити світ Божий, а Сару, дочку Рагуела, віддати за жінку Товії, синові Товита, і звільнити її від Асмодея, лихого демона» (Тов. 3,16-17).

Розшифрування аудіо: "Католицький оглядач"