Мандрівка сторінками Книги книг: Про укладення союзу з Богом
  • Птн, 13/03/2020 - 11:26

Дорогі брати і сестри! Під час нашої сьогоднішньої зустрічі ми окремо зупинимось над найважливішою подією, яка трапилась з ізраїльським людом під час їхнього 40-річного переходу з єгипетської неволі до обіцяної землі, а саме над укладенням союзу з Богом, про що, зокрема, описують 19-40 розділи Книги Виходу.

Отож, невдовзі після виходу з Єгипту мандруючий народ отаборився біля підніжжя гори Синай, яка, як поглянути на карту, розташована приблизно по середині шляху, який пройшли ізраїльтяни, прямуючи до обіцяної землі. Події, описані другою частиною Книги Виходу, відбуваються в пустелі біля підніжжя святої гори, немовби в тіні Бога, неначе в той час, коли Господь його благословляє і обдаровує благодаттю. Спершу, однак, варто зазначити, що Святе Письмо розповідає про багато різних союзів, які Господь укладав із людиною. Усі ці союзи мали на меті дати людині щось більше, ніж вона мала, обдарувати її якимось більшим добром. Тому Господь уклав союз спершу з Адамом, згодом із Ноєм, потім також з Авраамом, Ісааком і з Яковом. Кожен цей союз – це була особлива домовленість, договір, який зобов’язував обидві сторони. Бог щось обіцяв людині, а та,відповідно, приймала якийсь чітко окреслений обов’язок, своєрідну заповідь. Усі ці старозавітні союзи відзначались індивідуалістичним характером, адже всі вони були укладені між Богом та окремою людиною. Натомість Синайський союз, описаний у Книзі Виходу, є колективним союзом. Господь уперше укладає домовленість не з окремою особою, не з якимось представником народу, але з цілим народом. Хоча й союз, укладений з усім народом, проте Господь Бог промовляє через одного посередника, через Мойсея. Узагалі місія того великого пророка є досить відповідальною і вона не обмежується лише до посередництва в діалозі Бога із вибраним народом, але передбачає також заступництво за народ перед Богом. Як довідуємося із тексту, Мойсеєві дуже добре вдається звершити це завдання заступника, бо ж він спромігся на те, щоб переконати Бога не знищувати вибраний народ за його невірність та не розривати укладеного із ним союзу. Як бачимо, Мойсей спромігся змінити думку Всевишнього Бога, випросивши для невірного народу ще один шанс. Оскільки Мойсей є ключовою особою діалогу народу із Богом, цей Синайський союз ще називають Мойсеєвим союзом, хоча ще раз хочу наголосити, що йдеться про союз, який укладений між Богом і всім ізраїльським народом.

Перш ніж укласти цей союз, Господь переказує народові через Мойсея наступну обіцянку. «Тож коли щиро слухатиметеся мого голосу й дотримуватиметеся мого завіту, будете моєю особливою власністю з-поміж усіх народів, бо моя вся земля. Ви будете в мене царством священників, народом святим» – читаємо у 19-му розділі Книги Виходу. Із цих слів випливає, що союз, який має бути укладений, зобов’язує народ до слухняності перед Богом, тобто до виконання всіх заповідей та приписів, які дасть Господь, а Він обіцяє, що вчинить із того народу народ святий, народ особливий, відокремлений від інших народів, виокремлений серед інших народів. Зокрема ця тема відокремленості є дуже поширеною у Старому Завіті. Вона часто передається через різні ритуальні обмивання, тобто очищення, що показує відокремленість, зокрема від нечистоти. Народ погоджується, приймає всі зобов’язання та обіцяє їх виконувати, про що читаємо у 24-му розділі: «Усе те, що сказав нам Господь, виконаємо». Тому можемо сказати, що Синайський союз – це домовленість, яка передбачала вірність ізраїльського народу Господеві через дотримання 10 заповідей, даних Мойсеєві, та інших приписів соціального характеру. А за цю вірність Господь зобов’язується вчинити із того люду особливий, святий народ, виокремивши його з-посеред інших народів. Цікаво, що укладення цього союзу відбувається через об’явлення Бога, що здійснюється за допомогою різних природних явищ: диму, грому, блискавок, вогню. У такому контексті відбувається дар заповідей, саме дар, бо хоча й заповіді є зобов’язаннями, певними обмеженнями людської свободи, але саме завдяки їхньому дотриманню народ успадкує обіцяні Богом блага. Отож, заповіді, накази, Божі перестороги – все це є даром для людини. Сам факт укладення цього Синайського союзу перетворює масу мандруючого люду в організований народ, який об’єднаний довкола взятих на себе зобов'язань.

Цікаво зазначити, що текст Книги Виходу розповідає про те, що народ приймає на себе не лише зобов'язання виконувати 10 заповідей, але також і закони соціального порядку, які окреслювали питання щодо рабів, крадіжок, поранених, вчинення шкоди іншим особам, застави тощо. Це свідчить про те, що неможливо укласти союз із Богом, який був би відокремленим від упорядкованого соціального життя. Іншими словами, союз із Богом передбачає також впорядкування життя у суспільстві. Ці два аспекти не можна розділяти. Як читаємо далі у Книзі Виходу, після всіх перепетій із золотим тільцем та таблицями закону, пророк спускається з гори і здійснює жертвоприношення, ритуал, яким закріплюється укладений союз. А Книга закінчується тим, що Господь наказує збудувати храмину намету зборів, де поселяється, щоб назавжди залишитись із Своїм народом. Пам’ять про укладення союзу і надання вибраному народові Божого закону приблизно на 50-ий день після виходу з Єгипту побожні євреї відзначали в день празника П’ятидесятниці. Але цей Синайський союз є предвіщенням нового новозавітнього союзу, який Господь укладає із новим вибраним народом, тобто із Своєю Церквою. І вже не через Мойсея чи якогось іншого пророка, але через самого Ісуса Христа, Свого Єдинородного Сина. І днем спогадування цього нового союзу, можемо сказати, є новозавітня П’ятидесятниця.

У Старому Завіті, пишучи закон Своєю сильною рукою, Бог мав необхідність у кам’яних таблицях. Натомість укладаючи новий союз, Він записує його ніжним інструментом, Святим Духом. Із огляду на цей особливий інструмент, нові кам’яні таблиці не були б відповідним матеріалом для написання цього закону. Бог обирає кращий матеріал, відповідніший, яким є людське серце, а воно повинно бути м’яким, відкритим на дію Святого Духа, спроможним прийняти той новий Божий закон. Старозавітній закон охоплював 10 Божих заповідей та чимало інших правил соціального і богослужбового характеру. Натомість новий союз передбачає дотримання лише однієї заповіді, заповіді любові, любові до Бога і до наших ближніх. Ця заповідь любові підсумовує всі старозавітні заповіді та приписи. Синайський союз був скріплений жертвоприношенням телят, частину крові яких Мойсей вилляв на жертовник, а іншою частиною окропив людей. І також новозавітній союз був скріплений кров’ю, але кров'ю не телят, але самого Божого Сина, яка окропила і освятила новий, вибраний народ. Проте, мабуть, однією із головних відмінностей між старозавітнім і новозавітнім союзами є те, що союз, укладений на горі Синай, передбачав відокремлення ізраїльського народу від інших народів. Його відмежування від нечистого задля досягнення святості. Натомість новий союз, укладений на горі Голготі, віддає перевагу койнонії, єдності, інклюзивності. Власне Ісуса Христа критикували переважно за те, що він їв із грішниками, спілкувався із блудницями, покликав до спільноти своїх учнів митаря, тобто не віддалявся від грішників, не осуджував грішників, а осуджував гріх.

Головною характеристикою того нового союзу є бажання єдності, інклюзивності, бо ж бажанням Спасителя є перевести від рабства до свободи не якусь окрему групу осіб, якийсь окремий народ, але усе людство, всіх без винятку людей.

Розшифрування аудіо: "Католицький оглядач"


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць