“Ми молилися за своїх товаришів, які перебувають зараз на передовій…”, – військовий паломник

Лейтенант Богдан Гайдук з Могилів-Подільського прикордонного загону став один з членів української делегації, яка взяла участь в Міжнародному військовому паломництві. Про це пишуть ФАКТЫ, передають Патріоти України.

Богдан служить у відділі прикордонної служби “Могилів-Подільський”. Він родом з Горлівки Донецької області, яка нині захоплена російськими військами і їх поплічниками. В окупації залишилася сім’я військового. Молодий лейтенант каже, що до останнього не знав, чи включать його до складу делегації військовослужбовців, які вчинили поїздку, яку вже назвали історичною. Українські бійці, більшість з яких пройшли війну на Донбасі, взяли участь в Міжнародному військовому паломництві (у світі цей захід проводиться вже 59-й раз) і вживу поспілкувалися з Папою Римським Франциском.

– У складі делегації були мої колеги-прикордонники, в тому числі і курсанти нашої профільної академії, курсанти та офіцери Академії сухопутних військ імені Сагайдачного, десантники, авіатори, моряки, бійці добровольчих батальйонів і Національної гвардії, військові капелани, греко-католицькі священики, а також група волонтерів, серед яких відома телеведуча Соломія Вітвіцька, – розповідає Богдан Гайдук. – Більшість делегатів – досвідчені, сильні духом фронтовики, які не зневірились після поранень. Один з військових в нашій групі – мій земляк з Горлівки, ми майже сусіди. Колись він служив в місцевому військкоматі і оформляв мені документи для вступу до військового училища. Далі проходив службу в Криму і залишився вірним народові України. А зараз захищає нашу країну на сході. Ось це справжній донбасівець!

Ми побували в Кракові, Празі, Нюрнберзі і Відні, відвідували храми і богослужіння. Далі вирушили до Парижа і французького міста Лурд, що прославилося тим, що там було явлення Божої Матері. Нині це всесвітньо відоме місце паломництва і зцілення людей. У Лурді три дні проходили заходи 59-го за рахунком Міжнародного військового паломництва, в яких брали участь солдати з майже 50 країн світу: з Європи, Канади, Бразилії, Південної Африки … Зібралися тисячі чоловіків і жінок в погонах. Делегації пройшли урочистим маршем у військовій формі і під рідними прапорами. Відбулися молебні за мир в Україні та в усьому світі. Ми молилися за своїх товаришів, які перебувають зараз на передовій, одужання поранених і спокій полеглих, за сім’ї військових.

Українська делегація зробила коло пошани з жовто-блакитними прапорами і під оплески сотень тисяч людей. Від почуттів у багатьох з нас були сльози на очах. Трохи пізніше біля храму Святої Бернадетт відбулася спільна молитва з проханням до Господа “Дай нам мир”, в якій взяли участь понад 12,5 тисяч військовослужбовців, а вкінці – урочиста хода із запаленими свічками.

– Як зустрічали українських військових колеги з інших країн?

– Нами захоплювалися. Говорили, що не кожен день бачать наживо воїнів, які не тільки відстоюють незалежність батьківщини, а й захищають весь цивілізований світ від варварської навали. Багато зарубіжних колег, почувши від наших фронтовиків розповіді про війну на Донбасі, переймалися настільки, що заявляли: “Ми хочемо пліч-о-пліч з вами боротися за Україну. Готові їхати добровольцями!” У Лурді я подружився з португальським курсантом військово-морського училища і дівчиною – військовим моряком з Франції. Вони це говорили від душі. Всі закордонні колеги вважали великою честю отримати в подарунок українську військову форму, нашу символіку або прапор.

Україна це Європа. Приємно, що це вже розуміють в світі. І не тільки військові, але і прості громадяни. А який нам стіл в Лурді накрили! На додачу до французьких сирів був і наш рідний … борщ. Шкода тільки, що сала до борщу не догадались подати. Ну, може, наступного разу …

– А після Лурду ви вирушили до Риму?

– Так. У Римі ми особисто поспілкувалися з Папою Римським Франциском. Він прийняв делегацію на площі перед собором Святого Петра у Ватикані. Понтифік поговорив з нашим священиком, владикою Михаїлом, привітав нас: “Христос Воскрес!” Понтифік був дуже вражений зустріччю з українськими військовими. Особливо вразили його фотографії бійців, які отримали каліцтва на війні, але не занепали духом і залишилися в строю. Один з героїв-добровольців Олександр Швецов навіть зробив селфі з Папою Римським.

А потім вся наша делегація сфотографувалася з понтифіком. Папа сказав, що щодня молиться за мир в Україні та її народ, що дуже радий бачити героїв, після чого благословив усіх нас.

Я стояв метрах в 15-ти від Папи Римського. Селфі з понтифіком, на жаль, не зробив, але можете уявити мій стан, коли прапори Збройних сил України, Нацгвардії, Держприкордонслужби, добровольчих батальйонів майоріли над Ватиканом! Я відчував таку гордість за нашу країну! Шкода, що мої рідні і близькі не бачили цього … Але я обов’язково повернуся додому, в звільнену українську Горлівку.

– Зустрічали за кордоном земляків? Як вони ставляться до подій в Україні?

– Під час екскурсії в Римі ми стояли у метро і весело перемовлялися. І тут з натовпу італійців до нас біжить жінка: “Синочки, донечки мої рідненькі, я українка!” Кинулися в обійми один одному зі сльозами на очах. Як виявилося, вона зі Львова. Давно разом з сім’єю живе і працює в Італії. Дуже переживає за нашу країну. А на наступний день в одному з храмів Риму теж зустрілися з українцями.

– До речі, європейські міста, де ви були, це ж і місця української військової слави. Наприклад, у Франції запорізькі козаки воювали ще в Тридцятирічну війну, далі там був український гетьман у вигнанні Пилип Орлик, багато наших співвітчизників брали участь в русі Опору під час Другої світової війни. Чи знають європейці про це?

– Знають і пам’ятають. У Празі була несподівана зустріч. Гуляли ми по території Празького замку і зустріли місцевих військових. А на їх формі емблеми у вигляді хреста – як в українського козацтва! Тільки хреста не малинового кольору, а зеленого. До речі, цей знак дуже схожий на символ Державної прикордонної служби України. Хлопці, побачивши українські прапори у нас на формі, підійшли, потиснули руки, ми обнялися. Питають: “Ви знаєте, що це за емблеми?” – “Так”, – відповідаємо. Зробили з хлопцями загальне фото. На жаль, поговорити толком не встигли – не було часу ні у них, ні у нас. Мені чомусь здалося, що, може, це нащадки українських воїнів, яких життя закинуло в Чехію.

Додому Богдан Гайдук повернувся не тільки з масою вражень, але і з сувенірами та подарунками від колег-іноземців. Каже, що після цієї поїздки у нього з’явилися сотні друзів і побратимів у всіх країнах світу. А найцінніший подарунок він отримав від представників Папи Римського: католицькі чотки “розарій” – вінець з троянд. Тепер він не розлучається з ними.