«Ми входимо в каскад подій, розглядати які варто через есхатологічну призму»,- Інтерв'ю із засновником та координатором Християнської Служби Порятунку
  • Суб, 04/06/2022 - 16:59

Християнська Служба Порятунку (ХСП) як широке екуменічне служіння виникло наприкінці 2015 року. Зараз служителями ХСП є понад 400 християн з десяти конфесій і деномінацій – капелани, миротворці, євангелісти, молитовники, соціо-місіонери. Служителі об’єднані у відповідні корпуси, а саме служіння здійснюється через низку місій, платформ та програм. Підрозділи ХСП сьогодні присутні в Україні, Польщі та Литві, а служінням Молитовного Щита охоплені служителі з 16 країн. Діяльність ХСП здійснюється у чотирьох просторах — духовному, місіонерському, соціальному та суспільному. Центральна база ХСП знаходиться у Києві на території римсько-католицької парафії.

Назва служіння з’явилася не випадково. На старті служіння у ХСП домінували капелани, психологи, парамедики та рятувальники, здатні служити військовим та цивільному населенню на лінії розмежування та на прифронтових територіях, розбирати завали, здійснювати медичну евакуацію, доставляти гуманітарні вантажі та виконувати іншу польову роботу. За аналогією з державною службою надзвичайних ситуацій, тоді і народилася назва «Християнська Служба Порятунку», звичайно, з акцентом на те, що цю службу несуть християни. В подальші роки напрями служіння розширювалися і набирали масштабів — на цей момент їх уже близько 20. 

Про особливості роботи ХСП у військових умовах, воєнні злочини Росії проти України, готовність української Церкви до екстремальних умов, екуменізм, важливість формування біблійного світогляду в масштабах країни ми говорили із засновником та координатором роботи ХСП Андрієм Оленчиком.

За неповні три місяці повномасштабного вторгнення російські війська завдали стільки страждань українцям (чого тільки вартує Маріуполь!), що ми пристрасно мріємо про дві головні речі: перемогу та відплату. Які дії російських військових кваліфікуються міжнародними судовими інстанціями як воєнні злочини?
Як не дивно це звучить, але існують свої закони та звичаї навіть для ведення війни. Вони зафіксовані в міжнародному праві, яке бере свій початок з підписання Першої Женевської конвенції у 1864 році. Закони війни покликані сприяти відновленню миру; пом’якшити труднощі війни та вберегти людей від непотрібних страждань, а також забезпечити дотримання основних прав людини для військовополонених, поранених та хворих, дітей та цивільних. Росія масово порушує ці закони та звичаї, а в міжнародній юриспруденції це і називається воєнним злочином.

Ми знаємо наміри ворога знищити нас саме за національною ознакою. Росія називає це «денацифікацією»: знищення нашої державності, культури, мови, історії, ідентичності, тобто того, що робить нас українцями. І знищити носіїв цієї ідентичності. Хіба це не геноцид?

Існує чотири види злочинів, що підпадають під юрисдикцію міжнародного кримінального суду: злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії (злочин проти миру). На мою думку, росія винна у скоєнні всіх цих видів злочинів. 24 лютого вона вчинила акт агресії, вторгнувшись на територію України, а знищення Маріуполя підпадає під 8 статтю Римського статуту Міжнародного кримінального суду про воєнні злочини: блокада, депортація населення, безглузде масштабне знищення майна та цивільних об’єктів, умисний напад на цивільні об’єкти тощо. Зґвалтування, тортури, навмисні вбивства та пограбування в Бучі, Ірпені, Гостомелі, Мотижині тощо також кваліфікуються як воєнні злочини.

Ми знаємо наміри ворога знищити нас саме за національною ознакою. Росія називає це «денацифікацією»: знищення нашої державності, культури, мови, історії, ідентичності, тобто того, що робить нас українцями. І знищити носіїв цієї ідентичності. Хіба це не геноцид? А постійні авіаудари та мінометні обстріли Харкова, ракетні удари по Києву, Одесі, Львову та по всій території України хіба це не злочин проти людяності – дії, що здійснюються в рамках широкомасштабного чи систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб, тим більше, що такий напад відбувається свідомо.

Чи можуть церкви та релігійні організації взяти участь у збиранні фактів про військові злочини росії проти України?
Я впевнений, що одним із напрямків, яким варто займатися церквам зараз, окрім душпастирської та гуманітарної роботи, це фіксувати воєнні злочини. Для цього більшість церков, які працюють з біженцями, а також на деокупованих теренах і територіях, де ведуться бойові дії, мають всі можливості. Давайте не лише прагнути нагодувати та втішити постраждалих внаслідок війни людей, але й допоможемо, щоб Божа справедливість перемогла і у нашому земному вимірі, та злочини росії проти України були покарані також і згідно земних законів. Адже непокаране зло завжди повертається і примножується.

Планова зустріч, в якій взяли участь близько 50 служителів Корпусу Військових Капеланів ХСП

Для того, щоб Божа справедливість перемогла у Міжнародному Кримінальному суді в Гаазі, процес збору свідоцтв має відбуватися юридично грамотно. Як це влаштовано у ХСП?
З того моменту, як зародилася ХСП, ми вибудували мережу і накопичили колосальний досвід роботи «в полі». Сьогодні це допомагає нам професійно записувати свідчення, які можуть стати доказовою базою у міжнародних кримінальних судових юрисдикціях.

Цю роботу з нашого боку очолила військовий репортер-розслідувач Інна Золотухіна, яка має значний стаж та досвід у цій сфері. Юридичну підтримку цієї роботи надає українська юридична компанія «Олександр Климчук і партнери», а інформаційну — низка ЗМІ, і в першу чергу християнський медіа-ресурс «Християни для України». А за кордоном основним нашим партнером є відома польська католицька юридична агенція Ordo Iuris, яка завдяки зібраній доказовій базі має намір попрацювати в Гаазі в процесуальному статусі «друг суду». Їхні юристи надали нам відповідні процесуальні протоколи роботи та перелік кейсів, який для них є пріоритетними з огляду на кінцеву мету.

У процесі обговорення ми зійшлися на думці, що нам потрібні не сотні свідчень, які неможливо достатньою мірою підтвердити і належним чином довести у міжнародних судах, а натомість необхідні кілька десятків грамотно задокументованих історій.

Торжество Божої справедливості — це єдина причина для збирання доказів військових злочинів?
Ні. Друга причина збору зазначеної доказової бази: завдяки фактам ми повинні стати голосом правди для наших західних побратимів і цим самим зцілити їх від лукавого пацифізму. А також за можливості достукатися до сумління наших східних одновірців, спонукаючи їх до прозріння і покаяння. Для мене найстрашніша реальність, яка стосується християнства за подібних обставин – це боягузливе мовчання щодо проявів зла і темряви під соусом псевдобогословського словоблудства. Це не Христове.

Ми маємо стати голосом правди насамперед для християнських спільнот на Заході та в росії, а потім і для спільнот світських. Адже, крім християн до християнських спільнот ніхто інший не достукається. Ті, хто нас почує, в свою чергу мають шанс стати голосом правди у своїх країнах і середовищах.

Якщо сьогодні церква перетвориться виключно на гуманітарні місії і такі собі квазірелігійні соціальні інституції, буде дипломатичною, компромісною та толерантною щодо вбивства дітей від бомб, хто тоді буде голосом істини для народів, сіллю землі та світлом світу? Деякі західні церкви дозволяють собі сьогодні молитися за абстрактне відновлення миру на європейському континенті, по суті ставлячи в один ряд жертву і агресора та ратуючи за все хороше і проти всього поганого. Або більше того моляться за російськомовних християн, які дуже «страждають» у європейських країнах від хейту. Убиті діти Маріуполя їх менше турбують, ніж «моральна мука» росіян, які, живучи у західному суспільстві, у переважній більшості мовчать, а часто навіть і виправдовують дії російського політичного режиму. А сама російська церква за деякими винятками переважно взагалі освячує війну своєї країни проти України, пояснюючи це покірністю владі, яка «вся від Бога».

Виводити на світло цей театр тіней наше завдання. Таким чином, ми маємо стати голосом правди насамперед для християнських спільнот на Заході та в росії, а потім і для спільнот світських. Адже, крім християн до християнських спільнот ніхто інший не достукається. Ті, хто нас почує, в свою чергу мають шанс стати голосом правди у своїх країнах і середовищах.

До речі, як Ви оцінюєте пропозицію Папи Римського – спільне несення хреста росіянкою та українкою та його висловлювання про те, що НАТО «гавкало біля дверей Росії», чим спровокувало війну в Україні?
Як сказано: Богу – Боже, а кесарю – кесареве. І от в справах кесаревих у мене як українського католика до Ватикану є багато питань. Зокрема і щодо позиціонування відносно війни в Україні. Як на мене, є певне нерозуміння реалій в Україні і навколо України в зв’язку з агресією росії, що взагалі характерно для значної частини західних еліт. І це до того ж накладається на давнє прагнення частини ватиканської дипломатії налагодити екуменічний діалог з РПЦ. Отож у українських римо-католиків та греко-католиків ще достатньо багато роботи і на цьому фронті. У нас для такої роботи є надійна основа: Соціальна Доктрина Церкви, католицьке вчення про справедливу оборонну війну (http://kmc.media/2022/02/25/spravedlyva-viyna.html) та відношення до зброї, чіткий постулат про те, що прощення з боку жертви слідує за покаянням агресора.

Спільне несення хреста українкою та росіянкою. Ватикан, квітень 2022

Україна завжди вважалася житницею Європи, зокрема й у духовному розумінні. Якою ми бачимо нашу країну надалі?
Були пророчі голоси, які стверджували, що в України є особлива місія і саме на нашій землі підніматиметься нова Христова армія, але більшість з нас слабо в це вірили. Подивіться, що зараз відбувається! У цьому новому світовому порядку, який лише народжується і суть якого ми до кінця ще не усвідомлюємо, Україна уже опинилась у центрі загальних цивілізаційних змін, а народ знаходиться на найвищому рівні пасіонарності за всі новітні часи. Християни не можуть самоусунутися від своєї місії, віддавши ініціативу секулярним чи язичницьким, а подекуди виразно окультним суспільним стрімам. Отож над цим завданням Церква має працювати прямо зараз. Вже зараз нам потрібне формулювання просякнутих християнством сенсів, цінностей, світоглядних парадигм, суспільних моделей. Думаю, в Україні знайдеться кілька християнських середовищ, які можуть стати основою для кристалізації відповідного бачення, одне з них – Християнська відкрита академія, яка якраз і формує у християн цілісний біблійний погляд на суспільство та його культуру. Для того, щоб Церква виконала зазначену місію, ми маємо об’єднати наші зусилля, все найкраще, що маємо: духовний потенціал, ресурси, мізки, руки. Я впевнений, що це буде потужна екуменічна мережа суспільної дії, яка здатна просякнути Євангелієм ареопаги цього світу.

Світогляд – аспект, який недооцінюється сучасною Церквою. Чому ігнорування питання про свідоме активне формування біблійного світогляду у християн та суспільства загалом – небезпечна тенденція?
Тому що будьмо чесними – уже сьогодні Україну в повноті важко назвати християнською країною, а українців християнською нацією.
Ми проголошуємо, що наш народ покликаний бути нацією священників, а наша держава територією Царства Божого. Але при цьому значною мірою залишаємо вакуум у світоглядному, суспільному, соціальному та культурному просторах країни. І цей вакуум природно буде заповнюватися нехристиянськими ідеологіями та доктринами. Зокрема у цьому контексті існує чотири фактори загрози. Східний фактор – «руzzкий мир». Це окультна за своєю природою духовно-світоглядна субстанція, яка базується на псевдоправославній традиції, фейковій історії, знищеній національній ідентичності та імперській ідеології. «Другий київ», «третій рим», «катехон», «гартленд», «пакс московіта» тощо. Це гримуча суміш, яка перетворює у рабську біомасу будь-який народ, який інфікує.

Ми не повинні лише ситуативно на рівні тактики протидіяти загрозам, а мати стратегічне бачення своєї держави та нації як простору класичної християнської цивілізації. А в основі — жива віра, консервативний світогляд, традиційні сімейні цінності, істинна національна ідентичність, зцілена історична пам’ять, справедливий суспільний устрій, самоорганізація, самопоміч і самооборона.

Західний фактор – секулярний неомарксистський мейнстрім, який уже перемолов колись християнські європейські нації та тепер рветься у наш простір у вигляді гендерної ідеології та фальсифікованої системи «загальнолюдських цінностей». Південний фактор – це ісламська експансія, яку поки недооцінюють наші християни, але яка на фоні загальної інфантильності християнських церковних середовищ може стати неприємним сюрпризом для Церкви уже протягом найближчих десятиліть. Північний фактор – неоязичництво, яке зараз все потужніше розквітає буйним цвітом на нашій землі під виглядом відродження старослов’янських культів або ж різноманітних міксів скандинавської і кельтської міфології. На жаль, уже зараз багато нашої пасіонарної молоді, яка шукає відповіді на засадничі питання життя і не знаходить їх у ритуальному християнстві, схиляється до ідейного язичництва. Ми зокрема можемо це чітко бачити на прикладі певної частини наших добробатів.

Оскільки ми не покликані бути «церквою ізоляції» чи «церквою компромісу», а Церквою впливу, бути закваскою для соціуму, сіллю землі, світлом світу, нацією священників та місіонерів, то маємо протистояти проявам перерахованих факторів всюди, куди поведе нас Господь — на парламентських трибунах, на університетських кафедрах, у бізнесі, у медіа, у культурі. І у наших храмах теж! Ми не повинні лише ситуативно на рівні тактики протидіяти загрозам, а мати стратегічне бачення своєї держави та нації як простору класичної християнської цивілізації. А в основі — жива віра, консервативний світогляд, традиційні сімейні цінності, істинна національна ідентичність, зцілена історична пам’ять, справедливий суспільний устрій, самоорганізація, самопоміч і самооборона. Нашими природними союзниками на цьому шляху є братні народи Міжмор’я, які ще зберігають свою християнську основу та з якими нас поєднує спільне минуле і єдине бачення майбутнього. Прийшов час нових викликів, нових можливостей та нових союзів.

Це складні виклики. Чи ми готові до них?
Мені здається, що повномасштабна війна росії з Україною, а до того коронавірусна пандемія – це лише початок. Буде продовження потрясінь. Глава 24 Євангелія від Матвія. До приходу Ісуса Христа нам уже навряд чи слід розраховувати на індульгенцію залишатися теплими, лінивими, боязкими та компромісними – тепер і надалі вибір є простим і однозначним без напівтонів і напівінтонацій. Ми входимо в каскад подій, розглядати які варто через есхатологічну призму. З цим багато хто не погоджується. Але я впевнений, що це покликання Церкви Останніх Днів треба прийняти і не ховатися від реальності. Час дорогий і нам не слід його надалі втрачати. Ми віримо, що буде ще одне потужне духовне пробудження напередодні есхатологічної розв’язки? То давайте готувати його, будучи здатними до виконання місії (Матвія 24:14) за будь-яких обставин (Матвія 24:4-13).

Ті відмінності, що нас поділяли, перетворюються не на бар’єри і перешкоди, а на колосальну силу в різноманітності. І на полі бою таку Церкву жодна брама пекла не переможе

Багато років ми – ХСП – переконували українських християн готуватися до екстремальних часів, зважаючи на знаки часу. Але у більшості випадків реакція на такі розмови була м’яко кажучи стриманою. А потім пам’ятаю, як протягом перших 72 годин після початку повномасштабного вторгнення я одержав сотню запитань від тих, з ким роками велися відповідні розмови: «Що робити?». Кажу: тепер уже не час будувати складні конструкції. Просто робіть те, що можете у тому місці, де знаходитесь: допомагайте фронту чи біженцям. Зараз у ХСП сотні служителів, а мало б бути тисячі, десятки тисяч. Якщо ми і зараз не винесемо уроки з цієї ситуації – нашої слабкої готовності до дії у важкі часи, то я маю запитання: чи в повноті ми залишаємося правонаступниками Апостольської Традиції? Чи готові ми як Церква відмивати кров, осушувати сльози, зцілювати рани і через це проповідувати Євангеліє прямо у вогні війни? Або природних катаклізмів, техногенних катастроф, епідемій, релігійних переслідувань. Я б сказав, що переважно ні. Але очевидно, що саме зараз настає час для пробудження і очищення Церкви від лаодикійського синдрому, для її повернення до витоків раннього християнства.

Бородянка, квітень 2022

Ви суворі у своїх оцінках. Схоже, що ХСП – голос волаючого в пустелі?
А наше гасло на латині так й звучить: «vox clamantis in deserto» – голос волаючого у пустелі.
Усі ці роки ми намагаємось бути християнами-екстремалами, бо віримо, що такими хоче бачити нас Бог. 24 лютого стало зрозуміло, що ми готувалися саме до таких подій, що це наш час, і у ці місяці ми служимо відповідно до поточних обставин і власного розуміння. Ми досвідчили того, що в кожній конфесії чи деномінації є певний залишок, який готовий реально діяти і ці залишки притягуються один до одного, складаючи бойове екуменічне братство. Ми бачили багато чудес за останні вісім років на дорогах служіння. Але це братство, як на мене, є найбільшим виявом Божого Провидіння. Воно є прообразом Христової Церкви Останніх Днів.

Христової Армії?
Так. Ми всі стоїмо в одному строю, у нас один Воєначальник і один ворог. На щитах знаки наших деномінацій, ми проти прозелітизму і не віримо, що в останні дні перед приходом Христа церкви повинні злитися в одну абстрактну біомасу.
Ні, ми маємо плекати свою конфесійну ідентичність і пізнавати багатство нашої власної духовної спадщини, але прапор у нас над головами один, з ім’ям єдиного і неподільного Ісуса Христа. Більше того, кожній деномінації Бог довірив свою унікальну харизму і у нас не тільки немає перешкод для взаємодії, але й є покликання сформувати свою частину загальної мозаїки Христової Армії. І коли така армія пробуджених збереться на одному полі, то виявиться, що це – повнота. Там будуть присутні всі види зброї, всі роди військ, всі грані розуміння тактики та стратегії, тому що на Виноградній Лозі у свій час виникали все нові й нові гілки, а на них – зростали унікальні плоди. Нам потрібне спільне бачення Місії, відкритість на дію Святого Духа та готовність служити Христові. І відразу ті відмінності, що нас поділяли, перетворюються не на бар’єри і перешкоди, а на колосальну силу в різноманітності. І на полі бою таку Церкву жодна брама пекла не переможе.

В оформленні інтерв’ю використано картину Бенджаміна Веста «Чотири вершники» 1796

Над інтерв’ю працювала Ірина Рожко


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць