Михайло Левицький – видатна постать УГКЦ
  • Срд, 17/01/2018 - 10:07

15 січня, на Аскольдовій Могилі помолилися за упокій душі Михайла Левицького – митрополита УГКЦ, першого львівського кардинала, котрий завдяки своїй багатогранній діяльності та самовідданому служінню Богові, назавжди закарбувався в історії нашої Церкви.

Михайло Левицький був людиною глибоких надприродних чеснот: побожності, второпності, покори та доброти. Народився у містечку Ланчин Івано-Франківської області, на межі Гуцульщини та Покуття. Його батько був священиком, а за походженням шляхтичем гербу «Роґаля».

В 1790 році Михайло Левицький закінчує Станіславську гімназію, після якої, йде навчатися у греко-католицьку Духовну Семінарію Барбареум у Відні, що діяла при храмі святої Варвари. Свою духовну освіту завершує науковим ступенем доктора богослов'я. У 1798 році приймає ієрейські свячення, після яких викладає Святе Письмо у Генеральній Львівській семінарії. У 1808 році стає каноніком Галицької митрополії, займається широкою релігійною та суспільною діяльністю, а також приділяє особливу увагу освітній галузі.

На 15-річчі священства, в 1813 році Михайла Левицького висвячують на Перемиського єпископа, і вже опісля, з невтомною ревністю, він починає займатися апостольською діяльністю. У 1814 році Левицький видає загальний обіжник до духовенства, яким зобов'язує навчати народ обов'язково відзначати богослужіння в неділю та церковні свята.

17 серпня 1815 року австрійський імператор Франц I призначає Михайла Левицького - Галицьким митрополитом та Львівським архиєпископом, і вже 8 березня 1816 року це рішення затверджує Папа Римський.

За дорученням Левицького, отець Іван Могильницький укладає для нав­чання народу катехизм «Наука християнськая» (1815) та «Буквар української мови» (1816). Також Єпископ Левицький, 20 січня 1816 року, організовує «Товариство Священиків» з метою  видавництва релігійних книжок та часописів для поши­рення правд віри й моралі серед народу. Сам Левицький теж пише,  і видає друком катехитичні науки для дітей.

Він постійно звертається до уряду Австрії і завжди його прохання успішно вислуховуються. Так, в 1816-1819 роках, дбає про 383 шкільні фундації, двірські та громадські, на утримання вчителів. Із відновленням у 1817 році Львівського університету, владика добивається, щоб догматику, пастирське богослов’я та катехитику викладали українською мовою. Внаслідок його старань, з 1856 року греко-католиків починають призначати в школи  катехитами. Також, в 1818 році єпископ Левицький створює Перемиський інститут,  з котрого виходять не тільки добрі дяки, але й учителі парафіяльних шкіл. Цей заклад проіснував до Другої світової війни.

В 1839 році, коли Микола І ліквідував в Росії Уніятську Церкву, Митрополит Левицький, рішуче виступає на захист уніатів. А вже в 1841 році видає пастирське послання, в якому боронить унію й засуджує її переслідування. Велику увагу, він приділяє також запобіганню духовній та фізичній деградації українського суспільства під впливом алкоголю. Саме тому, 3 жовтня 1844 року Михайло Левицький видає послання, в якому обґрунтовує потребу заснування братств тверезості - організованої форми відвернення пияцтва.

З часом, митрополит Левицький через слабке здоров'я і старший вік випрошує для себе в Апостольській Столиці єпископа-помічника в особі Григорія Яхимовича.

Австрійський уряд, поважаючи Галицького митрополита, наділяє його хрестом ордена Леопольда, а в 1848 році призначає Левицького примасом Галичини, хоча до цього, таку посаду займали тільки латинські польські архиєпископи. Також, 16 червня 1856 року, Папа Пій ІХ надає Левицькому кардинальський титул. Митрополит Левицький, переважно перебуваючи в Унівській Лаврі, був діяльним і активним аж до самої смерті. А 14 січня 1858 року в Уневі, що на Львівщині митрополит помирає. Саме там, за волею Левицького, його і було поховано. Він прожив 84 роки, з яких 42 віддав митрополичому служінню. Похоронними богослужіннями, прощалися з найвищим церковним ієрархом і палким українським патріотом по всій Галичині, а також у Відні та Римі.